Постанова 4816 № 592/14092/25

Справа №592/14092/25 Номер провадження 22-ц/816/1847/26 Категорія - 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Щербаченко М.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 січня 2026 року, ухваленого в м. Суми у складі судді Корольової Г.Ю., у справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВАКОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: 01 вересня 2025 року представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС») звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 04 лютого 2022 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора укладено кредитний договір № 393315891 на суму 12000,00 грн. Кошти за договором були перераховані кредитором того ж дня на банківську картку відповідача, зазначену ним у заявці при оформленні кредиту. 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого у подальшому продовжувався додатковими угодами. 31 липня 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 31/0724-01. 08 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників № б/н від 08 липня 2025 року за договором факторингу № 08/07/25-Е від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 13282,80 грн, з яких: 12000,00 грн - основний борг, 1282,80 грн - нараховані відсотки, 0,00 грн - штрафні санкції. Позивач просив суд стягнути зазначену заборгованість за кредитним договором № 393315891 від 04 лютого 2022 року, а також судові витрати. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 січня 2026 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором №393315891 від 04 лютого 2022 року розмірі 13282 грн 80 коп., судовий збір у сумі 2422 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн 00 коп. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, просить його скасувати, ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач кредитний договір № 393315891 від 04 лютого 2022 року не укладав та не підписував. Матеріали справи містять лише копію договору із зазначенням про його підписання одноразовим ідентифікатором, однак допустимих доказів належності такого електронного підпису відповідачу позивач не надав. Відсутні докази ідентифікації відповідача під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі, отримання ним облікових даних, подання заявки на кредит та ознайомлення з істотними умовами договору. До матеріалів справи долучено паперові копії електронних доказів без надання їх оригіналів, що унеможливлює перевірку їх достовірності. Також відсутні докази перерахування кредитних коштів відповідачу та їх отримання останнім. Позивач не довів факту укладення договору та виникнення зобов`язань у відповідача. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів фактичного користування відповідачем кредитними коштами. Надані позивачем розрахунки заборгованості є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, які б підтверджували факт надання кредитних коштів відповідачу. Такі розрахунки не є первинними документами, не підтверджують отримання кредиту, користування ним та укладення договору на заявлених умовах, а відтак не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначає, що відступлення права вимоги можливе лише щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент її переходу. Водночас на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року грошові зобов`язання відповідача за кредитним договором № 393315891 від 04 лютого 2022 року ще не виникли, а відтак право вимоги не існувало та не могло бути предметом відступлення. Отже, первісний кредитор не набув права вимоги, яке міг би передати, що свідчить про передачу невизначених вимог. Подальші відступлення права вимоги мають похідний характер і не можуть підтвердити набуття позивачем статусу кредитора. Крім того, позивачем не надано належних доказів оплати за договором відступлення права вимоги. Тому вважає, що позивач не довів належним чином факту переходу до нього права вимоги до відповідача. 24 березня 2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд у задоволені апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 січня 2026 року залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 лютого 2022 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 393315891 (далі Кредитний договір) у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV728GT на суму 12000,00 грн (а.с. 22-26). Згідно з умовами Кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 12000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , яку останній зазначив у заявці при укладенні кредитного договору. Згідно повідомленого позивачем алгоритму дій, відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, на якому зареєструвався, створивши Особистий кабінет Позичальника, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора заповнив та подав заявку на отримання грошових коштів в кредит (Заявка), в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Відповідач пройшов належну перевірку (верифікацію), ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику (далі Правила), які перебувають у загальному доступі на сайті www.moneyveo.ua, та які є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Також позичальник отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання кредитного договору та надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) первісного кредитора щодо укладання кредитного договору (підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором). З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, які є необхідними відповідно до вимог чинного законодавства України. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Пунктами 2.1.-2.3 Кредитного договору визначено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 13600 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 12000 грн 00 коп. одразу після укладення договору, який має бути повернено до 05 березня 2022 року. Згідно п. 7.1 Кредитного договору на момент укладення цього Договору, сторони дійшли згоди, що сума кредиту за всіма наданими траншами має бути повернена Кредитодавцю не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду кредитування 05 березня 2022 року, а саме не пізніше ніж через 29 (двадцять дев`ять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. Відповідно до п. 7.2.дата повернення Кредиту, що вказана в п. 7.1. Договору, переноситься, а вказаний строк кредитування продовжується при настанні наступних відкладальних обставин: 7.2.1 - у разі продовження Позичальником Дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту кожен раз переносяться на нову дату закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахувану відповідно до правил цього Договору; 7.2.2 - у разі якщо Позичальник продовжує користуватись Кредитом після закінчення Дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду. Відповідно до п.п. 8.2.-8.4. Кредитного договору процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. За умови якщо Позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості Кредиту за Договором на умовах пункту 8.5. Договору, то зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за весь строк Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 % річних, що на день укладення Договору становить 2,10 % в день від суми залишку Кредиту що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (далі - Базова процентна ставка). Зобов`язання по сплаті процентів за користування Кредитом після закінчення Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 % річних, що на день укладення Договору становить 2,98 % в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним. Відповідно до п. 11.1 Кредитного договору строк його дії обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання Кредиту у вигляді Кредитної лінії, що визначається з врахуванням факту настання чи не настання обставин передбачених цим Договором, або до моменту дострокового розірвання Договору. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання. Згідно з платіжним дорученням № ad7042bb-6a31-4223-a6cd-3e963e05d7aa від 04 лютого 2022 року, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало відповідачу на платіжну картку № НОМЕР_1 кошти в сумі 1200 грн 00 коп. (а.с. 10). Відповідно до п. 9.2.2.1 Кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на поточний рахунок кредитодавця, що вказаний у реквізитах договору, у строки, передбачені договором. Взятих на себе зобов`язань за договором відповідач не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість на загальну суму 13282,80 грн, яка складається з: 12000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 1282,80 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, що підтверджується розрахунками заборгованості (а.с. 32, 33, 34). 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (Клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) укладений Договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а.с. 49-50). У подальшому ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору факторингу № 28/1118-01, зокрема: № 19 від 28 листопада 2019 року, відповідно до якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 51-зворот); № 26 від 31 грудня 2020 року, якою строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2021 року (а.с. 52-53); № 27 від 31 грудня 2021 року, відповідно до умов якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с. 54-зворот); № 31 від 31 грудня 2022 року, якою строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2023 року (а.с. 54-зворот); № 32 від 31 грудня 2023 року, згідно якої продовжено строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 до 31 грудня 2024 року (а.с.55). Таким чином, Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу, а саме 28 листопада 2018 року - 31 грудня 2024 року. Умовами Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено: - п. 2.1 Розділу 2: згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором; - п. 1.3 під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому; - п 1.2 перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. - п. 1.5 реєстр прав вимоги - означає перелік прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору. 05 травня 2022 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписали Реєстр прав вимоги № 175 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача (а.с.48). 31 липня 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладений Договір факторингу № 31/0724-01, за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 44-45). Згідно Витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 31 липня 2024 року до Договору факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024 року, ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» отримало право вимоги за кредитним договором № 393315891 від 04 лютого 2022 року до відповідача на загальну суму 13282,80 грн (а.с. 43). 08 липня 2025 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладений Договір факторингу № 08/07/25-Е (а.с. 39-40). За умовами цього договору Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань, за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників. Відповідно до п. 1.2 цього договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. За актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передало позивачу Реєстр Боржників (а.с.41). Відповідно до реєстру боржників від 08 липня 2025 року, до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 13282,80 грн, з яких: 12000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 1282,80 грн заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (а.с.38). За даними виписки з особового рахунка за кредитним договором № 393315891 від 04 лютого 2022 року станом на 31 липня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 13282, 80 грн (а.с. 32). Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе згідно кредитного договору зобов`язання з погашення заборгованості по тілу кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, а тому на підставі ст. 1050 ЦК України та умов договору позикодавець вправі вимагати повернення заборгованості. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідача та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту. Доступ до особистого кабінету здійснюється позичальником після авторизації шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається кредитодавцем позичальнику в СМС-повідомлення або надається шляхом дзвінку на номер телефону, який вказаний позичальником на веб-сайті кредитодавця і який має юридичне значення ідентифікації позичальника у розумінні положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Отже надісланий у зазначений спосіб одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору. Позивачем у позовній заяві вказаний номер телефону відповідача НОМЕР_2 , що дає підстави стверджувати, що саме на цей номер телефону у наведений вище спосіб відбулося надіслання одноразового паролю MNV728GT, який було використано для підтвердження підписання кредитного договору в електронній формі. Належність зазначеного номеру телефону відповідачу не спростовано жодними доказами. Крім того, кредитний договір містить інформацію про місце проживання відповідача, яка співпадає з його зареєстрованим місцем проживання, реквізити ідентифікаційного податкового номеру, що також дає підстави вважати, що без зазначення таких відомостей, які є інформацією з обмеженим доступом, неможливо ідентифікувати особу позичальника. Будь-яких доказів, які б вказували на укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідача, суду не надано. До того ж у Заявці при укладенні кредитного договору зазначено номер електронного платіжного засобу з маскою, а саме № 5167-91ХХ-ХХХХ-9431 (а.