Постанова 4857 № 460/11774/24

від 30.04.2026 ·

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/11774/24 пров. № А/857/8869/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 460/11774/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, суддя у І інстанції Нор У М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 04 лютого 2025 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також відповідач), та просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 057150012564 від 06.09.2024, про відмову позивачу у призначенні пенсії; - зобов`язати відповідача зарахувати позивачу періоди роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»: з 04.11.2002 по 01.07.2007 у дитячому комбінаті №42 ВАТ Макрохім (ВАТ «МК «Азовсталь») на посаді вихователя та прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 31.08.2024. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. При цьому, в систему освіти входить дошкільна освіта, а систему дошкільної освіти становлять заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності. Довільне найменування дошкільного навчального закладу «дитячий комбінат» не може бути підставою для виключення періоду роботи зі спеціального стажу. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.09.2024 №057150012564. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи 04.11.2002 по 01.07.2007. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, покликаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення спору, прийняття рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що відповідачем рішенням №057150012564 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу. Так, спеціальний стаж позивача за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 22 роки 5 місяців 10 днів (за необхідних 26 років 6 місяців). Враховуючи вищевикладене, підстав для призначення пенсії за вислугу років передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення» немає. Зазначає, що до спеціального стажу позивача не зараховано періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007 згідно записів №10-11 трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1990, оскільки робота на посаді вихователя дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ «МК «Азовсталь») не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №

909. Також зазначають, що у наданій трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.08.1990 відсутній запис про звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення. До електронної пенсійної справи долучено скановану копію з копії наказу про звільнення з роботи № 29-к від 11.11.2022, що не відповідає вимогам пункту 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, а саме: при поданні особою заяви в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду із даною позовною заявою. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що робота позивача в період з 04.11.2002 по 01.07.2007 в дитячому комбінаті дитячого комбінату № НОМЕР_2 ВАТ «Макрохім» (ВАТ «МК «Азовсталь»), підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом № 1788-ХІІ та Законом № 1058-IV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Згідно з статтею 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону. Згідно з пунктом 2-1 «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону № 1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-ХІ. Відповідно до пункту «e» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції до 01.04.2015), працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VIII), який набрав чинності 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону № 213-VIII викладено у наступній редакції: «працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років». При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року №2-р/2019 положення, зокрема, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 911-VIII) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України в даному рішенні, серед іншого, зазначив, що на його думку, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-XII. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788-XII випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України. Також, Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Отже, з 04.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII слід застосовувати у редакції, що діяла до 01.04.2015. Відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII обґрунтована відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи 26 років і 6 місяців. Зазначає, що відмова у призначенні пенсії є правомірною, оскільки, виходячи з пунктів 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідні умови для призначення пенсії за вислугу років мають визначатись на момент, передбачений законодавцем - на день набрання чинності Законом України № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України). Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). Відтак, обмеження пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 2-р/2019, а не Закону № 1058-ІV. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2023 року при розгляді справи № 240/24/21. Таким чином, право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII, мають особи, які станом на момент звернення до пенсійного органу мають спеціальний стаж роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. 06.09.2024 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №057150012564, оскільки до спеціального стажу позивача не зараховано періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007 згідно записів №10-11 трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1990, що обґрунтовується тим, що робота на посаді вихователя дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ «МК «Азовсталь») не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №

909. Постановою № 909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Розділом 1 «Освіта» Постанови № 909 встановлено, що до таких закладів і установ освіти віднесено загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи та посади у них, зокрема, вихователі та учителі. Відповідно до пунктів 2, 4 Приміток Переліку № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров`я та соціального захисту. Суд апеляційної інстанції зазначає, що записом трудової книжки позивача №10 серії НОМЕР_1 від 16.08.1990 підтверджено, що ОСОБА_1 прийнята на роботу з 04.11.2002 в ВАТ «Маркохім» на посаді вихователя відповідно до наказу №426 від 21.10.2002. Відповідно до запису №11 в трудовій книжці НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звільнена з 01.07.2007 з посади вихователя на підставі наказу 56/к від 01.07.2007. Дані записи про роботу з 04.11.2002 та про звільнення з 01.07.2007 завірені печаткою та підписом відповідальної особи. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 04.11.2002 по 01.07.2007 в дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ «МК «Азовсталь»), який в розумінні приписів Закону України «Про дошкільну освіту» є дошкільним навчальним закладом, на посаді вихователя, яка віднесена до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Щодо відсутності запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.08.1990 про звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», колегія суддів зазначає наступне. Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом встановлено, що дійсно, в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.08.1990 відсутній запис про звільнення від 11.11.2022, проте в матеріалах справи наявна копія наказу №29-к від 11.11.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України. Положеннями Закону №1058-ІV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18). Більше того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Отже, позивач не може нести відповідальність за допущені роботодавцем помилки у трудовій книжці, в тому числі за відсутність запису про звільнення. В контексті встановленого, слід наголосити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»«, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1). Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію, окрім іншого, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Наразі, ні матеріали справи, ні матеріали апеляційної скарги не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження стажу позивача. Водночас, до суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду. Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, який визнав безпідставними доводи відповідача про те, що розбіжності в записах трудової книжки, а саме відсутність запису про звільнення позбавляє позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», з врахуванням наявності наказу №29-к від 11.11.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в призначенні ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» є протиправною, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.09.2024 № 057150012564 підлягає скасуванню із зобов`язанням зарахувати ОСОБА_1 до стажу періоди роботи 04.11.2002 по 01.07.2007 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Оскільки, сторонами не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а тому, в силу приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції такому оцінки не надає. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 460/11774/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4857 № 460/11774/24

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше