Постанова 4812 № 488/281/26

28.04.26 22-ц/812/855/26 Провадження № 22-ц/812/855/26 ПОСТАНОВА Іменем України 28 квітня 2026 року м. Миколаїв справа № 488/281/26 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва, постановлену 02 лютого 2026 року під головуванням судді Селіщевої Л.І., повне судове рішення складено цього ж дня, У С Т А Н О В И В: У січні 2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в якій просив встановити юридичний факт про те, що домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із будинку літ. К., житловою площею 66,80 кв.м. загальною площею 163,60 кв.м., та прилеглих до нього надвірних та господарських споруд: сараю літ. М., вбиральні літ. З, сараю та скважини 4, становить цілу частину майна і належить йому на праві власності. В обґрунтування заяви зазначав, що 20 червня 2006 року його матір ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу частини домоволодіння, відповідно якого ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 передано у власність 29/100 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд по АДРЕСА_2 . Після укладання вищевказаного договору домоволодіння розділилось на дві частини: 71/100 часток домоволодіння залишилась у власності ОСОБА_6 , цій частині присвоєно нову адресу: АДРЕСА_3 перейшло у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і адреса залишилась АДРЕСА_2 . Як вказав заявник, 06 січня 2012 року ОСОБА_6 із 71/100 часток домоволодіння, що залишилось у її власності, подарувала йому частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_1 , яку він 27 грудня 2016 року продав ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері ОСОБА_6 - він успадокував частку житлового будинку з усіма прилеглими господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , та складається із будинку літ. К., житловою площею 66,80 кв.м. загальною площею 163,60 кв.м., та прилеглих до нього надвірних та господарських споруд: сараю літ. М., вбиральні літ. З, сараю та скважини

4. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 15.09. 2025 року: 28 вересня 2020 року зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку зазначеного під літерою К - кам`яний, житловою площею 66,80 кв.м., загальною площею 163,60 кв.м. та до нього прилягають такі надвірні господарські та побутові споруди та побудови: М - сарай, 3 - вбиральня, Н - сарай, 4 - скважина, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; 18 серпня 2025 року зареєстровано право спільної часткової власності на житловий будинок: літера А житловою площею 53,90 кв.м., загальною площею 85,80 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 по 29/300 за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; 13 листопада 2017 року зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на цілий житловий будинок загальною площею 93,2, житловою площею 49,7, житловий будинок «К», вбиральня - «З», сарай - «М», сарай - «Н», свердловина 1/2 - №4, басейн 1/2 - №5, та присвоєно адресу АДРЕСА_4 . За твердженням заявника, це свідчить, що станом на 2025 рік склався такий розподіл часток між співвласниками, відповідно до якого фактично сформувались три окремі об`єкти нерухомого майна, які можуть бути виокремлені в цілі частки. Заявник зазначав, що встановлення вказаного факту має для нього юридичне значення, оскільки невизначеність реальної частки житлового будинку позбавляє його можливості розпорядитися належним йому на праві приватної власності нерухомим майном. Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, передбаченого ст. 293 ЦПК України, а заявлені ОСОБА_9 вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що з поданої ним заяви в порядку окремого провадження не вбачається спору про право та визнання права власності на нерухоме майно. Так, право власності на майно ніким не оспорюється а навпаки визнається, а тому вважає, що ним правильно обрано спосіб судового захисту, а судом неправомірно відмовлено у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, чим порушено право на доступ до суду. Також звертав увагу, що суд не вправі давати оцінку обраному заявником способу захисту порушеного права та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги на стадії відкриття провадження у справі, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, Верховного Суду у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19, від 25 січня 2021 року у справі № 201/1333/19. Заінтересовані особи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Корець С.В. підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги. Заінтересована особа - ОСОБА_2 вважала апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Від імені заінтересованих осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по пошті надійшли заяви про розгляд справу у їх відсутність. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, а підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно із частиною першою ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Частиною другою ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Обґрунтовуючи свої вимоги про встановлення факту, ОСОБА_1 посилався на те, що між співвласниками домоволодіння склався такий порядок користування нерухомим майном, що фактично сформувались три окремі об`єкти нерухомого майна, які, на думку заявника, можуть бути виокремлені в цілі частки. Отже, ОСОБА_1 , заявляючи вимоги про встановлення факту належності йому на праві власності майна, фактично просить визнати за ним право власності на об`єкт нерухомості, на який вже має право власності, набуте ним раніше на законних підставах, але просить змінити розмір своєї частки у цьому нерухомому майні з частини на цілу частину. З огляду на те що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним. Таким чином факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки вирішення питання, про яке просить заявник, безпосередньо стосується права власності інших співвласників. За такого, захист прав ОСОБА_1 на розпорядження належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, про порушення якого він вказує, посилаючись на невизначеність реальної частки житлового будинку, підлягає розгляду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви, а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що фактично заявник шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, ставить вимоги про визнання за ним права власності на нерухоме майно, що суперечить статті 293 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги, що судом неправомірно відмовлено у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, хоча з поданої заяви не вбачається спору про право та визнання права власності на нерухоме майно не заслуговують на увагу, оскільки суд відмовив у відкритті провадження з тих підстав, що вимоги про визнання права власності на нерухоме майно повинні вирішуватись у позовному провадженні. Не можуть бути прийняті і до уваги посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19, від 25 січня 2021 року у справі № 201/1333/19, згідно яким суд не може давати оцінку обраному заявником способу захисту порушеного права та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги на стадії відкриття провадження. Так, вказані висновки Верховного Суду у зазначених постановах зроблені у справах, що розглядались в порядку позовного, а не окремого провадження, а тому є нерелевантними до правовідносин у справі, що переглядається в апеляційному порядку. За такого, наведені в апеляційній скарзі аргументи не є підставами для скасування ухвали суду. Колегія суддів звертає увагу, що відмова у відкритті провадження за заявою про встановлення юридичного факту не позбавляє можливості звернутися до суду з позовом на загальних підставах. З огляду на викладене, оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, то апеляційний суд не вбачає підстав для її скасування. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді: Т.В. Серебрякова Н.О. Тищук Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року