Постанова 4824 № 754/16194/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 754/16194/24 провадження № 22-ц/824/843/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» - адвоката Синюка Станіслава Леонідовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року в складі судді Сенюти В. О., встановив: 15.11.2024 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна» (далі - ПрАТ «СК «Граве Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.06.2021 між ПрАТ «СК «Граве Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування «Граве КАСКО» №101058098 відносно автомобіля Nissan X-Trail, н.з. НОМЕР_1 . 25.02.2022 о 05 год. 23 хв. на а/д М06 с. Красів Львівської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода ( ДТП) за участі застрахованого автомобіля «Nissan X-Trail», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Сitroen», н.з. НОМЕР_2 , яким кермував ОСОБА_1 . Вказана подія оформлена учасниками ДТП за допомогою повідомлення про подію про ДТП ( європротокол) без виклику співробітників поліції. В результаті вказаної ДТП був пошкоджений автомобіль страхувальника. Відповідно до Звіту №9157 від 09.05.2022 вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Nissan X-Trail», н.з. НОМЕР_1 , становить 261 887,17 грн, а відповідно до рахунку №Сф-0000048 від 10 травня 2022 року вартість відновлювального ремонту - 237 000 грн. Вказана ДТП була визнана страховим випадком, про що фахівцями ПрАТ «СК «Граве Україна» було складено страховий акт №11.98008229.1/.1КОS, відповідно до якого загальний розмір страхового відшкодування становить 199 704,50 грн ( 237 000 грн - 37 295, 50 грн (сума отримана страхувальником від винуватця). Відповідно до платіжного доручення №0705113672 від 05 липня 2022 року ПрАТ «СК «Граве Україна» сплатило страхове відшкодування за ремонт автомобіля в загальному розмірі 199 704,50 грн. На момент ДТП цивільна правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ «СК «Альфа Страхування» відповідно до Полісу № ЕР/203854021, згідно якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000 грн, франшиза - 2 500 грн. Згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 №698 «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України», було затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України: з 01 лютого 2016 року - 50 000 грн потерпілому. Вказаний ліміт у розмірі 50 000 грн діяв до 01.07.2022 р. У відповідності до ст. 1194 ЦК України ОСОБА_1 зобов`язаний відшкодувати ПрАТ «СК «Граве Україна» грошові кошти в розмірі 152 204,50 грн ( 199 704,50 грн - 47 500 грн). Посилаючись на вказані обставини та вимоги ст. 1187, 1191 ЦК України позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь ПрАТ «СК «Граве Україна» затрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 152 204,50 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн та витрати, пов`язані із оплатою професійної правничої допомоги - 10 000 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Висновки суду першої інстанції мотивовані тим, що 25.02.2022 учасники ДТП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не склали на місці події повідомлення про ДТП (європротокол), а залишити місце пригоди і тільки у квітні 2022 року склали європротокол, кожний на своєму бланку, якими в подальшому обмінялись поштою. У зв`язку з чим матеріали справи містять два відмінних за змістом повідомлення про ДТП (а.с.13 та а.с. 80). Враховуючи, що учасники ДТП склали майже через два місяці два різних за змістом повідомлення про ДТП (європротокол), фактично не дійшовши згоди про обставини її скоєння. Враховуючи розмір матеріального збитку, який значно перевищує розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників Національної поліції, суд дійшов висновку про неможливість в даному випадку складання європротоколу. За відсутності доказів складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та постанови суду про притягнення його до відповідальності, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог. Доводи сторони позивача про те, що відповідач виплатив ОСОБА_2 частину грошових коштів за результатами ДТП, що є підтвердженням визнання вини відповідача, суд до уваги не прийняв, оскільки у п. 15 повідомлення про ДТП (а.с.13) вказано що ОСОБА_1 передав 1 000 євро в якості компенсації ОСОБА_2 , в той час як у повідомленні про ДТП (а.с.80) зазначено, що 1 000 євро передано ОСОБА_2 як застава. 17.04.2025 представник ПрАТ «СК «Граве Україна» - адвокат Синюк С. Л. через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вирішити питання судових витрат у суді першої та апеляційної інстанції. Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував всіх обставин справи, надав невірну оцінку доказам, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач надав бланк європротоколу без жодного підтвердження, що останній складений водієм автомобіля «Nissan X-Trail», н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та водієм автомобіля Citroen, н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 щодо ДТП, що мала місце 25.02.2022 на а/д М06 біля с. Красів Львівської області. Бланк європротоколу не є номерним. Відповідач не оспорив свого підпису у наданому позивачем європротоколі, не спростував факту скоєного ДТП, не надав доказів звернення з будь-якими заявами до поліції, а також доказів відсутності підстав для його складення. Жодних перешкод для складання європротоколу не було, останній заповнений обома учасниками ДТП у відповідних частинах, в ньому наявна схема ДТП, визначені обставини ДТП для пояснення цієї схеми, тобто повністю відповідає вимогам щодо заповнення європротоколу. Оформлене у відповідності до Інструкції щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, затвердженої протоколом Президії МТСБУ від 11.08.11 №274/2011, повідомлення в силу положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування. 13.05.2025 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав відзив, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Вважає апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою. Зазначив, що нових доказів чи обґрунтувань вже наявних фактів позивач не надав. Жодного рішення суду чи правоохоронних органів, де б його визнали винуватцем у ДТП, висновків експертизи позивач не надав. У справі є дві рівноцінні версії повідомлення про ДТП. Доказів підробки наданого ним європротоколу не надано. На місці ДТП сторони не дійшли згоди щодо винуватця ДТП. Обидві версії європротоколу складалися через півтора місяця після ДТП, сторони обмінялися кожен своєю версією по пошті та підписали обидві. У своїй версії він чітко намалював місце події, дорожню розмітку , вказав стрілками напрямок руху транспортних засобів та кількість смуг руху. У його версії чітко видно, що власник транспортного засобу «А» здійснив маневр перестроювання і порушив ПДР України. 18.06.2025 представник ПрАТ «СК «Граве Україна» - адвокат Синюк С. Л. через систему «Електронний суд» подав заяву про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Граве Україна» понесених фактичних витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн в суді апеляційної інстанції та 10 000 грн в суді першої інстанції. До заяви додав : копію рахунку-фактуру №18 від 02.06.2025; копію платіжної інструкції № 3 від 03.06.2025; копію Акту виконаних робіт від 12.06.2025 р. 10.12.2025, 26.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат. В судовому засіданні представник ПрАТ «СК «Граве Україна» - адвокат Синюк С. Л. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, відшкодувати судові витрати по справі. Відповідач ОСОБА_1 просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, відшкодувати судові витрати по справі. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 25 червня 2021 року між ПрАТ «СК «Граве Україна» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування «ПРАВЕ КАСКО» №101058098, забезпечений транспортний засіб - Nissan X-Trail, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 05 лютого 2022 року на автошляху М06 біля села Красів Львівської області сталася ДТП за участю транспортного засобу Nissan X-Trail, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу Citroen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , унаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. 04 травня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до ПрАТ «СК «Граве Україна» із повідомленням про випадок з транспортним засобом. Зазначила, що рухаючись трасою, отримано удар у задню частину авто, внаслідок чого авто відкинуло у відбійник. Винуватець події - водій авто Citroen ОСОБА_1 . До заяви надано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 25.02.2022 о 05:23 на автодорозі М06, біля с. Красів Львівської області, в п. 15 якої зазначено, що ОСОБА_1 передано 1 000 євро у якості компенсації ОСОБА_2 (а.с. 13 зв.). Відповідно до звіту №9157, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 на звернення ПрАТ «СК Граве Україна», вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ Nissan X-Trail, держ. № НОМЕР_1 , станом на 09.05.2022 становить 261 887,17 грн з ПДВ на запасні частини. Відповідно до страхового акту №11.98008229.1/KOS від 04 липня 2022 року, ПрАТ «СК «Граве Україна» визначено розмір страхового відшкодування в сумі 199 704,50 грн (196 008, 29 грн (вартість запчастин) + 40 991,71 грн (вартість робіт та матералів) - 37 295,50 грн (сума отримана страхувальником від винуватця). 04 липня 2022 року ОСОБА_2 подала до ПрАТ «СК «Граве Україна» заяву при виплату страхового відшкодування, в якому просила перерахувати розмір страхового відшкодування шляхом перерахування грошових коштів на рахунок СТО - ФОП ОСОБА_4 . Згідно платіжного доручення №0705113672 від 05.07.2022 ПрАТ «СК «Граве Україна» здійснило платіж на рахунок ФОП ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 199 704,50 грн. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Citroen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у ПрАТ « СК «Альфа страхування» згідно з полісом №203854021, діючий станом на 25.02.2022, франшиза - 2 500 грн. Згідно виписки по рахунку, 08.02.2023 ПрАТ «СК «Альфа страхування» здійснило перерахування страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «Граве Україна» в сумі 47 500 грн. 25 лютого 2022 року ПрАТ «СК «Граве Україна» надіслано на адресу ОСОБА_1 претензію на суму 152 204,50 грн (199 704,50 грн - 47 500 грн), яка була залишена відповідачем без задоволення. За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. У преамбулі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Натомість відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). У справі, яка розглядається, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі. У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки встановлено статтею 1188 ЦК України, відповідно до положень частини першої якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. У разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди, зазначена обставина підлягає встановленню у ході розгляду цивільної справи. Не притягнення особи до адміністративної відповідальності з будь-яких причин за порушення Правил дорожнього руху не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Винність особи у вчиненні ДТП, завданні шкоди у цивільній справі повинна бути доведена у загальному порядку. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні даної ДТП позивачем було надано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яке було складено та підписано водіями - учасниками ДТП - сторона А - ОСОБА_2 , сторона Б - ОСОБА_1 . При цьому стороною А та Б зазначено, що зіткнення відбулося із задньою частиною іншого транспортного засобу під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі. Стороною Б також зазначим, що під час зміни смуг. Вказане повідомлення містить відображення розташування транспортних засобів А і В на момент настання ДТП, у пункті 14 надана додаткова інформація про те, що стороною Б в п. 12 зазначено 2 варіанта, оскільки смуги не чіткі; стороною Б передано стороні А 1 000 євро в якості компенсації стороні А (а.с. 13 зв.). З вказаного доказу вбачається, що зіткнення відбулось передньою частиною автомобіля Citroen, н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , з задньою частиною автомобіля Nissan X-Trail, н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . При цьому обидва водія погодились, що зіткнення відбулося із задньою частиною іншого транспортного засобу під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі, що свідчить про порушення водієм ОСОБА_1 п. 13.1 ПДР України. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Заперечуючи проти доводів позивачем, ОСОБА_1 надано власний екземпляр повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яке містить схему ДТП, з якої також вбачається, що зіткнення відбулось передньою частиною автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , з задньою частиною автомобіля під керуванням ОСОБА_2 під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі. Поряд з цим зазначив, що зіткнення сталося під час зміни смуг. Інших доказів відсутності своєї вини ОСОБА_1 суду не надав, клопотань про призначення в справі автотехнічної експертизи не заявляв. Норми статей 1166, 1188 ЦК України передбачають презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначене презумпція не спростована, то вона є правовою підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що непритягнення відповідача до адміністративної відповідальності свідчить про недоведеність його вини у вчиненні даної ДТП. Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість в даному випадку складення учасниками ДТП повідомлення про ДТП, враховуючи розмір матеріального збитку, який перевищує розмір страхової виплати. Пунктом 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку. Обставин, які б виключали можливість складення водіями забезпечених транспортних засобів повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду судом не встановлено. Верховний Суд в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №204/3413/16-ц, на яку суд першої інстанції послався в оскаржуваному судовому рішенні, дійшов висновку що оформлення ДТП, як страхової події, при її настанні за участю осіб, які в силу Закону звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України (за відсутності у них договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісу)), має проводитись з інформуванням відповідних підрозділів Національної поліції, оскільки Законом не передбачена можливість складання європротоколу (спільне повідомлення про ДТП без інформування поліції) за відсутності у її учасників полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Обставини в даній справі є іншими, а тому вказаний висновок не може бути врахований при розгляді даної справи. Таким чином, суд першої інстанції не навів переконливих висновків про відсутність заподіяння шкоди з вини відповідача, тому дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Враховуючи надані суду докази: повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, виплата страховою компанією відповідача завданої ним шкоди в межах ліміту відповідальності страховика, ту обставину, що автомобіль Nissan X-Trail, н.з. НОМЕР_1 , був пошкоджений внаслідок ДТП за участю автомобіля під керуванням відповідача, яким не було спростовано свою вину у його пошкодженні, колегія суддів дійшла висновку про те, що саме відповідач, як особа, винна у скоєнні ДТП, повинна відшкодовувати завдану позивачу майнову шкоду, пов`язану з виплатою страхового відшкодування, оскільки останнім не надано суду доказів на підтвердження власних заперечень. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та увалити нове судове рішення про задоволення позову. Щодо розподілу судових витрат У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання позовної заяви та апеляційної скарги ПрАТ «СК «Граве Україна» сплачено судовий збір в сумі в сумі 7 570 грн (3 028 грн + 4 542 грн). Тому, враховуючи результат апеляційного оскарження, з ОСОБА_1 на користь скарги ПрАТ «СК «Граве Україна» належить стягнути судовий збір в сумі 7 570 грн. З огляду на те, що за наслідками розгляду апеляційної скарги позовні вимоги ПрАТ «СК «Граве Україна» задоволено в повному обсязі, правові підстави для відшкодування ОСОБА_1 понесених ним витрат у зв`язку з розглядом даної справи відсутні. Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 10 листопада2021 року. Відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги №27 від 22 липня 2024 року, укладеного між ПрАТ «СК «Граве Україна» та Адвокатським бюро «Синюк та Партнери», розмір та порядок оплати гонорару, який клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього договору правову (правничу) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін. Матеріали справи не містять окремої додаткової угоди, з якої можливо було б встановити узгоджений між позивачем та адвокатом розмір гонорару та механізм його розрахунку та оплати. Відсутність договору про надання правової допомоги не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". З огляду на відсутність додаткової угоди до договору про надання правової (правничої ) допомоги , вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції задоволенню не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» - адвоката Синюка Станіслава Леонідовича задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» страхове відшкодування у розмірі 152 204,50 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 570 грн. В задоволенні заяви про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» витрат на правничу допомогу відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 01.05.2026. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук