Постанова 4813 № 492/709/25

Номер провадження: 22-ц/813/4230/26 Справа № 492/709/25 Головуючий у першій інстанції Черевата В. І. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Пелівана Євгена Костянтиновича на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 08 липня 2025 року, ухвалене Арцизьким районним судом Одеської області, у складі: судді Череватої В.І. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в с т а н о в и в : 03.06.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 11, 15, 16, 20 ЦК України та п. 4 ч. 1 ст. 161, ч. 7 ст. 170 ЦПК України просив: зменшити розмір стягуваних з нього судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 06.04.2021 у справі № 492/333/21 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також зменшити розмір стягуваних з нього за судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 07.12.2022 в справі № 492/1053/22 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . В обґрунтування позову зазначено, що оскільки за двома судовими наказами з нього стягується половина його заробітку (доходу), що суперечить п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, яким визначено можливість видачі судового наказу про стягнення аліментів у розмірі однієї третини на двох дітей, та порушує встановлене законодавче обмеження максимального розміру стягуваних аліментів у наказному провадженні, на відміну від позовного, в якому чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку, позивач вважає, що розмір аліментів підлягає зменшенню до 1/6 частини заробітку (доходу) на кожну дитину (а.с. 1-14). У відзиві на позовну заяву відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 просили в задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що з моменту винесення судових наказів сімейний та майновий стан, заробіток (доходи) позивача, стан його здоров`я в гірший бік не змінилися. Всі доводи позивача про великий розмір аліментів позивач мав можливість надати при винесенні зазначених судових наказів, однак позивач зазначені доводи не навів, доказів не надавав, судовий наказ не оскаржував. Посилання позивача на той факт, що аліменти стягуються на двох дітей відповідач вважає помилковими, оскільки зобов`язання за аліментами на кількох дітей не є підставою для автоматичного зменшення їхнього розміру, так як це передбачено законом і має враховуватися під час первинного визначення суми аліментів. Також звертає увагу на преюдиційне значення постанови Одеського апеляційного суду від 04.06.2024 у справі № 492/1188/23, в якій позивач обґрунтовував свою позицію тими ж обставинами, що й у даній справі, і таким обставинам вже була надана оцінка судом апеляційної інстанції (а.с. 35-42). У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що у даній справі позивачем подано позов про зменшення розміру аліментів з іншої підстави, а саме про зменшення розміру аліментів у разі видання судового наказу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України на підставі ч. 7 ст. 170 ЦПК України, що випливає зі змісту позову та прямо зазначено у позові, на що у відзиві відповідачки не зазначено жодних доказів, аргументів чи заперечень. Тому відповідні доводи відзиву щодо тотожності позовів вважає безпідставними (а.с. 54-59). Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 08.07.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей відмовлено повністю (а.с. 63-65зв.). В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 в особі свого представника Пелівана Євгена Костянтиновича просить скасувати рішення Арцизького районного суду Одеської області від 08 липня 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Доводами апеляційної скарги є те, що в цій справі позивачем подано позов про зменшення розміру аліментів з іншої підстави, аніж у справі № 492/1188/23 (в якій підставами для зменшення розміру аліментів зазначив наявність на його утриманні непрацездатних батьків), а саме про зменшення розміру аліментів у разі видання судового наказу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України на підставі ч. 7 ст. 170 ЦПК України, що випливає зі змісту позову та прямо зазначено у позові, який позивач подав, керуючись ст. 11, 15, 16, 20 ЦК України, п. 4 ч. 1 ст. 161, ч. 7 ст. 170, 175, 177 ЦПК України. Скаржник зауважує, що не ставив питання про зменшення аліментів з підстав, передбачених ст. 182, 192 СК України та вважає, що оскільки в сумі за двома судовими наказами з позивача стягується половина його заробітку (доходу), то це суперечить п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України та порушує встановлене законодавче обмеження максимального розміру стягуваних аліментів у наказному провадженні, на відміну від позовного (а.с. 97-103). У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначаючи, що судом першої інстанції правильно встановлені факти і відповідні їм правовідносини, які позивачем не заперечувалися, правильно застосовані до спірних правовідносин норми права. Наголошують на тому, що за ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення в повному обсязі заборгованості, зокрема, у разі стягнення аліментів, 50 її відсотків (а.