с.17), який очевидно може бути надано саме відповідачем, зважаючи на те, що така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір про відкриття кредитної лінії №393315891 від 04 лютого 2022 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочину. Встановивши, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення суми заборгованості за кредитним договором № 393315891 у розмірі 13282 грн. 80 коп. Щодо доводів апелянта про надання до матеріалів справи паперових копій електронних доказів без надання їх оригіналів, що, на думку апелянта, унеможливлює перевірку їх достовірності, апеляційний суд зазначає таке. На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством. Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (див.: постанову Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати. Відповідачем не зазначено обставин, які б вказували на те, що наявна в матеріалах справи паперова копія електронного договору має розбіжності з його оригіналом, що ставило б під сумнів відповідність електронного доказу його оригіналу. Доводи апелянта про неможливість відступлення права вимоги у зв`язку з відсутністю на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року грошового зобов`язання за кредитним договором № 393315891 від 04 лютого 2022 року є безпідставними, а тому не приймаються колегією суддів, зважаючи на наступні обставини. Згідно висновку, зазначеного в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України). Верховний Суд зауважив, що: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено, що: «58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106))». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено: «75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом». Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). Як встановлено з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Строк дії договору факторингу неодноразово продовжувався на підставі додаткових угод до 31 грудня 2024 року. Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. У той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору. Тобто, Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін. Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Тобто предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28 липня 2018 року, є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Розділом 4 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно з п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Аналогічні положення містяться і в наступних договорах факторингу. Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», до фактора, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи Витягом з Реєстру прав вимоги №175 від 05 травня 2022 року, відповідно до якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (а.с. 48). Таким чином, договір № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року - 31 грудня 2024 року. Тобто, право вимоги за кредитним договором № 393315891 від 04 лютого 2022 року перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» - 05 травня 2022 року, відповідно до підписаного сторонами реєстру прав вимоги № 175 (а.с. 56). Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. Копія договору факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», у тому числі до ОСОБА_1 на загальну суму 13282,80 грн. У подальшому право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» (договір факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року). Колегія суддів приходить висновку, що надані позивачем договори факторингу та реєстри права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Позивачем також надано докази сплати ціни продажу факторами відповідними клієнтами за договорами факторингу, зокрема Платіжна інструкція від 05 серпня 2024 року №7076 щодо сплати фінансування по Реєстру прав вимоги № 2 від 31 липня 2024 року до Договору факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024 року (а.с. 42), платіжні інструкції від 17 липня 2025 року, 12 серпня 2025 року, 13 серпня 2025 року за договором факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року (а.с. 35). Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність надання банком кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки банк надав відповідні докази, зокрема довідку ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 23 травня 2025 року (а.с. 59-зворот), а також на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «ПУМБ» надано інформацію про належність відповідачу картки № НОМЕР_3 та докази зарахування 04 лютого 2022 року кредитних коштів в сумі 12000 грн 00 коп. (а.с. 70). Позивачем в обґрунтування позовних вимог надано суду виписку з особового рахунку клієнта банку, згідно якої заборгованість відповідача перед відповідачем станом на 31 липня 2025 року становить 13282 грн 80 коп. та складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 12000 грн 00 коп. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 1282 грн 80 коп. (а.с. 32). Наведені суми заборгованості підтверджено і розрахунками заборгованості (а.с. 33, 34). Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виписка з особового рахунку клієнта банку має статус первинного документа. Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 214/6975/15-ц. Таким чином, наданий позивачем доказ у виді виписки з особового рахунку є належним доказом на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів. Натомість відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту отримання грошових коштів, що є його процесуальним обов`язком. Отже, в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами умов отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту, перехід права вимоги до позивача від первісного кредитора підтверджено належними та допустимими доказами. Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Оскільки відповідач не спростував розмір заборгованості та її складові, а також не надав контррозрахунку, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача заборгованість за кредитом та відсотками у заявленому розмірі. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про задоволення заявлених вимог позову. Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пузіна Дениса Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - А.П. Сидоренко Судді: Д.В. Сізов М.В. Щербаченко