Постанова Рівненський апеляційний суд № 561/1688/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2026 року м. Рівне Справа № 561/1688/25 Провадження № 22-ц/4815/758/26 Головуючий у Зарічненському районному суді Рівненської області: суддя Світличний Р.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 13 січня 2026 року в селищі Зарічне Вараського району Рівненської області без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артеміда-Ф" - адвоката Бачинського Остапа Михайловича на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 13 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артеміда-Ф" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У грудні 2025 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артеміда-Ф" (далі ТОВ "ФК "Артеміда-Ф") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про надання коштів на умовах фінансового кредиту № 1097747 від 29 вересня 2020 року у розмірі 41 700,42 гривень. Позов мотивовано тим, що за укладеним електронним кредитним договором з Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (далі ТОВ "Лінеура Україна") у ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка у зв`язку з отриманням ТОВ "ФК "Артеміда-Ф" прав на грошову вимогу підлягала стягненню на користь нового кредитора в судовому порядку. Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 13 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Артеміда-Ф" заборгованість за договором № 1097747 від 29 вересня 2020 року у розмірі 26600,42 гривень, яка складається із 10 000 гривень заборгованості за тілом кредиту, 11 400 гривень заборгованості за процентами та 5200,42 гривень інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Артеміда-Ф" 1545,25 гривень судового збору та 1 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. На рішення суду представником позивача адвокатом Бачинським О.М. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість в частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу, що полягало в порушенні норм процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося, що суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не мав права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, виключно з власної ініціативи. Такий підхід суперечить усталеній судовій практиці, викладеній з приводу правильного застосування норм права при вирішення відповідного питання, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі 755/9215/15-ц, Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, Верховного Суду у справах № 922/3436/20, №910/7586/19, № 910/16803/19, №910/20852/20, 757/36628/16-ц. Вважає, що судом не враховано умов самого договору про надання правової допомоги щодо фіксованого розміру гонорару сторони у справі. Згідно із викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 правовим висновком це не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України. Так, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, які були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Зауважує на тому, що в договорі сторони обумовили фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги у суді першої інстанції у розмірі 7 000 гривень, який не залежав від ціни позову, кількості документів, судових засідань, затраченого часу тощо, а тому оцінка судом розміру правничої допомоги щодо виконаних робіт є необ`єктивною. З наведених підстав просить змінити рішення суду першої інстанції, збільшивши розмір витрат на правничу допомогу з 1 000 гривень до 4 466 гривень. Крім того, представник позивача просить стягнути на користь свого довірителя з відповідача 4 000 гривень понесених за апеляційний розгляд справи витрат на правничу допомогу адвоката. Відзиву на апеляційну скаргу не надано, хоча про це право роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тому судом апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції переглядається виключно в частині зменшення позивачу витрат на правничу допомогу. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до пункту 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). У частинах першій, другій ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" вказується, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики). Відповідно до ч. 3 ст. 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. З огляду на викладене правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов`язання про сплату та строки сплати. Цивільним процесуальним законом визначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу у справі. Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивача у суді попередньої інстанції були надані копії таких документів: договір про надання правової допомоги №20251212-7Ш, укладений 12 грудня 2025 року між ТОВ "ФК "Артеміда-Ф" та адвокатом Бачинським О.М., предметом якого є надання правової допомоги у справі за позовом до ОСОБА_1 за договором №1097747 про надання коштів на умовах фінансового кредиту; розрахунок суми судових витрат, де зазначена сума на правничу допомогу в розмірі 7 000 гривень; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Між тим, усупереч доводам заявника наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі з іншої сторони, адже цей розмір не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат і є непропорційним до складності справи для адвоката та виконаною ним роботою, а також у співвідношенні до позовних вимог. Згідно із ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (пункт 135) зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55). У рішенні від 22 вересня 2022 року у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень. У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі "East / West Alliance Limited" проти України" за заявою №19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Приходячи до переконання про залишення судового рішення без змін, колегія суддів бере також до уваги, що представництво адвокатом здійснювалось в типовій справі незначної складності, де позивачем є його довіритель, а спір виник із стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту з одного боржника, із досить значної кількості в інших судових справах, з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких заявлено подібні вимоги. Існуючі між сторонами правовідносини відносяться до категорії справ, які є одними з найбільш розповсюджених судових спорів. Так, у спорах зазначеного характеру, за відсутності інших позовних вимог та протиріч між наявними у справі документами, судова практика є усталеною. Правовідносини не зумовлюють необхідності дослідження значної кількості законів чи підзаконних нормативно-правових актів, а матеріали справи не містять обсягу документів, що потребували б від адвоката істотних затрат часу на їх аналіз і були нескладними. Отже, заявлена до стягнення сума грошових витрат є очевидно завищеною і підлягає зменшенню, а тому апеляційний суд з визначеним судом попередньої інстанції їх розміром погоджується. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, адже зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій судовій практиці. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артеміда-Ф" - адвоката Бачинського Остапа Михайловича залишити без задоволення, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 13 січня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків