Постанова 4856 № 120/1113/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1113/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 29 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головне управління ДПС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В : Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулось до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення податкового боргу. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за відомостями з електронного кабінету платника податків ОСОБА_2 , станом на 02.01.2023 в неї відсутні зобов`язання майбутніх періодів за бюджетною класифікацією 18010700 (земельний податок з фізичних осіб). Відповідач не подавала декларації з земельного податку на 2022, 2023 і надалі роки, оскільки земельна ділянка вибула від платника ще у 2021 році. При цьому, сплатила платежі по земельному податку у 2021 році вчасно та в повному обсязі. Позивач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу. З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, Відповідач перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Вінницькій області та є платником податків і зборів. Згідно із інформацією, яка міститься в довідці ГУ ДПС у Вінницькій області б/н про суми податкового боргу платника податків, станом на 16.01.2025, за відповідачем рахується податковий борг в загальній сумі 9229,59 грн за платежем земельний податок з фізичних осіб (код бюджетної класифікації - "18010700"). Дата виникнення податкового боргу - 20.01.2023. Зазначена заборгованість утворилась в результаті несплати сум грошового зобов`язання визначеного податковими повідомленнями-рішеннями № 239-2407-0228 від 09.01.2023, №527542-2407-0228 від 28.06.2023. З метою погашення грошового зобов`язання на адресу відповідача було направлено податкову вимогу форми "Ф" від 20.12.2023 № 0012551-1302-0232 на суму 9229,59 грн. У добровільному порядку відповідач вказану заборгованість не сплатив, а тому позивач звернувся до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на наявність у відповідача вказаного податкового боргу, який вона добровільно не погашає, наявні підстави для стягнення такого боргу. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Відповідно до статті 67 Конституції України, прийнятій на п`ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996, кожен зобов`язаний сплачувати податки збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), контролюючий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Згідно з пунктом 54.5. статті 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Як передбачено пунктом 57.3. статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно із пунктом 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Судом встановлено, що заявлені до стягнення суми грошового зобов`язання дійсно є податковим боргом. Так, вказані суми є узгодженими, адже нараховані податковими повідомленнями-рішеннями № 239-2407-0228 від 09.01.2023, №527542-2407-0228 від 28.06.2023 щодо яких відсутні відомості про їх оскарження. Апеляційний суд зазначає, що у разі незгоди із вказаними рішеннями відповідач має право оскаржити такі рішення. При цьому, матеріали справи містять докази направлення відповідачу податкових повідомлень-рішень № 239-2407-0228 від 09.01.2023, №527542-2407-0228 від 28.06.2023 на зареєстровану адресу, однак поштові відправлення із вказаними рішеннями повернулись не врученими до контролюючого органу. З огляду на положення пункту 58.3 статті 58 ПК України вказані рішення вважаються належним чином врученими відповідачу. При цьому, відсутні відомості про оскарження таких рішень. Відповідач у добровільному порядку не сплатив відповідні суми узгоджених зобов`язань. Посилання позивача на добровільну сплату зобов`язань у 2021 році та відсутність податкового боргу станом на 02.01.2023 колегія суддів відхиляє, адже заявлений до стягнення податковий борг виник після 20.01.2023 з огляду на несплату податкового зобов`язання визначеного вказаним податковим повідомленням-рішенням від 09.01.2023. У відповідності до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Згідно із пунктом 59.5 статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Так, з метою погашення податкового боргу, відповідно до статті 59 ПК України, як встановлено судом, контролюючим органом сформовано та надіслано на зареєстровану адресу відповідача, податкову вимогу про сплату податкового боргу. Поштове відправлення із вказаною податковою вимогою, надіслано на податкову адресу відповідача, однак повернулось не врученим до контролюючого органу. Податкова вимога залишена відповідачем без виконання. Матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів щодо погашення вказаного податкового боргу в добровільному порядку. Як визначено пунктом 95.1 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Згідно пункту 95.2 статті 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Пунктом 95.3 статті 95 ПК України обумовлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Враховуючи, що відповідач має податковий борг, який самостійно не сплачує, наявні підстави для задоволення позову та стягнення даного боргу з відповідача. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.