Постанова 4818 № 641/7413/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Харків справа № 641/7413/24 провадження № 22-ц/818/786/26 провадження № 22-ц/818/937/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Яцини В.Б., за участю секретаря Муренченко С.А., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова», розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року в складі судді Чайка І.В. та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2025 року в складі судді Чайка І.В. в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що з 1981 року вона працює на посаді економіста планового відділу у Державному підприємстві «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова». На початку повномасштабного вторгнення в 2022 році їй зателефонував представник відповідача та в усній формі повідомив про те, що у зв`язку зі збройною агресією, підприємство неспроможне функціонувати у повному обсязі, їй тимчасово не потрібно виходити на робоче місце, а дію її трудового договору призупинено, зазначили, що інформацію про подальші дії їй буде повідомлено додатково. Зазначила, що протягом більш ніж двох років підприємство не надавало жодної інформації щодо відновлення дії трудового договору. З огляду на це, вона вирішила поцікавитися строком призупинення та умовами відновлення її трудового договору і виходу на роботу. 18 червня 2024 року вона, в інтересах якої діяв представник адвокат Тимошенко Д.В., звернулася до керівника Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» із заявою №18/6-1 про поновлення дії трудового договору, оскільки підприємство продовжує функціонувати, саме підприємство є цілим, неушкодженим, керівник має доступ до приміщень підприємства і тому об`єктивно має змогу надати працівникові роботу, крім того, на роботу наймаються нові працівники. Незважаючи на отримання даної заяви, підприємство не надало жодної відповіді на неї, не вчинило жодних дій для поновлення її порушених прав. 14 серпня 2024 року адвокат Тимошенко Д.В. звернувся із адвокатським запитом №14/8-2 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» із проханням надати інформацію щодо стану розгляду заяви про поновлення дії трудового договору №18/6-1 від 18 червня 2024 року. Жодної відповіді на вказаний адвокатський запит надано не було. Вказала, що наразі трудовий договір, укладений між Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» та нею досі призупинений, їй не повідомлено про умови відновлення дії трудового договору, не повідомлено про необхідність стати до роботи, представники відповідача не виходять на будь-який зв`язок. При цьому підприємство продовжує функціонувати, саме підприємство є цілим, неушкодженим, а вона має бажання та об`єктивну можливість працювати і виконувати свої обов`язки на робочому місці. Просила визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» про призупинення дії трудового договору в частині призупинення трудового договору з ОСОБА_1 ; відновити дію трудового договору, укладеного між Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» та ОСОБА_1 ; стягнути з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.07.2024 по день відновлення дії трудового договору; судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» № 215-к від 22.04.2022 року про призупинення дії трудового договору в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ; відновлено дію трудового договору укладеного між Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» та ОСОБА_1 ; стягнуто з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 12 липня 2024 року по день винесення рішення по справі 28 серпня 2025 року в розмірі 212 673,72 грн без урахування податків і зборів; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць; допущено негайне виконання рішення суду в частині відновлення дії трудового договору між Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» та ОСОБА_1 ; стягнуто з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» судові витрати по сплаті судового збору на користь держави в розмірі 3639,30 грн. Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням та ухвалою суду Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» просило рішення скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» мотивована тим, що судом проігноровано заяву відповідача про сплив строку позовної давності та необхідність застосування правових наслідків такого спливу, жодної оцінки вказаній заяві не надано. З квітня 2022 року позивач була обізнана про призупинення з нею трудового договору. Заперечень чи зауважень з приводу його призупинення позивач не мала та не виражала. Бажання та ініціативи виходити на роботу на підприємство та виконувати свої посадові обов`язки позивач не проявляла. Будь-яких звернень, вимог та повідомлень про існування у неї бажання та можливості виконувати свою роботу від позивача до виникнення даного спору не надходило. Фактів виходу на роботу позивачем також не було. Позивач з дати призупинення дії договору не отримувала заробітну плату, до звернення до суду з даним позовом від позивача не надходило ініціативи та відповідної заяви про можливість та бажання поновити дію трудового договору, не виражалося жодних заперечень та незгоди щодо призупинення з нею дії трудового договору з 23.04.2022 