с. 122-132). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). У судове засідання 28.04.2026, учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його повноважний представник ОСОБА_6 отримав судову повістку-повідомлення на 28.04.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 09.03.2026 о 06:20:31, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 139), відповідач ОСОБА_1 у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судову повістку-повідомлення на 28.04.2026 отримала в електронному кабінеті підсистеми Електронний суд» 09.03.2026 о 06:20:31, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 139зв.), відповідач ОСОБА_2 у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки її повноважний представник ОСОБА_5 отримав судову повістку-повідомлення на 28.04.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 09.03.2026 о 06:24:37, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 140), не з`явилися. Від представника відповідачів ОСОБА_5 28.04.2026 надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, в якій зокрема зазначив, що просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та повідомляє про наявність судових витрат на правничу допомогу, докази щодо розміру яких має надати протягом 5-ти днів. Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області 08 травня 20212 року складено актовий запис № 62 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 08 травня 2012 року (а.с. 7). ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції в Одеській області 06 березня 2015 року складено актовий запис № 92 видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 06 березня 2015 року (а.с. 8). Згідно з судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 06 квітня 2021 року (справа № 492/333/21) з ОСОБА_1 , позивача у справі, на користь ОСОБА_2 , відповідачки у справі, стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу, тобто з 26 березня 2021 року, та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 9-10). На підставі судового наказу Арцизького районного суду Одеської області від 07 грудня 2022 року (справа № 492/1053/22) з ОСОБА_1 , позивача у справі, на користь ОСОБА_1 , відповідачки у справі, стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу, тобто з 24 листопада 2022 року, та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с. 11-12). Відповідно до довідки № 87 від 08 травня 2025 року, виданої Виробничим підрозділом служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», позивач ОСОБА_1 з 21 квітня 2006 року по теперішній час дійсно працює в Виробничому підрозділі служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» і обіймає посаду машиніста тепловоза Цеха експлуатації (а.с. 13). Як вбачається з довідки про доходи № Т4-1-17/427 від 07.05.2025 року, виданої Виробничим підрозділом служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», позивач у справі ОСОБА_1 працює у Виробничому підрозділі служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді машиніста тепловоза, сума його доходу за період з травня 2024 року по квітень 2025 року склала 304 493,94 грн, сплачені аліменти 112 864,12 грн (а.с. 14). Як вбачається з копії розрахунку заборгованості по аліментах від 01.06.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 складає 44 828,17 грн (а.с. 41зв.-42). Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що за двома судовими наказами з нього стягується половина його заробітку (доходу), що суперечить п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України та порушує встановлене законодавче обмеження максимального розміру стягуваних аліментів у наказному провадженні, на відміну від позовного, в якому чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку, позивач вважає, що розмір аліментів підлягає зменшенню до 1/6 частини заробітку (доходу) на кожну дитину. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, посилаючись на вказані обставини, зокрема щодо неможливості сплачувати у визначеному судовими наказами Арцизького районного суду Одеської області від 06 квітня 2021 року (справа № 492/333/21) та 07 грудня 2022 року (справа № 492/1053/22) розмірі аліментів на утримання неповнолітніх дітей, оскільки загальний розмір стягнутих з нього аліментів на двох неповнолітніх дітей за двома судовими наказами, склав половину його заробітку (доходу), мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст. 77 - 80 ЦПК України, однак таких обставин суду позивачем не доведено. Доказів на підтвердження скрутного матеріального становища у позивача, що унеможливлює надання ним утримання своїм неповнолітнім дітям у визначених судовими наказами Арцизького районного суду Одеської області від 06 квітня 2021 року (справа № 492/333/21) та від 07 грудня 2022 року (справа № 492/1053/22) розмірі, суду не надано. Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження певних обставин, що передбачені ст. 192 СК України, які б слугували підставами для зменшення розміру аліментів визначених судовим рішенням за позовом платника аліментів, що виникли після ухвалення судом відповідних рішень про стягнення аліментів. На підставі наведеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, задоволенню не підлягає. Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається певною мірою доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. До цього відноситься належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до частини сьомої статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зміст частини сьомої статті 170 ЦПК України, статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не є незмінним. У разі видачі судового наказу про стягнення аліментів, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів і доводити реальний стан здоров`я та матеріального становища, що може бути підставою для задоволення його вимоги про зменшення розміру аліментів. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів та з апеляційною скаргою на судове рішення, яким йому відмовлено у задоволенні позову про зменшення розміру стягнутих аліментів, позивач посилався виключно на те, що він сплачує аліменти на двох дітей у розмірі половини заробітку (доходу), хоча цей розмір не повинен перевищувати третини заробітку (доходу), тобто по 1/6 частки на кожну дитину. Будь-яких інших підстав обґрунтування позову як-то зміна майнового стану, стану здоров`я, тощо позивачем не наводиться. Тобто, він на власний розсуд розпорядився своїми правами та на підставі такої засади цивільного судочинства як диспозитивність визначився із змістом своїх порушених або оспорених прав та обрав на власний розсуд спосіб їх захисту. Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України). Тому з огляду на обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та формулювання змісту підстав позову, предметом доказування по справі є виключно обставини неможливості стягнення з позивача на користь двох стягувачів за двома різними виконавчими документами аліментів на двох дітей у загальному розмірі, що перевищує третину його доходу. Аналіз статті 192 СК України дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Суд, розглядаючи вказану справу, дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для застосування передбачених ст. 192 СК України наслідків у вигляді зменшення розміру аліментів, зазначивши про відсутність доказів зміни сімейного та матеріального становища платника аліментів після видачі судових наказів. Верховний Суд неодноразового зазначав, що конструкція статті 192 СК України, що регулює виниклі спірні правовідносини по справі, визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22). Всі надані сторонами по справі докази судом оцінено вірно та доводами апеляційної скарги таке не спростовано. У даній справі правильно встановлено відсутність підстав для зміни розміру аліментів: зміна матеріального та сімейного стану, а також погіршення здоров`я, що у своїй сукупності могло б свідчити про неможливість позивача сплачувати аліменти на утримання двох дітей за різними судовими рішеннями у розмірі, що перевищує 1/3 частину його доходу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов правильного висновку про відсутність доказів зміни матеріального та сімейного стану ОСОБА_1 , що мало б бути підставою для зменшення розміру стягуваних із нього аліментів на користь відповідачок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Залишок заробітку позивача, що залишається вйого розпорядженні після утримання аліментів, становить 191600 грн на рік (з травня 2024 року по квітень 2025 року), тобто близько 16000 грн на місяць, що забезпечує йому розмір у декілька разів перевищуючий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Доводи заявника щодо наявності правових підстав для зменшення розміру аліментів, у зв`язку із формулюванням п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України є його власним помилковим тлумаченням вимог процесуального закону, оскільки наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Право боржника на подання позову про зменшення розміру аліментів, стягнутих на підставі судового наказу, прямо передбачене положеннями частини сьомої статті 170 ЦПК України, а підстави для такого внормовано ст. 192 СК України, чого позивачем не доведено. Вказані норми права судом вірно витлумачені та застосовані до виниклих спірних правовідносин сторін в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зменшення розміру стягнутих з позивача аліментів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Пелівана Євгена Костянтиновича залишити без задоволення. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 08 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 28 квітня 2026 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова В.В. Кострицький