Постанова 4824 № 760/32506/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/2901/2026 Доповідач - Ратнікова В.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 760/32506/24 28 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Кирилюк Г.М. -Рейнарт І.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Омельченко Євгена Борисовича на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Українця В.В., у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У грудні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На обґрунтування позовних вимог зазначало, 26.07.2016 року ОСОБА_2 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банку» (скорочена назва А-Банк) з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на її банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідно до п.п. 2.1.1.2.2 - 2.1.1.2.4 Умов та Правил, Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору. Однак, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, що станом на 21 листопада 2024 року становить 52 196, 92 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом - 34 951, 23 грн (тіло кредиту), заборгованості за відсотками - 17 245, 69 грн. З урахуванням викладеного, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.07.2016 року у розмірі 52 196, 92 грн, яка складається із суми заборгованість за кредитом - 34 951, 23 грн (тіло кредиту), заборгованості за відсотками - 17 245, 69 грн. Також просило стягнути судовий збір у розмірі 3028 грн. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Омельченко Євген Борисович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права та підлягає скасування з наступних підстав. Зазначає що, відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, суд першої інстанції посилався на відсутність підпису позичальника на Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Такий висновок суду першої інстанції позивач вважає помилковим так як відповідачка в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердила під розпис факт її ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язалася в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Вказує на те, що з розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувалась кредитом, значить ознайомилась з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодилась з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Зазначає, що банком станом на час укладання договору, на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів», надано позичальнику всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законом не встановлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто, фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів. Вважає, що своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердила факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі, і у постанові правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Згідно з вимогами ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто, навіть якщо врахувати думку суду першої інстанції щодо не підписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто, він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів (ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, - фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією) і вже повинен сплачувати процентну ставку. При цьому суд першої інстанції повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України. Відповідачка своїм правом на подачу до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом, 26.07.2016 року ОСОБА_2 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банку» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, про що свідчить її власноручний підпис у заяві-анкеті. Анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи ОСОБА_2 , зокрема, дату її народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус. У вказаній заяві зазначено, ця заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташована у рекламному буклеті, складають між позичальником ним та банком договір про надання банківських послуг. Позичальник ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту www.a-bank.com.ua, зобов`язується виконувати Умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті А-банку www.a-bank.com.ua. Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, остання містить особисті дані та підпис позичальника, однак, не містить даних про погоджені сторонами умови кредитування. З довідки за картками, складеної АТ «Акцент-Банк» вбачається, що ОСОБА_2 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки № НОМЕР_2 строком дії до червня 2022 року; № НОМЕР_3 строком дії до листопада місяця 2028 року; № НОМЕР_4 строком дії до грудня місяця 2031 року; № НОМЕР_5 строком дії до червня місяця 2018 року. Відповідно до довідки за лімітами, складеної АТ «Акцент-Банк» ОСОБА_2 згідно кредитного договору від 26.07. 2016 року за період з 26.07.2016 року по 21.11. 2024 року встановлено кредитні ліміти, зокрема, 31.12.2021 року у розмірі 10 000,00 грн, 31.12.2021 року ліміт зменшено до 5000 грн., 16.12.2022 року ліміт збільшено до 35 000 грн., З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 26.07.2016 року вбачається, що відповідач станом на 21.11.2024 року має заборгованість у розмірі 52 196, 92 грн, яка складається з суми заборгованість за кредитом - 34 951, 23 грн (тіло кредиту), заборгованості за відсотками - 17 245, 69 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем, а саме- видачі банком відповідачці кредиту та в якому саме розмірі. Анкета-заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору на умовах, обумовлених у позові. Крім того, позивач не надав підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Доданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, також не містить підпису відповідача. Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредиту та виписку по рахунку відповідача чи інші фінансові документи, що підтверджують наявність у відповідачки заборгованості . Колегія суддів погоджується з таким висновкам суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України). Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 52 196, 92 грн, яка складається з суми заборгованість за кредитом - 34 951, 23 грн (тіло кредиту), заборгованості за відсотками - 17 245, 69 грн. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). На підтвердження своїх позовних вимог до позовної заяви АТ «Акцент-Банк» надав суду розрахунок заборгованості, копію Анкети-заяви відповідачки від 26.07.2016 року, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Акцент-Банку, витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» «Універсальна Gold», копії довідки за лімітами заборгованості та довідки за картками, та копію паспорта відповідачки. Однак, надані позивачем документи не доводять факту видачі кредиту на підставі цієї анкети-заяви, як зазначає позивач у позовній заяві, як і не доводять факту, коли виникла заборгованість за кредитом та який відповідачу було встановлено пільговий період для сплати заборгованості. Сам по собі факт відкриття банківського рахунку та видачі платіжної картки не свідчить про надання відповідачу кредитних коштів у розумінні статей 1046, 1054 ЦК України, оскільки кредитний договір має реальний характер та передбачає фактичне надання грошових коштів у розпорядження позичальника і можливість їх використання. Наявні у матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» «Універсальна Gold», не містять підпису відповідачки. Анкета-заява ОСОБА_2 містить лише її анкетні та контактну інформацію. Анкета заява не містить даних про умови кредитування. В ній відсутня відмітка, яку саме картку просила видати відповідачка. 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є обов`язковими до врахування судом. Надані суду розрахунок заборгованості, довідка за лімітами також не є документами, які посвідчують погодження сторонами умов щодо розміру та сплати процентів. Крім того, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості не є належним доказом видачі відповідачці кредиту, фактичного користування нею кредитними коштами, погашення кредиту. Вказаний розрахунок здійснений позивачем, докази, які надають суду можливість перевірити правильність вказаного розрахунку в матеріалах справи відсутні. Долучені представником банку до позовної заяви Тарифи також не доводять обставин видачі банком кредиту ОСОБА_2 шляхом видачі кредитної картки зі встановленням кредитного ліміту, як і обставин виникнення заборгованості, а містить лише загальні відомості щодо обслуговування кредитних карток. Варто зауважити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20 та інших. Відтак, розрахунок заборгованості, на який посилається банк, не є первинним документом, який підтверджує отримання відповідачем кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі, на підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності у відповідачки заборгованості за кредитом, позивач мав можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема, виписку по особовому рахунку позичальника та докази відкриття кредитного ліміту та його розміру. Таких доказів на підтвердження існування заборгованості банком до суду першої інстанції надано не було, а тому позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та заборгованості, що заявлена до стягнення. Посилання у апеляційній скарзі на доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору у електронній формі на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки сам по собі факт підписання відповідачкою Анкети-Заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, яка не містить інформації щодо розміру кредиту, строку дії договору, процентів за користування кредитними коштами, не свідчить про укладення кредитного договору, про порушення сторонами умов його виконання, виникнення заборгованості та її розмір. До апеляційної скарги представник позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Омельченко Євген Борисович долучив виписку про рух коштів по картці ОСОБА_2 . За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з частиною другою статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України). Встановлено, що позивач не подав до суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачкою коштів на підставі анкети-заяви та наявність у неї заборгованості перед позивачем. При цьому банк, керуючись частиною третьою статті 211 ЦПК України, в позовній заяві зазначив, що у разі неявки у судове засідання відповідача, АТ «А-Банк» не заперечує проти винесення заочного рішення судом та просив суд розглядати справу за відсутності представника «А-Банк». Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 299/957/14-ц (провадження № 61-5660св20) та від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21). Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів не може прийняти в якості доказу надану представником позивача до апеляційної скарги виписку про рух коштів по картці, з огляду на вимоги ч.3 ст. 367 ЦПК України, якою передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В апеляційній скарзі представник позивача не зазначає причин, які перешкоджали позивачу надати зазначений доказ до суду першої інстанції разом із позовною заявою, та не звертається із клопотанням про поновлення строку для подання відповідних доказів. Щодо стягнення відсотків за користування кредитом. В матеріалах справи міститься анкета-заява, яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, що у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами у розмірі - 46,8 %. За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів, вимоги банку в цій частині не грунтуються на наданих суду доказах та вимогах закону і задоволенню також не підлягають. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і, ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмова у стягненні процентів суперечить положенням ч.1 ст.1048 ЦК, яка передбачає сплату процентів за користування грошовими коштами, недоречні, оскільки предметом спору у справі є стягнення процентів, які, як вважає позивач, встановлені договором. Водночас, вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. Такі ж висновки зробила Велика Палата у наведеній вище постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де відмовляючи банку у позові про стягнення процентів зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.1048 ЦК України позивач не пред`явив. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження видачі банком кредиту відповідачці, розміру такого кредиту, анкета-заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору на умовах, обумовлених у позові, не надано підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, копія анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства. Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відтак, оскільки АТ «Акцент-Банк» не було доведено обставин, на які він посилався при зверненні із даним позовом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові АТ «Акцент-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову в позові. Всі інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У зв`язку з тим, що суд апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Омельченко Євгена Борисовича залишити без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: