Постанова 4856 № 120/13952/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/13952/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 30 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, щодо не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 101 день. Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 22.10.2025 визнав неповажними підстави, вказані представником позивача у заяві від 20 жовтня 2025 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. У задоволенні заяви представника позивача від 20.10.2025 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 - відмовив. Позовну заяву ОСОБА_1 - повернув позивачу без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Аргументи в апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що зі змісту наказу про виключення зі списків особового складу позивач не міг встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода. При цьому в інтересах ОСОБА_1 направлявся адвокатський запит, у якому окрім іншого вимагалося надати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку за 2021-2024 роки, а також надати копії витягів з наказів про прибуття/вибуття з основної щорічної відпустки за 2020-2022 роки. У відповідь на такий запит Військова частина НОМЕР_1 , відповідним листом повідомила заявника про те, що додаткова грошова винагорода не враховувалася при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, додавши витяги з наказів про вибуття/прибуття ОСОБА_1 з відпустки. Представник позивача зауважує, що відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу Законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутись до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Водночас заявник стверджує, що позивач при звільненні знав, які виплати йому провели, але не міг знати, які складові грошового забезпечення враховані при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки. Отже, на думку представника позивача, моментом, коли ОСОБА_1 стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання відповіді на адвокатський запит, тобто 02.08.2025, а тримісячний строк звернення до суду в даному випадку не пропущено, оскільки такий закінчується 02.11.2025. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Заслухавши суддю - доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи встановлено, що відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 10.10.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску. У встановлений судом строк представник позивача на усунення недоліків адміністративного позову звернулася до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, зазначає, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення його права. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень. Частини перша та друга ст.233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції: - працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1). При цьому, з огляду на правову позицію Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22. Як встановлено судом першої інстанції зі змісту позовної заяви, спір стосується протиправної бездіяльності відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 101 день. Представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду від 20.10.2025, вказує, що Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У зв`язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду. Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку для звернення до суду, представник позивача вказала, що позивачем не було одержано від відповідача письмового повідомлення про характер та обсяг виплачених коштів, а із змісту наказу про звільнення, такий лише вказує на необхідність виплати позивачу грошових компенсацій за невикористані відпустки і не містить інформації щодо кожного виду виплат позивача, як це вимагає стаття 116 КЗпП України. Крім цього, вказує, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Як свідчать матеріали справи позивача звільнено з військової служби 01.07.2024. Водночас, із матеріалах справи встановлено, що не заперечується і самим представником позивача, ОСОБА_1 при звільненні отримав грошовий атестат. Як вірно зазначає суд першої інстанції, за висновками Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, позивач набуває достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум шляхом вручення грошового атестата. Отже, позивач, при ознайомленні з грошовим атестатом, мав би бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені, а тому саме з цього часу слід здійснювати обчислення тримісячного строку звернення до суду. Саме тому, посилання представника позивача у заяві від 20.10.2025 на те, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, суд оцінює критично, оскільки про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення останньому було відомо при звільненні з військової служби, виключення зі списків особового складу та отримання атестату. Водночас отримання листа у відповідь на адвокатський запит не може свідчити про момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, а свідчить лише про час, з якого особа почала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів. Отже, як вірно зазначає суд першої інстанції, представником позивача не надано докази, що позивач з дня виключення позивача зі списків особового складу по день звернення адвоката із запитом про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення позивача, останній був позбавлений доступу до інформації про нараховані йому виплати або що відповідач відмовився надати таку інформацію. Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2026 року по справа № 420/20606/24. Як вірно зазначає суд першої інстанції, правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у період після 19.07.2022, позивач звільнений з військової служби 01.07.2024, з відомостями, що містяться в грошовому атестаті ознайомився, однак з даним позовом до суду позивач звернувся через свого представника лише 06.10.2025, тобто з порушенням строку, визначеного чинним законодавством. Підсумовуючи наведене та враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що витяг із наказу про звільнення не може бути розцінений як письмове повідомлення про суми, що будуть нараховані та виплачені позивачу при звільненні, оскільки зі змісту наказу про звільнення неможливо встановити, чи при обрахуванні позивачу компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода. Однак суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 не посилався на початок перебігу строку звернення до суду позивачем саме з моменту ознайомлення з наказом про звільнення. Таким моментом суд визначив отримання позивачем грошового атестату при звільненні. В свою чергу представник позивача не спростувала позицію суду першої інстанції з цього приводу. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.