Постанова 4812 № 490/4004/25

01.05.26 22-ц/812/703/26 Провадження № 22-ц/812/691/26 Провадження № 22-ц/812/703/26 ПОСТАНОВА Іменем України 01 травня 2026 року м. Миколаїв справа № 945/809/24 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Наседкіним Олегом Ігоровичем, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 січня 2026 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником адвокатом Важеніною Світланою Анатоліївною, на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Цуркана Р.С., повні судові рішення складено у зазначені дні, У С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позивач, з урахуванням заяви від 07 серпня 2025 року про зміну предмету позову, зазначав, що з 16 лютого 2013 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період шлюбу за рахунок зароблених ним коштів було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку оформлено на ОСОБА_2 . Як вказав позивач, ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі ніколи не працювала, грошові кошти для забезпечення родини не заробляла - навіть після того, коли син сторін досяг трирічного віку. Забезпеченням матеріальних потреб родини займався виключно він. Відповідач мала в розпорядженні банківську платіжну картку для доступу до його банківського рахунку, відкритого в АТ «Укрсоцбанк» (нині - АТ «Сенс Банк»), на яку він отримував заробітну плату, працюючи моряком на суднах іноземних судновласників. Таким чином, відповідач мала необмежений доступ до його грошових коштів і мала можливість розпоряджатися ними на власний розсуд. З 2022 по 2024 рік сторони проживали у м. Констанца, з березня 2024 року переїхали до Республіки Польща, де оселилися у м. Вроцлаві та проживали спільно як одна родина. У грудні 2024 року він відправився у черговий рейс, сплативши оренду житла на декілька місяців наперед. Під час перебування у рейсі йому стало відомо, що в березні 2025 року відповідачка звернулась до Жовтневого районного суду Миколаївської області із позовом до нього про розірвання їхнього шлюбу. Також зазначав, що 29 жовтня 2024 року вони позичили у ОСОБА_4 під розписку на спільні потреби сім`ї грошові кошти у сумі 9 992 доларів США, які були перераховані нею на його банківський рахунок, відкритий у банку «Santander» (Республіка Польща). На теперішній час даний борг не погашений. Також, 15 листопада 2024 року вони позичили у ОСОБА_5 під розписку на спільні потреби сім`ї грошові кошти в сумі 10 000 доларів США. Даний борг частково був погашений- на суму 3000 доларів США відповідачкою ОСОБА_2 за рахунок його заробітної плати, що надходила на її банківський рахунок. Таким чином, спільний борг подружжя за цим договором позики складає 7 000 доларів США. Оскільки договори позики із ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладалися з метою одержання грошових коштів, які в подальшому були використані в інтересах сім`ї ОСОБА_1 вважає, що вони є солідарними боржниками за ними. На теперішній час заборгованість подружжя за договорами позики складає 16 992 долари США. Позивач зазначає, що він з ОСОБА_2 припинили спільне проживання у грудні 2024 року, коли він відправився в рейс, під час перебування в якому відповідачка звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу, де зазначила, що вони вже тривалий час проживають окремо. Водночас, заробітна плата, яку він отримував під час знаходження в цьому рейсі, перераховувалась за його заявою на банківський рахунок відповідачки ОСОБА_2 . Всього за цей період час відповідачці перерахована заробітна плата ОСОБА_1 в сумі 45 400 доларів США. Враховуючи те, що дані грошові кошти були зароблені вже після фактичного припинення шлюбних відносин із ОСОБА_2 , позивач вважає, що вони є його особистою приватною власністю. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати боргові зобов`язання на суму 9 992 доларів США за договором позики від 29 жовтня 2024 року, укладеним ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , та на суму 7 000 доларів США за договором позики від 15 листопада 2024 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спільним боргом подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 45 400 доларів США. Представник ОСОБА_2 - адвокат Важеніна С.А. просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначала, що відсутність роботи/доходів у відповідачки не є підставою для відступу від рівності часток подружжя у спільному майні. Так, протягом знаходження позивача на роботі за кордоном у тривалих відрядженнях, вихованням сина, веденням домашнього господарства займалася відповідачка. Позивач не надав доказів того, що відповідачка діяла недобросовісно по відношенню до сім`ї. Доводи позивача про визнання боргових зобов`язань за договором позики від 29.10.2024 р., укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та договором позики від 15.11.2025 р., укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спільним боргом подружжя вважає безпідставними. Також не надано належних доказів на підтвердження перерахування заробітної плати позивача на рахунок відповідачки, а ті докази, на які посилається позивач на підтвердження своїх обґрунтувань, викладені на іноземної мові. Твердження позивача про те, що шлюбні відносини були припинені після того, як він у грудні 2024 року відправився у черговий рейс є безпідставними, оскільки в силу його професії він постійно знаходився у рейсі досить тривалий строк, і в той час це не означало про припинення шлюбних відносин на період знаходження позивача у рейсі, а направлення заробітної плати у період з грудня 2024 року по березень 2025 року на рахунок відповідачки є підтвердженням того, що позивач вважав її дружиною. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею: 135,8 кв.м., житловою площею: 38,9 кв. м., за кожним. В задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2850 грн 58 коп. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з того, що спірна квартира була придбана у період шлюбу сторін, а тому належить сторонам на праві спільної сумісної власності, судом не встановлено підстав передбачених ч. 2 ст. 70 СК України для відступу від засади рівності часток подружжя, а тому частки сторін є рівними. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки 45400 доларів США зарплати позивача суд виходив недоведеності позовних вимог. Відмовляючи в частині визнання договорів спільним боргом подружжя суд виходив з того, позивачем не надано належних і допустимих доказів укладення вказаних договорів в інтересах сім`ї та використання грошових коштів для задоволення потреб сім`ї, а також, що відповідачка надавала згоду на укладення таких договорів. 13 січня 2026 року від представника ОСОБА_2 адвоката Важеніної С.А. - до суду надійшла заява про стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 51 000 грн. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2026 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення щодо вирішення питання судових витрат. В апеляційній скарзі на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Важеніна С.А., посилаючись на незаконність і необґрунтованість ухвали, просила її скасувати та направити справу для продовження розгляду. Представник відповідача зазначала, що у відзиві на позовну заяву вона надала орієнтовний розрахунок судових витрат та зазначила, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України докази розміру судових витрат надасть суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва було ухвалено 05 січня 2026 року, відповідно закінчення п`ятиденного строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, припадало на 10 січня 2026 року, який є вихідним днем (суботою). Відтак заяву про ухвалення додаткового рішення було подано 12 січня 2026 року (перший робочий день після вихідних), тобто у встановлений законодавством строк. На підтвердження наданої правничої допомоги вона надала договір про надання правничої допомоги від 21 липня 2025р., додаткову угоду №1 від 21.07.2025р., Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 08.01.2026р. на суму 51 000,00 грн. Проте при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не були дотриманні норми процесуального права, не були враховані висновки щодо застосування ч. 8 ст. 141 , ч. 1 ст. 246 ЦПК України, викладені в постановах Верховного Суду. В апеляційній скарзі на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 січня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Наседкін О.І. - просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Представник позивача зазначає, що законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання, і встановив наслідки такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя у спільному майні. На думку представника ОСОБА_1 , підставою для зменшення частки ОСОБА_2 й, відповідно, збільшення частки ОСОБА_1 є те, що відповідачка без поважних на те причин не приймала матеріальної участі у забезпеченні родини, а тлумачення приписів ст. 60 СК України дозволяє дійти до висновку про те, що відсутність самостійного заробітку (доходу) без поважної причини унеможливлює поширення правового режиму спільної сумісної власності на майно, набуте під час перебування у шлюбі. Апелянт вказує, що з березня 2016 року (досягнення сином сторін трирічного віку) по грудень 2024 року відповідачка ОСОБА_2 не мала самостійного доходу без поважних на те причин. Відтак вимоги позивача про визнання за ним в порядку поділу спільного майна подружжя права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 є обґрунтованими. Також адвокат Наседкін О.І. вказує на помилковість судового рішення в частині відмови у визнанні спільними боргових зобов`язань та стягнення заробітної плати. Враховуючи, що договори позики із ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладалися позивачем з метою одержання грошових коштів, які в подальшому були використані в інтересах сім`ї, дані борги є спільними та сторони є солідарними боржниками за ними. На обізнаність відповідачки про наявність таких боргових зобов`язань та її згоду на укладення відповідних договорів позики вказує факт часткового повернення грошових коштів позичальнику з її банківського рахунку. Крім того представник позивача вказує, що сторони припинили спільне проживання у грудні 2024 року, водночас, заробітна плата, яку ОСОБА_1 отримував під час знаходження в цьому рейсі, перераховувалась за його заявою на банківський рахунок відповідачки ОСОБА_2 . Висновок суду першої інстанції про те, що надані на підтвердження цих доводів документи (зокрема, копія послужної книжки моряка, що є офіційним документом, виданим в Україні) складені англійською мовою, у зв`язку з чим не можуть бути взяти до уваги, є помилковим, адже дані документи були долучені судом до матеріалів справи як докази. При цьому, в порушення п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, п. 5 ч. 2 ст. 197 ЦПК України суд під час розгляду справи не акцентував уваги на необхідність надання їх перекладу та не звертав уваги на їх незрозумілість для суду. Більше того, для додаткового підтвердження даних обставин стороною позивача заявлялось клопотання про звернення із судовим дорученням до банківської установи в Республіці Польща, в задоволенні якого судом було безпідставно та помилково відмовлено. Враховуючи те, що спірні грошові кошти були зароблені ОСОБА_1 вже після фактичного припинення шлюбних відносин із ОСОБА_2 , дані грошові кошти є особистою приватною власністю ОСОБА_1 та підлягають стягненню з відповідачки, а рішення суду про відмову у їх стягненні є помилковим. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Важеніна С.А. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вказувала, твердження позивача про те, що відповідачка з неповажних причин не працювала, та не дбала про матеріальне становище сім`ї є безпідставними, оскільки позивач знаходився у тривалих відрядженнях, а відповідачка займалась доглядом, лікуванням та вихованням сина, веденням домашнього господарства, забезпечувала побут позивача. Питання про необхідність працювати відповідачці за весь час шлюбу між позивачем та відповідачем взагалі не ставилось що підтвердили допитані за клопотанням позивача свідки. Вимоги позивача про визнання боргових зобов`язань за договорами позики 29.10.2025р.. та 15.11.2024 спільним боргом подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки позивачем не доведено належними доказами обізнаність ОСОБА_2 про наявність таких боргових зобов`язань та її згоду на укладення відповідних договорів позики та що отримані кошті були витрачені в інтересах та на потреби сім`ї. Вимоги позивача про визнання права особистої приватної власності на грошові кошти в сумі 45400 доларів США, які є його заробітною платою, та стягнення цих коштів з відповідачки на користь позивача є безпідставними, оскільки дані кошти відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності, які перераховувались позивачем позивачці до припинення шлюбних відносин. Крім того послужні книжки моряка від 08.07.2005, від 03.08.2017, від 20.11.2024; квитанції від 29.10.2024, від 07.01.2025 від 08.01.2025; довідки про перерахування заробітної плати грудень 2024, січень 2025, лютий 2025, березень 2025, на які посилався як на докази своїх вимог та обґрунтувань, викладених не на державній мові, що не дає можливість встановити їх зміст та відповідно надати їм правову оцінку. Також адвокат Важеніна С.А. вказала, що попередньо очікує понести витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в апеляційної інстанції 9 000 грн., докази розміру яких будуть надані суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Наседкін О.І. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважав необґрунтованою. Представник відповідачки - адвокат Важеніна С.А. - підтримала доводи і вимоги поданої нею апеляційної скарги, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав. Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Приписами частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону рішення відповідає не повною мірою. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони з 16 лютого 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2025 року у справі №477/485/25 шлюб сторін було розірвано, рішення набрало законної сили 19 червня 2025 року. Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №ДП-30-7/8 від 07.08.2018 р., додаткової угоди до нього від 05.11.2019 р., акту прийому-передачі за договором купівлі-продажу майнових прав №ДП-30-7/8 від 07.08.2018 р. за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 3-33). Згідно розписки від 29.10.2024 р. ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США на потреби сім`ї строком на один рік з правом дострокового повернення позики. Зазначив про зобов`язання повернути грошові кошти у вказаній валюті не пізніше 29.10.2025 р. За домовленістю з ОСОБА_4 позика є безвідсотковою (т. 1 а.с. 179). Разом із тим роздруківкою Santander Bank підтверджується отримання 29.10.2024 р. ОСОБА_1 від ОСОБА_4 9 992 доларів США (т. 1 а.с. 180). Відповідно до розписки від 15.11.2024 р. ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США в готівковій формі на потреби родини, строком на 1 рік та за правом дострокового повернення позики. Зазначив про зобов`язання повернути грошові кошти у вказаній валюті не пізніше 15.11.2025 р. За домовленістю з ОСОБА_6 позика є безвідсотковою (т. 1 а.с. 181). Як слідує з Послужної книжки моряка ОСОБА_1 з 2006 року працює моряком на суднах іноземних судновласників (т. 1 а.с. 159-178). Також судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідачка за весь період шлюбу не працювала. Згідно відомостей з ГУ ДПС у Миколаївській області ОСОБА_2 отримала дохід за період січень 2013 року - грудень 2017 року 97 грн. 58 коп., січень 2018 року грудень 2022 року відсутній; січень 2023 року травень 2025 року 105 грн. 82 коп. (т. 1 а.с. 77-81). Перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів дійшла наступних висновків. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20). До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20 (провадження № 61-5836св24)). Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінивши належним чином надані сторонами докази, суд першої інстанції правильно встановив, що набуте сторонами під час перебування у шлюбі квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 і презумпцію спільності права власності подружжя на це майно не спростовано. Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що правові підстави для застосування частини другої статті 70 СК України у даній справі відсутні. У постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначав, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи. Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя. Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України). Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя. Проте у справі, що переглядається в апеляційному порядку, таких негативних обставин не встановлено. Посилання позивача як на підставу для збільшення його частки у спільному майні на те, що після досягнення їх спільною дитиною трирічного віку ОСОБА_2 не мала самостійного заробітку (доходу) та матеріальне забезпечення сім`ї здійснював тільки він, - не свідчить про умисне ухилення відповідачки від матеріального забезпечення сім`ї, оскільки відповідачка займалась веденням домашнього господарства, доглядала за дитиною та займалась її вихованням. З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильним висновок першої інстанції, що наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя у спільному майні, ОСОБА_1 не доведено, а тому суд дійшов правильного висновку про рівність часток сторін у спільному майні та визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 За такого колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення частки ОСОБА_1 у спільному майні. Також судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що твердження позивача по те, що в грудні 2024 року він припинив спільне проживання із відповідачкою, коли він відправився у рейс, - не свідчать про наявність передбачених частиною шостою статті 57 СК України підстав для визнання його особисто приватною власністю його заробітної плати, починаючи з грудня 2024 року. Так, відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Проте той факт, що сторони спільно не проживали у зв`язку із перебуванням позивача у черговому рейсі не свідчать про їх окреме проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а направлення позивачем своєї заробітної плати у період з грудня 2024 року по березень 2025 року на банківський рахунок відповідачки спростовує його доводи про фактичне припинення шлюбних відносин. Проте колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати у повному обсязі в зв`язку із недоведеністю позивачем, що спірні 45 400 доларів США він отримав саме в якості заробітної плати та що ці кошти були переведені відповідачці на її рахунок, оскільки надані на підтвердження таких обставини документи складені на англійській мові без перекладу. Так, з Послужної книжки моряка ОСОБА_1 слідує, що з 12 грудня 2024 року по 23 квітня 2025 року він працював на судні «APOSTOLOS MONROVIA» (т. 1 а.с. 177-178). Позивачем на підтвердження своїх доводів були надані довідки, завірені «APOSTOLOS MONROVIA», про щомісячне перерахування період з грудня 2024 року по березень 2025 року включно в загальному розмірі 45 400 доларів США належних йому (Fedorkevych Mykhaylo) сум в Santander Bank Polska, отримувачем (бенефіціаром) яких зазначено відповідачку ( ОСОБА_8 ) (т. 1 а.с. 184-187). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані довідки, з огляду на складення їх англійською мовою та відсутність перекладу на українську мову, не можна вважати належними доказами. Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на уточнену позовну заяву (т. 2 а.с. 35-41) і в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 визнавала факт отримання на банківській рахунок відповідачки заробітної плати позивача за період з грудня 2024 року по березень 2025 року включно в загальному розмірі 45 400 доларів США. Також в суді апеляційної інстанції представник відповідачки пояснила, що вказані кошти ОСОБА_2 позивачу не повернула, оскільки вони були витрачені на потреби сім`ї. За таких обставин, відповідно до положень частини першої статті 82 ЦПК України, факт отримання відповідачкою вищевказаної заробітної плати ОСОБА_1 та неповернення їх позивачу не підлягає доведенню. Між тим колегія суддів не може погодитись з доводами представника ОСОБА_2 про витрачання цих коштів на потреби сім`ї, оскільки жодних доказів таких витрат відповідачкою не було надано. Тоді як позивачем визнавався тільки факт витрачання відповідачкою з цих коштів 3 000 доларів США на часткове погашення боргу за укладеним 15.11.2024 р. із ОСОБА_6 договором позики. При цьому колегія суддів враховує, що після повернення ОСОБА_1 з рейсу сторони припинили шлюбні відносини. Отже, оскільки відповідно до приписів статті 61 СК України заробітна плата є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та враховуючи рівність часток подружжя ОСОБА_7 у спільному майні, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя 21 200 доларів США (45 400 3 000): 2). Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції при вирішенні позовних вимог про визнання боргових зобов`язань за укладеними ОСОБА_1 договором позики від 29 жовтня 2024 року з ОСОБА_4 та договором позики від 15 листопада 2024 року з ОСОБА_6 спільним боргом подружжя, то колегія суддів дійшла наступного. Так, згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним з подружжя. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21). Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19), а також у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі. Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18 (провадження № 61-2852св21), від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21 (провадження № 61-9595св22), від 27 березня 2024 року в справі № 359/950/16, від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23),, від 03 грудня 2024 року у справі № 553/2879/21 (провадження № 61-9985св24). Між тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про укладення позивачем договорів позики в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цими договорами для задоволення потреб сім`ї. Саме по собі зазначення в складених позивачем без участі відповідачки розписках, що він позичає кошти на потреби сім`ї не доводить їх фактичного використання в таких цілях, а посилання представника позивача на те, що вказані кошти були витрачені на організацію сімейного свята та медичні процедури відповідачки, представником останньої заперечуються та жодними доказами не підтверджені. На переконання колегії суддів не може бути належним, достатнім та переконливим доказом укладення позивачем договорів позики в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цими договорами для задоволення потреб сім`ї і факт перерахування відповідачкою через Santander Bank 07 і 08 січня 2025 року 3 000 доларів США ОСОБА_9 , враховуючи, що ОСОБА_2 , не маючи самостійного заробітку, розпоряджалась коштами із заробітної плати позивача, а тому це не свідчить про визнання відповідачкою факту укладання договорів в інтересах сім`ї та за її згодою. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні цих вимог. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції у цій частині не спростовують. З огляду на викладене, оскільки висновки суду першої інстанції при вирішенні вимог про поділ заробітної плати не відповідають обставинам справи, то відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих вимог. Тоді як в частині вирішення інших позовних вимог воно підлягає залишенню без змін. Таким чином апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2026 року, то слід зазначити наступне. Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Тоді як заява представника адвоката Важеніної С.А. про стягнення з позивача на користь відповідачки судових витрат на правову допомогу не містить обґрунтування поважних причин не подання нею доказів, що підтверджують розміри понесених відповідачем судових витрат на правову допомогу до закінчення розгляду справи, що є підставою для відмови у задоволені заяви. Проте з таким висновком колегія суддів не може погодитися. Так, зі змісту вказаної заяви слідує, що представник позивачки вказує, що Акт приймання-передачі наданої нею ОСОБА_2 правничої допомоги в Заводському районному суді м. Миколаєва в рамках справи № 490/4004/25 на загальну суму 51 000 грн., був підписаний сторонами договору на правничу допомогу 08 січня 2026 року, (тобто після ухвалення судового рішення). Вказані обставини підтверджується вказаним Актом від 08 січня 2026 року (т. 2 а.с. 241). За таких обставин апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що заява представника адвоката Важеніної С.А. про стягнення з позивача на користь відповідачки судових витрат на правову допомогу не містить обґрунтування поважних причин не подання нею доказів, що підтверджують розміри понесених відповідачем судових витрат на правову допомогу до закінчення розгляду справи. Згідно з п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, при ухваленні Миколаївським апеляційним судом постанови від 07 жовтня 2024 року не було вирішено, що є підставою для ухвалення додаткового рішення. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представником ОСОБА_2 адвокатом Важеніною С.А. - через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції було надано: акт приймання-передачі наданих послуг від 08 січня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 21 липня 2025 року та додаткової угоди № 1 до договору від 21 липня 2025 року з описом послуг та їх вартості на загальну суму 51000 грн 00 коп., а саме: надання консультації адвокатом 100 грн, ознайомлення з матеріалами справи, вивчення матеріалів справи 16000 грн, підготовка та подання заперечень на відповідь на відзив по справі 7000 грн, заперечення на клопотання про витребування доказів з банку 2000 грн, заперечення на заяву про зміну предмету позову 2000 грн, клопотання про витребування доказів з прикордонної служби 2000 грн, клопотання про виклик свідків 2000 грн, клопотання про долучення доказів (листа ЗДО № 5) 2000 грн, клопотання про долучення доказів (нотаріально посвідченого договору оренди та інші) 2000 грн, клопотання про призначення експертизи 2000 грн, судові дебати 4000 грн, участь у 7 судових засіданнях в режимі відеоконференції (08.08.2025, 28.08.2025, 10.10.2025, 13.10.2025, 24.11.2025, 22.12.2025, 05.01.2026). Під час розгляду справи судом першої інстанції у відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 адвокат Важеніна С.А. - надала орієнтовний розрахунок судових витрат та зазначила, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України докази розміру судових витрат надасть суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Як слідує з матеріалів справи рішення Заводського районного суду м. Миколаєва було ухвалено 05 січня 2026 року, відповідно закінчення п`ятиденного строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, припадало на 10 січня 2026 року, який є вихідним днем (суботою). Заяву про ухвалення додаткового рішення разом із договором про надання правничої допомоги від 21 липня 2025 р., додатковою угодою №1 від 21.07.2025р., Актом приймання-передачі наданої правничої допомоги від 08.01.2026р. на суму 51 000,00 грн. було подано 12 січня 2026 року (перший робочий день після вихідних). За такого, враховуючи приписи частини третьої статті 124 ЦПК України, передбачений ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк представником відповідачки не був пропущений. Відповідно до п. 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Про неспівмірність розміру заявлених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу позивач та його представник не заявляли. Таким чином з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правову допомогу, надану в суді першої інстанції, в розмірі 38250 грн. 00 коп Отже, оскільки в заяві про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_2 просила стягнути 51 000 витрат на правову допомогу, то апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат до задоволених вимог, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню відшкодування судового збору за позовну заяву в розмірі 3 028 грн. 00 коп. За таких обставин рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 січня 2026 року в частині розміру стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору підлягає зміні. Крім того, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню відшкодування судового збору за його апеляційну скаргу в розмірі 1 816 грн 80 коп. Також, враховуючи задоволення вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 про скасування ухвали суду від 19 січня 2026 року, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за її апеляційну скаргу в розмірі 532 грн 48 коп. Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Наседкіним Олегом Ігоровичем, та ОСОБА_2 , подану представником адвокатом Важеніною Світланою Анатоліївною, - задовольнити частково. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2026 року скасувати. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 січня 2026 року в частині вирішенні вимог про поділ заробітної плати скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя 21 200 доларів США (двадцять одну тисячу двісті доларів США) Рішення в частині стягнення судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за позовну заяву в розмірі 3 028 грн 00 коп. (три тисячі двадцять вісім гривень) Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, надану в суді першої інстанції, в розмірі 38 250 грн 00 коп. (тридцять вісім тисяч двісті п`ятдесят гривень) В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 1 816 грн 80 коп. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень вісімдесят копійок). Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 532 грн 48 коп. (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок) Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий В.В.Коломієць Судді: Т.В. Серебрякова Н.О. Тищук