Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/20257/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/20257/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 30 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати компенсації втрати частини доходів за весь час затримки виплати грошового забезпечення; - зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 23.06.2017 року по 06.08.2025 року. Як зазначено в позові, Позивач проходив службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ). За спірний період з 23.06.2017 року по 06.08.2025 року Відповідач не нараховував та не виплачував грошове забезпечення Позивача в повному обсязі, що стало підставою для звернення Позивача до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року у справі №240/18297/24 позов було задоволено і Відповідача було зобов`язано перерахувати та виплатити Позивачу за період з 23.06.2017 по 28.02.2018 грошове забезпечення із врахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 року №889. На виконання вказаного судового рішення Відповідач перерахував та виплатив Позивачу 06.08.2025 року 11 542,42 грн. грошового забезпечення. Зазначив, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, оскільки фактична виплати індексації грошового забезпечення відбулася із затримкою виплати доходу один і більше календарних місяців. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми частини щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 23.06.2017 року по 28.02.2018 року, зумовлену неврахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 року №889. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 23.06.2017 року по 06.08.2025 року, зумовлену неврахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 року №889. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Позивач проходив військовому службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ). Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року у справі №240/18297/24 було задоволено позовні вимоги позивача, зобов`язано відповідача перерахувати та доплатити Позивачу за період з 23.06.2017 по 28.02.2018 включно щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, обчисливши таку щомісячну додаткову грошову винагороду із розміру грошового забезпечення з урахуванням індексації, в тому числі обчисленої в розмірах на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 у справі № 240/23476/23 На виконання вказаного судового рішення Відповідач перерахував та виплатив Позивачу 06.08.2025 року грошове забезпечення у сумі 11 542,42 грн. При виплаті такої частини грошового забезпечення відповідач не нарахував та не вплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплатити компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фактична виплата грошового забезпечення відбулась лише 06.08.2025, тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що оскільки доходи були нараховані відповідно до рішення суду, та затримка виплати грошових доходів склала менше одного місяця, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 1, 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ). З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19. При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20. Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати. Разом з тим, згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Як встановлено судом, право позивача на перерахунок грошового забезпечення за період з 23.06.2017 по 28.02.2018 включно із врахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 року №889, підтвердженого Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року у справі №240/18297/24, що набуло чинності. На виконання вказаного судового рішення Відповідач перерахував та виплатив Позивачу 06.08.2025 року грошове забезпечення у сумі 11 542,42 грн. Тобто, частина грошового забезпечення позивача за період з 23.06.2017 по 28.02.2018, зумовлена неврахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 року №889, була виплачена із затримкою більш ніж на один місяць. Зазначене свідчить про наявність Позивача права на компенсацію такої частини доходів у відповідності до вимог Закону № 2050-III. Разом з тим, посилання апелянта на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі №240/13433/24, яким на користь Позивача вже було присуджено компенсацію втрати частини доходів, є безпідставними, оскільки предметом правового регулювання у зазначеній справі була компенсація втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за інший період та за іншою правовою підставою. Натомість у межах цієї справи спір виник з приводу ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, зумовленої неврахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, при визначенні розміру грошового забезпечення Позивача. Отже, хоча обидва випадки стосуються застосування Закону № 2050-III, однак: різними є види грошового забезпечення, щодо яких допущено порушення (індексація та додаткова винагорода); різними є підстави виникнення заборгованості; різними є судові рішення, якими підтверджено право позивача на відповідні виплати. За таких обставин відсутні підстави вважати, що у даному випадку має місце повторне (подвійне) стягнення компенсації за один і той самий дохід. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо нібито недобросовісної поведінки позивача, яка, на думку апелянта, полягає у поданні декількох позовів з вимогами про стягнення належних йому сум. Сам по собі факт звернення особи до суду з метою захисту порушеного права, у тому числі неодноразово, за наявності різних підстав для такого звернення, не може розцінюватися як зловживання процесуальними правами чи недобросовісна поведінка. Більше того, кожне з поданих позивачем звернень до суду було обумовлене окремими порушеннями з боку відповідача щодо нарахування та виплати різних складових грошового забезпечення, що, у свою чергу, зумовлювало виникнення у позивача права на відповідний судовий захист. Посилання апелянта на те, що у позивача не може бути декількох дат фактичного розрахунку, також не заслуговують на увагу, оскільки виплата різних складових грошового забезпечення може здійснюватися у різні дати, зокрема на виконання різних судових рішень, що об`єктивно впливає на момент виникнення обов`язку щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів. Таким чином, кожна окрема виплата заборгованості (у тому числі здійснена на виконання відповідного судового рішення) породжує самостійний обов`язок щодо нарахування компенсації у разі порушення строків її виплати. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.