Постанова Дніпровський апеляційний суд № 178/17/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1751/26 Справа № 178/17/24 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Криничанська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Стюрко Оксана Олександрівна, Приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тітовський Сергій Іванович, Виконавчий комітет Божедарівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5 , розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла зі спадкових правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Берелет В.В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У грудні 2023року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали в суд позов проти ОСОБА_4 , у якому вимагали визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 червня 2023року в спадковій справі №40/2023, зареєстрованого в реєстрі № 805 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 червня 2023року в спадковій справі № 40/2023, зареєстрованого в реєстрі за № 989, а також визнати за ними право власності на земельні ділянки площею 5,2720га, кадастровий номер 1222082500:01:001:0664 та площею 0,9260 га, кадастровий номер 1222082500:01:001:0665. Існування таких вимог позивачі пов`язували із тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина, та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 21 жовтня 2002року, ОСОБА_7 (матір позивачів) успадкувала житловий будинок та земельну ділянку площею 6,198га, яка розташована на території Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. Позивачі вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх матір ОСОБА_7 . За життя ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений 17 серпня 2001року, згідно якого заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те, на що вона матиме право на день своєї смерті позивачам в рівних частинах кожному. 27 жовтня 2014року позивачі звернулись до приватного нотаріуса з відповідними заявами про прийняття спадщини за заповітом та за законом, а саме на будинок та земельну ділянку площею 6,198га. Зазначали, що при зверненні позивачами до державного реєстратора, як спадкоємці вказаної земельної ділянки, 28 листопада 2023року державним реєстратором були ухвалені рішення № 70435714 та № 70422819 про відмову у проведенні реєстраційних дій. Зазначені рішення мотивовані тим, що на вказані земельні ділянки вже зареєстровано право власності за іншою особою. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 червня 2023року на земельну ділянку площею 5,2720га, кадастровий номер 1222082500:01:001:0664 та на земельну ділянку площею 0,9260га, кадастровий номер 1222082500:01:001:0665, власником зазначений ОСОБА_4 . Позивачі вважали, що ОСОБА_4 не мав права на спадкування вищезазначених земельних ділянок, оскільки після смерті ОСОБА_6 , земельну ділянку успадкувала ОСОБА_7 та у спадковій справі наявна відмова ОСОБА_4 від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 та у визначеному законом порядку ця відмова не відкликана. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_4 фактично вступив в управління та користування майном своєї матері ОСОБА_6 , після її смерті та він мав право в порядку спадкування зареєструвати вказану земельну ділянку після отримання свідоцтва про право на спадщину. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 27 жовтня 2025року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025року. В апеляційній скарзі заявники не погодились з висновками суду та висловили вимогу про скасування рішення суду та просила про задоволення їх позову. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявників полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 незаконно видано свідоцтво про право на спадщину, оскільки він не мав права на спадкування в силу своєї відмови від спадщини. Вказували що суд першої інстанції не дослідив доказів, які свідчили про відмову відповідачем від спадщини та належним чином не перевірив чи дійсно відповідач вступив в управління спадковим майном. Вважали, що суд безпідставно не дослідив і не надав оцінку банківським квитанціям про сплату позивачами земельного податку, які свідчать про те, що відповідач не володів та не користувався спірною земельною ділянкою. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянти обґрунтовували свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу не подавали. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 31 жовтня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано із Криничанського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу №178/17/24; та 23 грудня 2025року матеріали цивільної справи надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2025року цивільну справу №178/17/24 повернуто до Криничанського районного суду Дніпропетровської області, для усунення описки в місячний строк. 10 лютого 2026року матеріали цивільної справи надійшли до суду апеляційної інстанції після усунення недоліків. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2026року апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2026року було відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 03 червня 2026року. 05 березня 2026року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Ткаченко І.Ю. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2026року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Ткаченко І.Ю. відмовлено. 13 березня 2026року Ліненко О.А. через підсистему «Електронний суд» подав заяву про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Ткаченко І.Ю., суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2026року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів відмовлено. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2026року заяву колегії суддів у складі Ткаченко Ілони Юріївни, Свистунової Олени Вікторівни, Пищиди Миколи Миколайовича про самовідвід задоволено. Справу передано до Дніпровського апеляційного суду для виконання вимог ст. 33 ЦПК України. Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду після проведення повторного розподілу судової справи від 20 березня 2026 року, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Никифоряк Л.П., судді: Гапонов А.В., Агєєв О.В. 25 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 28 квітня 2026року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 23 березня 2001року виконкомом Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. За життя ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений 14 вересня 1991року, згідно якого заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те, на що вона матиме право на день своєї смерті своїм сімом дітям, в тому числі матері позивачів - ОСОБА_7 та відповідачеві ОСОБА_4 /а.с.33, том ІІ/. ОСОБА_4 є рідним сином ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 31 січня 1957року Жовтневим сільським відділом РАЦСу Щорського району. Інші спадкоємці за заповітом після смерті ОСОБА_6 , зокрема ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надали нотаріусу заяви про те, що вони пропустили строк для прийняття спадщини та для його продовження за поновленням своїх спадкових прав до суду звертатись не будуть /а.с.28-29, том ІІ/. Спадкоємець Какалюк І.С. надав нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини на користь - ОСОБА_7 /а.с.27, том ІІ/. ОСОБА_7 доводиться матір`ю позивачам та донькою ОСОБА_6 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2002року, зареєстрованого в реєстрі за № 1799, спадкова справа № 527/2002, ОСОБА_7 успадкувала після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 жилий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 6,198га, розташовану на території Жовтневої сільської (нині Божедарівської селищної) ради Криничанського (нині Кам`янського) району Дніпропетровської області, яка належала спадкодавцеві ОСОБА_6 на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії IV-ДП № 017192. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 16 травня 2014року Довгинцівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. За життя, ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений 17 серпня 2001року завідуючим 4-ю Криворізькою державною нотаріальною конторою Артеменко Л.М., згідно якого заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те, на що вона матиме право на день своєї смерті позивачам в рівних частинах кожному. 27 жовтня 2023року, позивачі звернулись до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Стрюко О.О. з заявою про прийняття спадщини за заповітом та законом, нотаріусом було роз`яснено позивачам про необхідність виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 6,198га, та присвоєння кадастрового номеру. Оскільки земельна ділянка площею 6,198га, відповідно до державного акту про право приватної власності на землю серії IV-ДП № 017192, складається з двох окремих земельних ділянок, то при виготовленні технічної документації було присвоєно кожній земельній ділянці окремий кадастровий номер. 28 листопада 2023року державним реєстратором були ухвалені рішення №70435714 та №70422819 про відмову у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з тим, що право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1222082500:01:001:0664 та 1222082500:01:001:0665 зареєстроване за іншою особою. У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що тривалий час знає родину ОСОБА_4 , а також його матір ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_6 , догляд за усім належним їй майном, продовжував здійснювати ОСОБА_4 . Оскільки працювала медичним працівником, то під її наглядом, приблизно, 2-3 роки перебувала ОСОБА_6 , яка потребувала медичного догляду. За життя ОСОБА_6 , всі її діти періодично її відвідували та підтримували сімейні відносини. ОСОБА_4 велику кількість часу проводив поруч зі своєю матір`ю. Свідок ОСОБА_11 пояснила суду наступне, їй відомо, що ОСОБА_4 , починаючи з 1986року здійснював догляд за ОСОБА_6 , піклувався про її умови проживання, до моменту її смерті. Після смерті ОСОБА_6 , догляд за її майном здійснювала сестра ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 , приблизно, з 2015року давав їй кошти для оплати податку на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_7 , оскільки знала в які строки та в яких грошових розмірах потрібно робити такі оплати. Після смерті ОСОБА_6 , надавали техніку за проханням ОСОБА_4 з метою обробки земельної ділянки. Витрати, які неслись на техніку з часом розподіляли між людьми, які отримували зерно з тієї землі.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що станом на дату смерті, так само і після смерті ОСОБА_6 , відповідач фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, в тому числі й вищезазначеними земельними ділянками, продовжував ними користуватись. Правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, суд визначив статтю 549 ЦК УРСР 1963року за якою визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення в повному обсязі з`ясовані обставин, що мають значення для справи і правильно застосовані норми матеріального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР 1963року), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. Оскільки відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 відбулось до 01 січня 2004року, в даній справі повинні застосовуватись акти цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - ЦК УРСР 1963року. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, основною підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину позивачі вказали те, що ОСОБА_4 не мав права на спадкування в силу своєї відмови від спадщини. Та недоліком рішення суду першої інстанції позивачі вважали те, що суд не дослідив доказів, які свідчили про відмову відповідача від спадщини та належним чином не перевірив чи дійсно відповідач вступив в управління спадковим майном. Вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно із статтею 525 ЦК УРСР 1963року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Статтею 548 ЦК УРСР 1963року встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994року, в редакції чинній на момент відкриття спадщини, передбачалось, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини /стаття 549 Цивільного кодексу/. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Право на спадщину, зокрема на земельну ділянку, спадкоємець ОСОБА_4 не оформив, оскільки вважав, що прийняв спадщину, вступивши в управління або володіння спадковим майном. Як до так і після смерті матері, ОСОБА_4 здійснював догляд за усім належним їй майном, також здійснював догляд за матір`ю, піклувався про її умови проживання, до моменту її смерті, що підтверджується показами свідків. Згідно довідки Виконавчого комітету Божедарівської селищної ради №42 від 26 квітня 2023року, разом з померлою ОСОБА_6 на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав її син ОСОБА_4 /а.с.135/. Зазначені обставини у сукупності свідчать про те, що відповідач вступив у фактичне управління та володінням спадковим майном. У постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020року в справі № 348/618/15-ц та від 05 березня 2021року в справі № 585/2993/17 зазначено, що згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК України 1963року спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За змістом статті 553 ЦК України 1963року вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). З урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Встановивши, що ОСОБА_4 на час смерті своєї матері ОСОБА_6 , проживав разом із спадкодавцем, а також брав участь в утриманні спадкового майна, апеляційний суд приходить до висновку про те, що наведені обставини є доказом прийняття ОСОБА_4 спадщини шляхом вступу у володіння, управління та користування на підставі статей 548, 549 ЦК України 1963року. Посилання позивачів на те, що відповідач не був зареєстрований в будинку з ОСОБА_6 , є необґрунтованими, оскільки сама собою відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а обставини фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном підтверджуються іншими належними, допустимими та достатніми доказами, які були надані відповідачем та оцінені судом. Тож фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Отже, як воля так і дії відповідача свідчать про те, що він фактично прийняв спадщину після смерті матері, оскільки вступив в управління та володіння спадковим майном в порядку та строк визначений законом і ця спадщина, відповідно до частини другої статті 548 ЦК України 1963року належить йому з моменту відкриття спадщини. Водночас, проаналізувавши наявну в матеріалах справи надану нотаріусу заяву ОСОБА_4 , про те, що він пропустив строк для прийняття спадщини та для його продовження за поновленням своїх спадкових прав до суду звертатись не буде, апеляційний суд наголошує, що вказана заява не свідчить про відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини, як про те стверджували позивачі. У даній заяві ОСОБА_4 було роз`яснено зміст статті 550 ЦК України 1963року про порядок продовження строку на прийняття спадщини, а не наслідки відмови від прийняття спадщини тощо. Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на те, що суд безпідставно не дослідив та не надав оцінку банківським квитанціям про сплату позивачами земельного податку, які свідчать про те, що відповідач не володів та не користувався спірною земельною ділянкою, є необґрунтованими, оскільки надані суду квитанції стосуються періоду 2015 -2021років, водночас доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 не володів та не користувався спірною земельною ділянкою в період після смерті матері з 2001року до 2015року позивачами суду не надано. У даній справі позивачами не доведено, що ОСОБА_4 не мав права на спадкування спірних земельних ділянок та, що у спадковій справі наявна відмова ОСОБА_4 від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 , отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову та про те, що ОСОБА_4 мав право в порядку спадкування зареєструвати вказану земельну ділянку після отримання свідоцтва про право на спадщину. Тож у даній справі відсутні підстави для визнання недійсними свідоцтва ОСОБА_4 про право на спадщину. Апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до статті 562 ЦК України 1963року, поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. Матір позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 протягом тривалого часу з дня смерті ОСОБА_6 у 2001році та аж до смерті ОСОБА_7 у 2014році користувались спадковим майном у певному передбаченому ними порядку, тобто фактично самостійно домовились про поділ спадкового майна. Відтак, за встановлених обставин, отримання ОСОБА_7 у 2002році свідоцтва про право на всю спадщину після смерті матері було безпідставним та порушувало права ОСОБА_4 . Проте ОСОБА_4 у даній справі не заявлялось жодних зустрічних вимог щодо своїх спадкових прав. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність /пункт 6 статті 3 ЦК України/. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи. Доводи апеляційної скарги позивачів фактично зводяться до незгоди апелянтів із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявниками апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачі надали пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилались як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 квітня 2026року. Судді: