Постанова 4852 № 160/521/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/521/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року (суддя Маковська О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, в якому позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо не списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 , який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 69198,08 грн; визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн. Головного управління ДПС у Дніпропетровській області; зобов?язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти рішення щодо списання безнадійного податкового боргу та зняття податкової застави з ОСОБА_1 , який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015, №3481-1303-0462 від 21.06.2017 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 163 855,43 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк давності стосовно податкового боргу у загальній сумі 69 642,73 грн, встановлений пунктом 102.4 статті 102 ПК України (у 1095 календарних днів), минув 01.08.2016, 10.08.2017 та 20.01.2018. У вказані періоди контролюючий орган не ініціював процедуру стягнення з позивача даного податкового боргу шляхом звернення до суду з позовом у межах 1095 днів. Таким чином, позивач вважає, що грошове зобов?язання позивача за ППР у загальній сумі 69 642,73 грн, а саме: податкове повідомлення-рішення за 2013 рік на суму 17799,87 грн (борг 15822,16 грн), податкове повідомлення-рішення за 2014 рік на суму 23733,18 грн, податкове повідомлення-рішення за 2015 рік на суму 29642,74 грн, є податковим боргом стосовно якого минув строк давності, встановлений п. 102.4 ст.102 ПК України. Тобто, наведений податковий борг є безнадійним податковим боргом, який підлягав списанню контролюючим органом у спосіб та у порядку, встановленому підпунктом 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України, Порядку №220. Відносно податкового повідомлення-рішення за 2017 рік на суму 94 657,35 грн позивач зазначає, що оскільки з 18.02.2013 об?єкт нерухомого майна за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Артема, 91, перебували у приватній власності ТОВ «Арт Рейтинг», право власності якого було зареєстроване у встановленому законодавством порядку, то після відчуження даних об?єктів нерухомості та реєстрації права власності на них за іншою юридичною особою, позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, користувачем яких він не є. Позивач вважає, що висновки відповідача про нарахування суми податкового зобов?язання за платежем орендна плата з фізичних осіб згідно податкового повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн є безпідставними. Таким чином, оскаржуване податкові повідомлення-рішення від №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн позивач вважає не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що між позивачем та Дніпровською міською радою укладено договір оренди землі від 17.11.2006 №3386 (дата державної реєстрації від 06.03.2007 №040710400139). Відповідно до п.2.1 Договору оренди ОСОБА_1 передана земельна ділянка загальною площею 0.1711 га (площа частки за яку справляється орендна плата становить 50% або 0,085бга), яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Артема, 91, і зареєстрована Державному земель за кадастровим номером №1210100000:02:314:0021. Згідно з п.1.2 Договору, цільове використання земельної ділянки згідно з договором - 1.10.5 (інша промислова діяльність). Договір укладено на 15 років (п.3.1 Договору). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладання договору становила 679205,77 грн (п.2.3 Договору). Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі з урахуванням п.2.1 Договору, у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1.3 (п.4.1 Договору). Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством У країни (п.4.2 Договору). Орендар земельної ділянки зобов?язаний, у разі переходу права власності або права користування на будівлі чи споруди, що розташовані на даній земельній ділянці, у 10-денний строк з моменту настання таких змін письмово повідомити про це орендодавця (п.9.4 Договору). Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 №216/8 «Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства», встановлено розмір річної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному ПК України, незалежно від мети використання. Крім того згідно з листом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 18.03.2020 №2/11-71 відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:314:0021, на яку було укладено договір оренди землі між міською радою та гр. ОСОБА_1 , інше речове право було припинено лише 28.01.2019 № 29932939 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2017, справа №200/12741/16-ц. Крім того, ГУ ДПС у Дніпропетровській області 07.02.2025 подало до суду першої інстанції подано клопотання про залишення позову без розгляду. Скаржником наголошено, що податкове повідомлення - рішення 21.06.2017 №3481-1303-0462 відправлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника та вручений одержувачу 01.07.2017. Вважає, що станом на момент подання адміністративного позову по вказаній справі пройшов розумний строк, достатній для формулювання правової позиції згідно постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду, при цьому, позивачем не надано доказів та не наведено обставин, які б підтверджували наявність непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного вчинення процесуальних дій. Враховуючи те, що оскаржуване рішення вважається належним чином врученим позивачу 01.07.2017 в той час як з позовом до суду позивач звернувся у січні 2025 року, строк на оскарження вказаного рішення згідно абз.1 ч.2 ст.ю 122 КАС України сплинув. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17.11.2006 між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди частки (50%) земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:314:0021 загальною площею 0,1711 га (площа частки складає 0,0856 га) для фактичного розміщення нежитлових приміщень, строком на 15 років. 18.02.2013 нежитлові приміщення літ. В-1 розташовані за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1033,5 кв. м та 2416,5 кв.м, передані позивачем як внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Рейтинг» згідно Витягу з Державного рестру прав на нерухоме майно про ресстрацію права власності серія ЕАВ №608480 від 18.02.2013 та серія ЕАС № 253981. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у справі №200/12741/16-ц від 11.12.2017, договір оренди земельної ділянки, укладений позивачем з Дніпропетровською міською радою, на якій розташована нерухомість, визнано розірваним з 18.02.2013. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесені податкові повідомлення-рішення №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 69 198,08 грн. та податкове повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн. Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з підпунктом14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до підпункту19-1.1.24 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, зокрема здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу. Контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту101.5 статті 101 Податкового кодексу України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відповідно до приписів пункту101.1 статті 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном «безнадійний» розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3. пункту 101.2. статті 101 Податкового кодексу України). Механізм списання безнадійного податкового боргу визначено У пункті 101.5 статті 101 ПК України передбачено, що контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Міністерство фінансів України наказом 28.07.2022 № 220, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.08.2022 № 908/38244, затвердило Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків (далі також - Порядок № 220, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу II Порядку № 220 безнадійним податковим боргом є податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 глави 9 розділу II Кодексу, - станом на дату прийняття рішення керівником (його заступником або уповноваженою особою) територіального органу ДПС. Згідно з пунктами 1, 5, 6 розділу IIІ Порядку № 220 у випадках, передбачених підпунктами 1-5, 7, 8 пункту 2 розділу II цього Порядку, за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу, керівник (його заступник або уповноважена особа) територіального органу ДПС за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком до цього Порядку. При цьому, пунктом102.4 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Отже, податковий борг, який протягом 1095 календарних днів з дня його виникнення не був стягнутий податковим органом, визнається безнадійним та підлягає списанню на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу. Звернення платника податків із письмовою заявою про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (пункт 2 розділу III Порядку №220). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків. Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.09.2018 у справі №813/4430/16, від 09.07.2019 у справі №0240/2269/18-а, від 09.03.2021 у справі №300/2353/19 та інших. Таким чином, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню. З матеріалів справи слідує, що податковий борг з оредної плати виник на підставі податкових повідомлення-рішення №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015; строк давності 1095 днів для ініціювання відповідачем стягнення податкового боргу сплив станом на день подання позивачем позовної заяви до суду; рішення суду про стягнення податкового боргу в матеріалах справи відсутнє; відповідач не надав суду доказів звернення з позовом до суду про стягнення податкового боргу, який виник на підставі зазначених вище податкових повідомлень-рішень. Відтак, 1095-нний строк давності, визначений статтею 102 Податкового кодексу, сплинув, тому спірний податковий борг слід кваліфікувати як безнадійний за ознакою збігу строку давності, протягом якого цей борг може бути стягнутий. Таким чином, з дня спливу 1095 днів з моменту виникнення податкового боргу у відповідача виник обов`язок щодо порушення за власною ініціативою розгляду питання про списання безнадійного податкового боргу. Невчинення контролюючим органом таких дій свідчить про його протиправну бездіяльність. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що оскільки борг позивача в т.ч. штрафні санкції та пеня, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 є безнадійним, бездіяльність відповідача у списанні податкового боргу є протиправною та можливості прийняття відповідачем альтернативного рішення законодавством не встановлено, то зобов`язання відповідача прийняти рішення про списання такого безнадійного боргу з відображенням в інтегрованій картці платника податків позивача є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав. Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94657,35 грн., слід зазначити наступне. Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Пунктом 288.2 статті 288 ПК України встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п.288.3 ст.288 ПК України). За змістом приписів п.288.4 та п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: - для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; - для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області При цьому, п.288.7 ст.288 ПК України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу. Так, відповідно до п.285.1 ст.285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За приписами п.286.2 та п.286.3 ст.286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. Водночас, відповідно до абз.1 п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Абзацами 2-4 пункту 286.5 статті 286 ПК України передбачено, що у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Зазначені норми права визначають, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16). З матеріалів справи слідує, що 17.11.2006 між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди частки (50%) земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:314:0021 загальною площею 0,1711 га (площа частки складає 0,0856 га) для фактичного розміщення нежитлових приміщень, строком на 15 років. 18.02.2013 нежитлові приміщення літ. В-1 розташовані за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1033,5 кв. м та 2416,5 кв.м, передані позивачем як внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Рейтинг» згідно Витягу з Державного рестру прав на нерухоме майно про ресстрацію права власності серія ЕАВ №608480 від 18.02.2013 та серія ЕАС № 253981. Враховуючи зазначені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з моменту набуття права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Рейтинг» на будівлі та споруди, що розташовані на земельній ділянці за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Артема, 91, кадастровий номер 1210100000:02:314:0021 загальною площею 0,1711 га (площа частки складає 0,0856 га), для їх попереднього власника позивача оренда земельної ділянки, на якій розміщені ці об`єкти нерухомості, у розумінні вищенаведених приписів ч.ч.4, 7 ст.120 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України та ст.7 Закону №161-XIV вважається припиненою, натомість, у ТОВ «Арт Рейтинг» згідно з цими ж законодавчими приписами із врахуванням норм п..287.1, п.287.6 ст.287 ПК України виник обов`язок щодо плати за землю з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що на ній розташоване. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 27 січня 2020 року у справі №804/886/18 (адміністративне провадження №К/9901/26098/19). Щодо доводів апеляційної скарги податкового органу про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №3481-1303-0462 від 21.06.2017, колегія суддів зазначає, що надаючи оцінку спірним правовідносинам на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що за загальним правилом, визначеним статтею 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Так, 26.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас, норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті». Таким чином, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер. У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 (пункт 17) дійшла висновку, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень: 1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України); 2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України); 3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України). Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становив шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2025 по справі № 320/27124/23, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування. Так, податковим органом зазначено, що податкове повідомлення - рішення 21.06.2017№3481-1303-0462 відправлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника та вручений одержувачу 01.07.2017, що підтверджується листом ПАТ «Укрпошта» від 24.01.2018 № 39-Ю-02-17720/218. Проте, колегія суддів зазначає, що в даному випадку такі докази не є належним, оскільки такий лист не підтверджує вміст відповідного направлення. За правилами п.п.2, 3, 4 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затв. наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином надісланим (врученим) платнику податків, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 Кодексу. Дата надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення проставляється: 1) посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків або її законним представником) - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку (на обох примірниках, а при врученні податкових повідомлень-рішень форм «Ф» та «МПЗФ» - на корінці податкового повідомлення-рішення); 2) працівником структурного підрозділу контролюючого органу, якій склав це податкове повідомлення-рішення,- у разі надіслання податкового повідомлення-рішення листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до примірника податкового повідомлення-рішення, який залишився в контролюючому органі (при направленні податкових повідомлень-рішень форм «Ф» та «МПЗФ» - до корінця податкового повідомлення-рішення); 3) працівником структурного підрозділу контролюючого органу, якій склав це податкове повідомлення-рішення,- у разі надіслання документа засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронні довірчі послуги» відповідно до пункту 42.4 статті 42 Кодексу (починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем впровадження у роботу відповідного програмного забезпечення). При цьому квитанція про доставку в текстовому форматі, що свідчить про дату та час доставки документа платнику податків, прикріплюється до примірника податкового повідомлення-рішення, який залишився в контролюючому органі (у разі направлення податкових повідомлень-рішень форм «Ф» та «МПЗФ» - до корінця податкового повідомлення-рішення). Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Пунктом 6 розділу Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затв., наказом Міністерства фінансів України № 610 від 30.06.2017 (із змінами і доповненнями) передбачено, що податкова вимога вважається належним чином надісланою (врученою) платнику податків, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою, а для фізичної особи (її законного чи уповноваженого представника) - місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його законному чи уповноваженому представникові), або надіслана в електронний кабінет засобами ІТС з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні поштові повідомлення, з урахуванням викладеного слід дійти висновку, що підтвердженням вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо) передбачає послуга опису вкладення до поштового відправлення при надсиланні поштового відправлення з оголошеною цінністю, однак всупереч зазначеному, скаржником не подано до суду ні опису вкладень в поштове відправлення ні самих поштових повідомлень, що підтверджують відправлення позивачу податкового повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017, тоді як лист ПАТ «Укрпошта» від 24.01.2018 № 39-Ю-02-17720/218 не може підміняти собою опису вкладення до поштового відправлення або повідомленні про вручення, а отже не може бути належним доказом отримання відповідного податкового повідомлення-рішення. Отже, докази, які підтверджують факт направлення позивачу оспорюваного податкового повідомлення-рішення не дають можливості повністю встановити момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його права. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко