Постанова 4812 № 489/953/26

29.04.26 22-ц/812/1082/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/953/26 Номер провадження 22-ц/812/1082/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 квітня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., за участю: представника позивача - адвоката Калашникова П.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Калашниковим Павлом Володимировичем на ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 26 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді - Козаченка Р.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, відшкодування витрат на придбання та поліпшення майна, в с т а н о в и л а: У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Калашников П.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, відшкодування витрат на придбання та поліпшення майна Позов обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений в простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 у СВТ «Зоря» за 5000 доларів США, на підтвердження чого було складено розписку про передачу коштів. В той же час, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо права власності на цю земельну ділянку та садівничий будинок, розташований на ній. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року в цивільній справі № 489/2594/22 було залишено в силі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2025 року, яким відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про визнання права власності на зазначений садовий будинок та скасування державної реєстрації права власності на нього та на земельну ділянку, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено та виселено із садового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Оскільки договір купівлі-продажу, укладений між нею та ОСОБА_3 суперечить нормам закону, то вважала за необхідне визнати його недійсним та повернути сторони в первісний стан, зокрема стягнути з ОСОБА_3 суму отриманих за договором коштів у розмірі 214 781, 50 грн. Крім того, посилаючись на положення ст. 390 ЦК України, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 574 193,19 грн в рахунок відшкодування витрат з поліпшення та реконструкції садового будинку. Одночасно у позові ОСОБА_1 просила вжити забезпечення позову шляхом накладення арешту на садовий будинок АДРЕСА_1 , який на теперішній час зареєстрований за ОСОБА_2 . На обґрунтування заяви вказала, що забезпечення позову допускається і до відкриття провадження в справі, а вжиття цього заходу необхідно в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 може здійснити відчуження садового будинку. Також, просила забезпечити позов в частині вимог до ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на її будинок в АДРЕСА_2 , оскільки, виходячи з розміру суми, яка підлягає стягненню з неї, невжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду. Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 26 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що посилання позивачки на можливе відчуження ОСОБА_2 садового будинку носить вірогідний характер і будь-яких доказів на підтвердження цього не надано, тому суд не вбачав підстав для задоволення заяви про накладення арешту на садовий будинок. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок ОСОБА_3 суд виходив з того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що будинок по АДРЕСА_2 належить відповідачці на праві власності і не доведено, що можливе позитивне рішення на користь позивачки в подальшому істотно ускладнить чи зробить неможливим його виконання. Не погодившись з вказаним судовим рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Калашников П.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги той факт, що ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2025 року по справі №489/10001/25 відкрито судове провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадження відносно ОСОБА_5 , який був відповідачем у цивільній справі №489/2594/22 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України. Згідно обвинувального акту ОСОБА_5 розпорядився отриманим шляхом шахрайства майном у вигляді будинку АДРЕСА_1 , шляхом дарування де кінцевим вигодонабувачем став ОСОБА_2 . Також згідно цього обвинувального акту ОСОБА_1 визнана потерпілою. Вказує на те, що враховуючи розмір сум, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 у разі невжиття заходів забезпечення позовних вимог позивачки виконання рішення суду про відшкодування витрат на придбання садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 є необхідним вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний ОСОБА_3 приватний будинок АДРЕСА_2 . Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутность учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. 15 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що він перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації. Представник ОСОБА_1 - адвокат Калашников П.В. просив вказане клопотання залишити без розгляду, посилаючись на порушення процесуальних норм при його поданні. Апеляційний суд враховує, що вказане клопотання подане в порушення вимог ст. 43 ЦПК України, разом із цим, задля уникнення надмірного формалізму, апеляційним судом було розглянуто подану заяву про зупинення провадження та зроблено висновок, що вона не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Європейський суд з прав людини також зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року). Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційному порядку переглядається ухвала суду першої інстанції від 26 березня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Відповідно до змісту статті ст. 251 ЦПК України провадження у справі підлягає зупиненню лише у випадку наявності обставин, які перешкоджають розгляду справи, однак зазначене не повинно призвести до затягування розгляду справи та позбавлення сторін правомірне очікування розгляду процесуального питання щодо правомірності відмови у забезпеченні позову. До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що клопотання про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає, оскільки апеляційною інстанцією справа по суті спору не розглядається, і за апеляційною скаргою вирішуватиметься питання процесуального характеру, не пов`язане із розглядом справи по суті спору. Такі висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22 (провадження № 61-9993св24) щодо відсутності обов`язку апеляційного суду зупинити провадження у справі у разі апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, якою вирішено питання процесуального характеру, не пов`язаного із розглядом справи по суті спору. Апеляційний суд звертає увагу, що учасники справи не позбавлені можливості звернутися із відповідним клопотанням про зупинення провадження у справі до суду першої інстанції, яким розглядається дана справа. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки - адвоката Калашникова П.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повній мірі відповідає. Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно з частиною першою статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам». У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) Верховний Суд дійшов висновку, що "при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі". Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивачка в інтересах якої діє адвокат Калашников П.В. посилається на те, що на її думку існує висока ймовірність вчинення відповідачем ОСОБА_2 умисних протиправних дій щодо відчуження об`єкту, який перебуває у його власності третім особам, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду. Однак, ОСОБА_1 в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову з цих підстав, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна, твердження позивачки про намір відповідача відчужити майно, є її припущенням, а саме лише посилання в заяві на наявність у відповідача зазначеного наміру, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту та становитиме, на думку колегії суддів, надмірне втручання у право власності відповідача, оскільки останній в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову буде позбавлений правомочностей власника. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права, заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених ЦПК України. Позивачкою заявлено позовні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення коштів, однак у заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на садовий будинок АДРЕСА_1 , який належить останньому на праві власності. Однак доказів того, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє або має намір вчинити дії, направлені на відчуження майна, яке належить йому на праві власності, не надає. Отже, звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на садовий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 представник ОСОБА_1 - адвокат Калашников П.В. не надав доказів на підтвердження намірів вчинення відповідачем дій щодо майна, які могли б свідчити про ймовірну можливість відчуження належного йому майна, що відповідно матиме наслідком ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у зв`язку з можливим його відчуженням. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову до відповідача ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на будинок по АДРЕСА_2 суд першої інстанції виходив з недоведеності належними та допустимими доказами, на підтвердження того, що вказаний будинок належить останній та не доведено, що можливе позитивне рішення на користь позивачки в подальшому істотно ускладнить чи зробить неможливим його виконання. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на те, що за положеннями статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження належності на праві власності будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , яка є відповідачем у даній справі. Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами існує спір, не є беззаперечною підставою для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову накладення арешту на майно. Враховуючи зміст позовних вимог та заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, необхідність дотримання балансу між інтересами позивача та відповідачів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає відсутніми підстави вважати, що незастосування цього заходу забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак підставними є висновки суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Калашниковим Павлом Володимировичем залишити без задоволення. Ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 26 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст складено 30 квітня 2026 року.