Постанова 4824 № 759/9585/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/9585/20 Головуючий у 1-й інст. - Войтенко О.В. Апеляційне провадження 22-ц/824/2220/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Ткаченко Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, про визнання недійсним договору, В С Т А Н О В И В : 30 листопада 2020 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського нотаріального округу Каплун Ю.В., про визнання недійсним договору. В якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1» до завершення розгляду вказаної справи з встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо її відчуження та встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про право власності на земельну ділянку, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та шляхом накладення арешту на садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 до завершення розгляду вказаної справи з встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо її відчуження та встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про право власності на садовий будинок, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В обґрунтування поданої заяви заявниця зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6 , яка за життя набула земельну ділянку площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1». Обгрунтовуючи вказану заяву зазначала, що наприкінці 2018 року їй стало відомо, що 30 червня 2017 року ПН КМНО Каплун Ю.В. було посвідчено Договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, згідно з яким, матір позивача в особі свого представника ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 вказану земельну ділянку. Вказує, що її матері не було відомо про природу договору купівлі-продажу земельної ділянки, матір`ю позивача не видавалась довіреність на підставі якої діяв представник, а підпис посвідчений на довіреності не є підписом її матері. Зазначає, що нею вже подавалась заява про забезпечення позову, у задоволенні якої було відмовлено. За наявною у позивача інформацією, станом на сьогодні, 30 листопада 2020 року, було здійснено ряд правочинів спрямованих на відчуження права власності на вказану земельну ділянку, а саме: 14 жовтня 2020 року, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким право власності на неї перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_5 ; 28 жовтня 2020 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір дарування. На день звернення позивача із даною заявою власником земельної ділянки є ОСОБА_1 . Також, заявник вказує, що на підставі оспорюваного договору було незаконно зареєстровано та відчужено право власності на нерухоме майно, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, а саме: садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Теперішнім власником якого також виступає ОСОБА_1 . Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського нотаріального округу Каплун Ю.В., про визнання недійсним договору - задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Накладено арешт на садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні вимог заяви позивача про забезпечення позову. Посилається на те, що позивачем не виконано вимоги ст.151 ЦПК України, та не було зазначено в заяві жодних підстав для забезпечення позову, а також обґрунтування необхідності застосування того чи іншого виду забезпечення позову, зокрема арешту земельної ділянки та садового будинку, власником яких позивачка ніколи не була. Вказує, що суд першої інстанції не з'ясував у позивача і не мотивував у спірній ухвалі, яким чином не забезпечення позову у наведений позивачем спосіб може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та залишив поза увагою не співмірність позовних вимог з видом забезпечення позову, оскільки позивач не ставить питання про визнання права власності на спірне майно, та про повернення йому цього майна, а також визнання недійсною реєстрацію права власності на садовий будинок. Зауважує, що 11 листопада 2020 року позивачкою вже подавалась аналогічна заява про забезпечення позову, яка 17 листопада 2020 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва залишена без задоволення, оскільки заявником не надано доказів того, що вказана земельна ділянка 8000000000:75:670:0092 та садовий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа 196 кв. м., житлова площа 54, 5 кв. за адресою: АДРЕСА_3 , належала чи належить заявнику - ОСОБА_2 суду не надано. Судом не взято до уваги, що ані власник майна ОСОБА_1 , ані жоден з представників не викликався до суду з метою розгляду вказаної вище заяви про забезпечення позову. Власник майна, на якого спірною ухвалою суду покладено певні обов`язки, на момент винесення спірної ухвали суду навіть не знав про наявність спору по відношенню до його майна. Від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просять залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу суду без змін. Вказують, що доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для її задоволення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Зокрема вказує, що при зверненні позивача із заявою про забезпечення позову нею було зазначено, що вона має намір звернутись до суду з вимогами предметом яких буде садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Позивач та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Інші учасники процесу в судове засіданні не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з фактичних обставин справи та наявності підстав вважати про існування ризику відчуження спірного майна, що може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку сторін з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що не застосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду і заходи повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1» до завершення розгляду вказаної справи з встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо її відчуження та встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про право власності на земельну ділянку, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та шляхом накладення арешту на садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 до завершення розгляду вказаної справи з встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо її відчуження та встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про право власності на садовий будинок, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В обґрунтування поданої заяви заявниця зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_6 , яка за життя набула земельну ділянку площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 -й км, СТ «Зв'язківець». Звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 30 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений ПН КМНО Каплуном Ю.В., зареєстровано в реєстрі за № 4924 та вирішити питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року до участі у справі залучено ОСОБА_1 ,. ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В., у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092: - належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року посвідченого ПН КМНО Каплуном Ю.В., серія та номер 4924; - належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2020 року посвідченого ПН КМНО Косенко М.О., серія та номер 1128; - належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 28 жовтня 2020 року посвідченого ПН КМНО Косенко М.О., серія та номер1330. - Відповідно до ч.1 ст.42 ЦПК України усправах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Так, ч.1 ст.48 ЦПК України визначено, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, на момент звернення позивача із заявою про забезпечення позову земельна ділянка 8000000000:75:670:0092 та садовий будинок, який розташований на ній належали ОСОБА_1 , якого залучено до участі у справі у якості третьої особи на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року. Згідно ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Зважаючи на приписи п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, які передбачають можливість накладення арешту на майно, що належить відповідачу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення вимог заяви. Крім того, колегія суддів вважає, що накладаючи арешт на садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , місцевим судом належним чином не з`ясовано зміст позовних вимог, оскільки вказаний будинок на момент прийняття оскаржуваної ухвали не був предметом розгляду суду першої інстанції. Посилання позивача на те, що вона мала намір ініціювати судовий процес, що стосується садового будинку та нею подано заяву в порядку ч.3 ст. 49 ЦПК України про зміну предмету позову, в якій додано вимоги щодо скасування первинної реєстрації права власності на садовий будинок за ОСОБА_5 та визнання недійсним договору дарування будинку на користь ОСОБА_1 колегією суддів не приймається до уваги з огляду на таке. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Позивачем на підтвердження своїх доводів щодо подання нею заяви в порядку ч.3 ст. 49 ЦПК України про зміну предмету позову додано її копію, з якої вбачається, що ОСОБА_2 її подала 19 лютого 2021 року. Отже, на момент постановлення оскаржуваної ухвали вимоги, які стосувались садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не були предметом дослідження у суді першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, судом не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року -задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року - скасувати. Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 квітня 2021 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.