Постанова 4856 № 560/15056/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/15056/25 Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С. Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 21 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. за участю: секретаря судового засідання: Решкатюк Л.O., позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: Баженової А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2026 рокуу справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Виконавчого комітету Хмельницької міської ради третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними рішення, наказу, ордера на житлове приміщення та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення, викладене у протоколі №3 від 28.11.2022 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яким ОСОБА_2 рекомендовано надати службове житло - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 18,7 кв. м., - визнати протиправним та скасувати наказ ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького №1358-АГ від 20.12.2022 про надання службової квартири ОСОБА_2 ; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) вчинити дії, що визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, що затверджена наказом МВС №26 від 18.01.2021, щодо звільнення службової квартири АДРЕСА_2 , яка втратила статус службової, зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького оформити і направити Виконавчому комітету Хмельницької міської ради документи згідно з Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, що затверджена наказом МВС №26 від 18.01.2021, для затвердження рішення житлової комісії Національної академії Державної прикордонної служби України, оформленого протоколом №1 від 13.02.2020, погодженого Адміністрацією Державної прикордонної служби України протоколом №33 від 01.04.2025, та видачі ОСОБА_1 ордера на заселення в однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 18,7 кв. м; - скасувати рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 27.04.2023 №351 "Про надання службового житла" в частині затвердження наказу Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького про надання ОСОБА_2 службової однокімнатної квартири АДРЕСА_1 жилою площею 18,7 кв. м., сім`я - 2 чоловіки; - визнати недійсним та скасувати ордер на жиле приміщення ХМН№000406 від 01.05.2023, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради №351 від 27.04.2023; - зобов`язати Виконавчий комітет Хмельницької міської ради затвердити рішення комісії Національної академії Державної прикордонної служби України, оформленого протоколом №1 від 13.02.2020, погодженим комісією Адміністрації Державної прикордонної служби України протоколом №33 від 01.04.2025, про надання у постійне користування ОСОБА_1 однокімнатної квартири АДРЕСА_1 жилою площею 18,7 кв. м. та видати ордер для заселення у дану квартиру. Хмельницький окружний адміністративний суд відповідно до ухвали від 21.02.2025 закрив провадження у адміністративній справі. Судове рішення мотивоване тим, що оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у цій справі є способом захисту саме цивільного права, а не самостійним публічно-правовим спором. Враховуючи це, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши суддю - доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття «суд, встановлений законом» включає у себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовим спором у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (або більше) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у публічних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) особи, яка звернулася до суду [такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 28)]. Слід також зазначити, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. За умовами абзацу 1 пункту 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ (у редакції закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ). Абзацом 1 пункту 9 статті 12 Закону №2011-ХІІ установлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров`я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.01.2021 № 26 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Інструкція №26), яка визначає механізм забезпечення жилими приміщеннями зокрема й звільнених у запас або відставку, що після звільнення продовжують перебувати на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання, в органах Держприкордонслужби. Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №26 передбачено, що для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання, списків військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею), розподілу жилої площі та виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, у кожному органі Держприкордонслужби створюється житлова комісія. Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Інструкції №26 основними завданнями житлових комісій (об`єднаних житлових комісій) є, зокрема, прийняття рішень із житлових питань, у тому числі за зверненнями військовослужбовців та членів їх сімей із житлових питань. Пунктом 6 розділу ІІ Інструкції №26 передбачено, що житлова комісія Адміністрації Держприкордонслужби має повноваження, визначені пунктами 4, 5 цього розділу, і уповноважена, зокрема: перевіряти правомірність зарахування та перебування на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання та шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею), а також правомірність зняття з обліку; погоджувати рішення житлових комісій органів Держприкордонслужби (об`єднаних житлових комісій) про забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей службовими жилими приміщеннями. Згідно з пунктом 5 розділу ІІ Інструкції №26 житлова комісія органу Держприкордонслужби (об`єднана житлова комісія) приймає, зокрема, рішення щодо перегляду раніше прийнятих комісією або в порядку правонаступництва рішень, якщо їх було прийнято з порушенням вимог законодавства, у тому числі, якщо не враховано документи, наявні в обліковій справі на дату розгляду питання. Отже, житлова комісія може переглядати раніше прийняті рішення у двох випадках: - якщо рішення було прийнято з порушенням вимог законодавства; - якщо під час ухвалення рішення не враховано документи, наявні в обліковій справі на дату розгляду питання. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що предметом спору у даній адміністративній справі є встановлення правомірності дій відповідачів, які прямо стосуються реалізації житлових прав позивачем ОСОБА_1 та третьою особою у справі ОСОБА_2 , кожен з яких має певні правомочності власника та прийняті на їх користь рішення щодо житлового приміщення (квартири АДРЕСА_1 ). Вказана квартира на цей час надана (з видачею ордера на приміщення) третій особі без самостійних вимог ОСОБА_2 на підставі відповідного рішення, є заселеною ним та використовується. Натомість ОСОБА_1 ставить під сумнів законність підстав передачі вказаної квартири ОСОБА_2 , стверджуючи, що саме йому належить відповідне право на неї. Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що вони спрямовані не лише на перевірку правомірності дій суб`єктів владних повноважень (відповідачів), а й на припинення права користування житловим приміщенням ОСОБА_2 та набуття такого права ОСОБА_1 . Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком, оскільки спірні правовідносини виникли та є наслідком проходженням позивачем військової служби. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 зазначено, що військова служба є різновидом публічної служби. У даному спорі відповідачі виступають як носії владних управлінських функцій. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому наявні підстави для його скасування. Згідно зі ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції у випадку неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2026 року скасувати. Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 29 квітня 2026 року. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.