року. Зазначило, що листом №6622/04 від 25.10.2024 позивачеві роз`яснено порядок дій для вирішення питання поновлення дії трудового договору та повідомлено про необхідність особистого звернення на підприємство. Вказаний лист позивачем отримано 28.10.2024 року. Однак, позивач так і не зверталася на підприємство щодо поновлення дії її трудового договору. Така поведінка свідчить про умисне, штучне створення тривалого проміжку часу (протягом якого позивач не працює та не виявляє бажання на поновлення дії трудового договору) для нарахування середнього заробітку за такий період та спробу збагачення за рахунок державного підприємства. Посилалося на те, що з початку військової агресії підприємство провадило і провадить свою господарську діяльність з розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації військової і спеціальної техніки в надзвичайно важких та небезпечних умовах на території, що відноситься до районів проведення воєнних (бойових) дій. Враховуючи предмет господарської діяльності, з дня введення воєнного стану та по теперішній час підприємство неодноразово піддавалося та наразі піддається ракетним та бомбовим ударам, що унеможливлює забезпечення працівників безпечними умовами праці, а також викликає страх у працівників виходити на роботу на таке підприємство, що і стало підставою для призупинення дії трудового договору з працівниками, які перестали виходити на роботу. Отже, врахувавши відсутність позивача на роботі, її небажання виходити на небезпечне підприємство оборонно-промислового комплексу, а також об`єктивно небезпечну ситуацію у місті та на підприємстві, вимушений був призупинити дію трудового договору з позивачем. Вказало, що матеріали справи не містять належних, достовірних доказів відправки підприємству заяви №18/6-1 від 18.06.2024 адвоката. З позовною заявою надано копію опису вкладення в цінний лист від 18.06.2024, в якому не зазначено номер поштового відправлення. Наданий опис не відповідає затверджений формі опису вкладення (Ф. 107). Враховуючи відсутність номеру поштового відправлення у наданому з позовною заявою описі, не надання фіскального чеку (в якому також зазначається номер поштового відправлення) ідентифікувати поштове відправлення, про яке зазначено в описі, неможливо. Зі змісту заяви №18/6-1 від 18.06.2024 вбачається, що адвокат просить поновити дію трудового договору з 01.07.2024 року. При цьому згідно наданої роздруківки трекінгу поштового відправлення 3600209396252 воно вручено 04.07.2024, що свідчить про недійсність (нікчемність) такої заяви станом на 04.07.2024. Про недійсність (нікчемність) заяви №18/6-1 від 18.06.2024 від імені адвоката також свідчить факт того, що 01.07.2024 року позивач не з`являлася на роботі. Відсутність факту виходу на роботу позивача 01.07.2024 року свідчить про відсутність її волевиявлення на відновлення дії трудового договору згідно наданої адвокатом заяви та/або навіть про необізнаність із такою заявою. Вказана заява адвоката не містить доказів наявності у її підписанта повноважень на поновлення дії трудового договору від імені позивача. Право на працю та його реалізація, зокрема, шляхом укладання трудового договору та похідні з нього правовідносини є особистими правами та обов`язками особи (працівника), які тісно пов`язані з конкретною особою, та можуть реалізовуватися виключно особисто працівником. Чинне трудове законодавство не передбачає інституту представництва при прийомі на роботу, поновленні дії трудового договору тощо. Навпаки забороняє представництво у випадках, коли реалізація прав та обов`язків тісно пов`язана з певною особою, що виключає можливість відчуження/делегування прав. Вважало, що враховуючи, що заяв від ОСОБА_1 про те, що вона може стати до роботи не надходило, підстав для відновлення дії трудового договору не було і наразі немає, як і порушень прав позивача. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач з часу призупинення дії трудового договору (з 23.04.2022 року) і до моменту звернення до суду з даним позовом мала можливість та заявляла про готовність вийти на роботу й виконувати роботу відповідно до своїх посадових обов`язків. Апеляційна скарга Трипольської Л.В. мотивована тим, що відсутність у заяві про ухвалення додаткового рішення прямих посилань на причини неподання доказів витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення суду не може розцінюватися як підстава для відмови у її задоволенні. Це зумовлено тим, що представником позивача було дотримано вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України: відповідна заява про намір подати докази на підтвердження понесених витрат була зроблена ще у першій заяві по суті: у пунктах 25, 26 позовної заяви. Проте в подальшому це було проігноровано, що фактично призвело до неврахування судом належним чином заявленого та підтвердженого процесуальним законом наміру позивача реалізувати своє право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Подання заяви про ухвалення додаткового рішення разом з доказами понесених витрат відбулося у п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення суду, що повністю відповідає вимогам процесуального закону. 06.10.2025 за допомогою системи «Електронний суд» Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою. 10.10.2025 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не довів існування абсолютної неможливості надати позивачу роботу, а останній - її виконувати. Також суд вважав, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачкою не було зроблено відповідної заяви стосовно стягнення витрат на правову допомогу. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зі змісту копії трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді економіста планового відділу у ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» (а.с.165-168 том 1). На підставі ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», В.о. директора ДП «ХКБМ ім. О.О. Морозова» Степановим С. видано наказ № 215-к від 22.04.2022 «Про призупинення дії трудових договорів у зв`язку з військовою агресією проти України», яким призупинено з 23.04.2022 дію трудових договорів на період дії правового режиму воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи з наступними працівниками підприємства, що зазначені у Додатку 1 до Наказу, серед яких зазначено ОСОБА_1 (а.с.191-196 том 1). Згідно відповіді № 2482/04 від 08.04.2025 року, наданої директором ДП «ХКБМ імені О.О. Морозова» Мормило Я., вищевказане підприємство повідомляє, що ОСОБА_1 було повідомлено про призупинення дії трудового договору на підставі наказу № 215-к від 22.04.2022 року у спосіб, передбачений п.3 даного наказу, а саме засобами мобільного зв`язку (а.с.212 том 1). З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 04.09.2023 вбачається, що видами діяльності ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» є виробництво військових транспортних засобів, виробництво зброї та боєприпасів та ін. (а.с.62-63 том 1). Згідно копії заяви про поновлення дії трудового договору № 18/6-1 від 18.06.2024, надісланої на адресу ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені ОСОБА_3 » представником ОСОБА_1 адвокатом Тимошенком Д.В., останній просив поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 з 01.07.2024. Вказану заяву отримано підприємством 04.07.2024 (а.с.29,-30,31-32,34,38 том 1). Відповідно до копій запитів адвоката Тимошенка Д.В. від 09.10.2024, останнім направлялися адвокатські запити на адресу ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені ОСОБА_3 », з метою отримання інформації про стан розгляду заяви про поновлення дії трудового договору, отримання належним чином засвідченої копії наказу про призупинення дії трудового договору та ін. (а.с.19-28 том 1). Зі змісту листа ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені ОСОБА_3 » від 25.10.2024 № 6622/04, надісланого Трипольській Л.В. вбачається роз`яснення відповідачем можливості звернення ОСОБА_1 до ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені ОСОБА_3 » для вирішення питання про поновлення дії трудового договору шляхом подачі відповідної особистої заяви (а.с.99 том 1). З копії заяви ОСОБА_1 від 02.12.2024 вбачається, що остання просила ДП «ХКБМ» видати їй трудову книжку відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» (а.с.154 том 1). 02.12.2024 року ОСОБА_1 отриману трудову книжку згідно наказу директора ДП «ХКБМ» № 149-к від 30.03.2023 «Видача трудових книжок працівникам ДП «ХКБМ», про що свідчить її підпис у відповідній графі (а.с.155-156 том 1). Згідно довідки ДП «ХКБМ імені О.О. Морозова» від 05.03.2025 № 21 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , яка розрахована згідно Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, за останні два календарні місяці роботи, що передують призупиненню дії трудового договору згідно наказу № 215-к від 22.04.2022, складає 708,75 грн (а.с.190 том 1). Відповідно до довідки ДП «ХКБМ імені О.О. Морозова» від 24.03.2025 № 36 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , яка розрахована згідно Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, за останні два календарні місяці роботи, що передують призупиненню дії трудового договору згідно наказу № 215-к від 22.04.2022, яка складає 723,38 грн., у тому числі за січень 2022 року нараховано 10 420,03 грн, за лютий 2022 року нараховано 14 175,00 грн (а.с.206 том 1). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. У статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових правовідносин з ініціативи роботодавця 1982 року визначено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Частиною другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зараз і надалі в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У частині третій статті 1 цього ж Закону визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Подібні висновки неодноразово висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24), від 28 травня 2025 року у справі № 305/1541/23 (провадження № 61-16552св24). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 зазначено, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» стосовно того, що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію. Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону. Як вбачається з матеріалів справи наказ Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» № 215-к від 22.04.2022 про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , був прийнятий роботодавцем, який є підприємством оборонно-промислового комплексу, в умовах воєнного стану, у зв`язку із військовою агресією проти України, веденням починаючи з 2022 року бойових дій у м. Харкові та Харківській області, що очевидно впливало на безпечні й належні умови праці працівників підприємства. Представник Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» в суді апеляційної інстанції пояснила, що роботодавцем було призупинено дію трудових договорів з тими працівниками, які фактично не виходили на роботу та не виконували свої трудові обов`язки, в тому числі і з позивачкою. На підприємстві не призупиняли дію трудових договорів з працівниками, які виконували роботу. Отже, врахувавши відсутність позивача на роботі, її небажання виходити на небезпечне підприємство оборонно-промислового комплексу, а також об`єктивно небезпечну ситуацію у місті та на підприємстві, вимушений був призупинити дію трудового договору з позивачем. Між тим, матеріали справи свідчать про те, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» не припиняло своєї роботи та продовжувало здійснювати свій основний вид діяльності. Дію трудових договорів було призупинено вибірково з окремими працівниками, включаючи позивача. Доказів пропонування ОСОБА_1 іншої роботи, іншого порядку виконання трудової функції матеріали справи не містять. Колегія суддів наголошує, що відповідно до вимог КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» неможливість виконання працівником посадових завдань за умови надання роботодавцем такої роботи призводить до наслідків, які не є тотожними підставі для призупинення дії трудового договору за умови подальшого провадження господарської діяльності роботодавцем. Визначальним для визнання законності наказу про призупинення дії трудового договору є саме доведення у встановленому законом порядку саме фактів неможливості як виконання працівником роботи, так і відсутність такої у роботодавця. Колегія суддів приймає до уваги те, що відповідач є підприємством оборонно-промислового комплексу, з дня введення воєнного стану та по теперішній час неодноразово піддавалося та наразі піддається обстрілами різними видами озброєння, що унеможливлює забезпечення працівників безпечними умовами праці. Однак, сама по собі обставина введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, яка обіймала посаду економіста планового відділу у підприємстві, роботою. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» не припиняло своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану, і судами не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість роботодавця виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, а саме що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про незаконність оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору. Разом з тим, щодо строку звернення позивача до суду колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (у редакції на час призупинення дії трудового договору у квітні 2022 року). 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, що були викладені у наступній редакції: «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №753/23150/15-ц та Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №758/9773/15 зазначено, що якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд (постанови Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 тощо). У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №5023/2756/11 вказано, що «…позивачка звернулась до суду в порядку норм України строки передбачені статтею 233КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 08 квітня 2024 року у справі № 593/1176/21. Правила, які регламентують етапи і терміни подачі заяви на судовий розгляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і відповідність нормам, а саме, принципу правової визначеності (Кан`єте де Гоньі проти Іспанії, § 36). Право доступу до суду не є абсолютним: воно може підлягати обмеженням, застосування яких допускається в порядку презумпції, оскільки таке право, з огляду на сам його характер, потребує державного регулювання. Право на доступ до суду може бути предметом правомірних обмежень … Застосування строків покликане забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства, §§ 51-52). Як підсумок, право на доступ до правосуддя правомірно обмежене правилами судової процедури, котрі покликані дисциплінувати суб`єктів правовідносин та запобігти безладному рухові у судовому процесі. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 дійшов висновку, що з запровадженням на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Надалі постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, карантин було скасовано з 24:00 год 30 червня 2023 року. Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 22.04.2022 № 215-к стосовно позивача закінчився 01 жовтня 2023 року, а позовна заява подана до суду 21.10.2024, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, навіть з урахуванням продовження строку на період дії карантину. Поважних причин пропуску строку ОСОБА_1 не навела та судом не встановлено. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому вислів «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Згідно з роз`ясненнями, що містяться у листі Держпраці від 09 травня 2022 року № 1922/4/4.1-ЗВ-22а, про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. З огляду на те, що положеннями чинного законодавства чітко не врегульований порядок ознайомлення працівника з наказом про призупинення дії трудового договору, фактичне отримання (ознайомлення) відповідного наказу встановлюється судом під час розгляду справи. Посилання ОСОБА_1 про те, що вона не була належним чином ознайомлена з оспорюваним наказом колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачка не заперечувала того, що на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році їй зателефонував представник відповідача та в усній формі повідомив про призупинення дії трудового договору, тобто відповідачем доведено до її відома змісту наказу про призупинення з нею дію трудового договору у спосіб, які був можливий на той час. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року у справі № № 643/6699/23 (провадження № 61-5462св24) вказано, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого2022 року у справі № 209/3085/20). Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або правовідношення. У схожій правовій ситуації Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)). Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2024 року у справі № 509/2156/19 (провадження № 61-3361св24). Отже, установивши, що позов в цій частині пред`явлено з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 215-к від 22.04.2022 саме з цих підстав. Щодо відновлення дії трудового договору, колегія суддів виходить з наступного. Матеріали справи свідчать про те, що 19.06.2024 адвокат Тимошенко Д.В. засобами поштового зв`язку направив відповідачу заяву про поновлення дії трудового договору № 18/6-1 від 18.06.2024 з Трипольською Л.В., в якій просив поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 з 01.07.2024. Вказану заяву отримано підприємством 04.07.2024. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи (а.с.29-30,31-32,34,38 том 1), у зв`язку з чим доводи відповідача про неотримання цієї заяви є безпідставними. В якості додатків до вказаної заяви адвокатом надано оригінал ордеру та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. В суді апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що до заяви про поновлення дії трудового договору адвокатом не надано договору про надання правової допомоги, зі змісту якого б вбачались повноваження останнього на подання такої заяви від імені Трипольської Л.В. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не вимагає виключно особисто поданої заяви про поновлення дії трудового договору після його призупинення, тобто його можна подати як особисто, так і через адвоката, якщо такі повноваження передбачено договором про правову допомогу. Однак, матеріали справи не містять ордер, який був наданий роботодавцю разом з заявою про поновлення дії трудового договору. Представник відповідача наголошує на тому, що із ордера, який був доданий до заяви, повноважень представника подавати таку заяву не вбачалось. Роботодавцю також не надавався відповідний договір про надання правової допомоги, зі змісту якого відповідач міг би встановити обсяг повноважень адвоката Тимошенка Д.В. Також колегія суддів звертає увагу на те, що в заяві про поновлення дії трудового договору адвокат Тимошенко Д.В. просив поновити дію договору з 01.07.2024. Між тим, ОСОБА_1 не з`явилася на своєму робочому місці 01.07.2024 та у наступні дні також, що не заперечується позивачкою та її представником. Враховуючи отримання такої заяви відповідачем 04.07.2024 та невиходу на роботу ОСОБА_1 ані 01.07.2024, ані у наступні робочі дні, колегія суддів вважає правомірними сумніви відповідача у бажанні та волевиявленні саме ОСОБА_1 на поновлення дії трудового договору. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає недоведеним порушення прав ОСОБА_1 в частині не поновлення їй дії трудового договору, у зв`язку з чим підстави для задоволення цих вимог відсутні. ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися на підприємство із відповідною заявою та відновити дію трудового договору. Доводи ОСОБА_1 про те, що до звернення її представника із заявою вона неодноразово приходила на підприємство, але не була допущена на його територію через прохідну не підтверджується жодними доказами. Оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та відновлення дії трудового договору, а тому не підлягає задоволенню. Щодо ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви позивачки про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви. Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву. Наведені вище положення ЦПК України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. Також повідомила, що в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України нею буде надано докази понесених витрат на правничу допомогу протягом 5 днів з моменту ухвалення судового рішення по суті спору. З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо не надання ОСОБА_1 заяви стосовно стягнення витрат на правову допомогу. Між тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин ухвала суду підлягає скасуванню. Однак апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду та залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому вимоги останньої щодо стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року та ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина