Постанова Рівненський апеляційний суд № 566/642/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2026 року м. Рівне Справа № 566/642/24 Провадження № 22-ц/4815/466/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С. учасники справи: позивач Національна академія внутрішніх справ відповідач ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ на заочне рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2025 року у складі судді Хомицької А.А., ухвалене в селищі Млинів Рівненської області, повний текст рішення складено 08 грудня 2025 року, в с т а н о в и в : Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційної складової від суми заборгованості. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 31.10.2016 року по справі № 566/355/16-ц за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 вирішено стягнути з ОСОБА_1 39777,68 грн. витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі та 1378,00 грн. судових витрат, а разом 41155,68 грн. Рішення відповідачем не оскаржувалось та набрало законної сили. Згідно з довідкою, наданою відділом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної академії внутрішніх справ, станом на 13.05.2024 р. від ОСОБА_1 на виконання судового рішення, коштів на рахунок Національної академії внутрішніх справ не надходило. Залишок заборгованості відповідача перед Національною академією внутрішніх справ становить 41 155,68 грн. Оскільки відповідачем не виконано рішення суду, на підставі ст. 625 ЦК України, просила суд стягнути з відповідача 20 851,47 грн., з яких: 17 141,94 грн. - інфляційне збільшення від суми заборгованості та 3 709,53 грн. - 3% річних від суми заборгованості. Заочним рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2025 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, та обґрунтовано відсутністю належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що на момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 не виконане рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 31.10.2016 року по справі № 566/355/16-ц про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, а відстак відсутні підстави для стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Національна академія внутрішніх справоскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що місцевий суд проігнорував ту обставину, що звернення до ДВС з приводу примусового виконання рішення суду є формою реалізації права стягувача наданого йому законом, в той час, як виконання судового рішення боржником є законодавчо затвердженим обов`язком, невиконання якого тягне за собою передбачену законом відповідальність. Враховуючи ту обставину, що ДВС не є ні стороною ні учасником справи, а також те, що позов не стосується прав та інтересів ДВС, вважає, що в даному випадку не було необхідності додавати до позову документи, які ні підтверджують, ні заперечують позовних вимог. Наголошує, що факт незвернення стягувача до ДВС жодним чином не звільняє боржника від обов`язку виконати судове рішення тому, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення ухвалюється іменем України і є обов`язковим до виконання. Зазначає, що на підтвердження факту невиконання відповідачем судового рішення та розміру заборгованості Національна академія внутрішніх справ долучила до позовної заяви довідка відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку про те, що станом на дату подання позову відповідачка не відшкодувала суму витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, яку мала сплатити на виконання рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 31.10.2016 по справі № 566/355/16-ц. Переконана, що відсутність зі сторони відповідачки заперечень щодо позову про стягнення 3 % річних та інфляційної складової від суми заборгованості свідчить про визнання нею правомірності позовних вимог. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції ухвалити нове рішення задоволення позову. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що заочним рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 31.10.2016 року у справі № 566/355/16-ц задоволено позовні вимоги Національної академії внутрішніх справ та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість навчання у розмірі 39 777 грн. 68 коп., а також сплачений судовий збір в розмірі 1378 грн.. Вказане рішення набрало законної сили 22.11.2016 року. Звертаючись до суду з цим позовом, Національна академія внутрішніх справ просила стягнути із ОСОБА_1 3% річних та інфляційну складову від суми заборгованості, визначеної вищевказаним судовим рішенням, котре відповідачкою не було виконане. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Як на підтвердження обґрунтованості своїх вимог до відповідачки, Національна академія внутрішніх справ вказувала на факт невиконання нею рішення суду про стягнення грошових коштів, на підтвердження чого надало письмову інформацію від начальника ВФЗБО-головного бухгалтера, адресовану начальнику відділу юридичного забезпечення, про те, що станом на 13.05.2024 кошти на виконання рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 31.10.2016 року у справі № 566/355/16-ц від ОСОБА_1 на рахунок НАВС не надходили (а.с. 8). Вказана письмова інформація, на думку апеляційного суду, не є належним доказом невиконання відповідачкою вищевказаного рішення суду, а тому відповідні доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу апеляційного суду. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) та Верховним Судом у Постанові від 08 листопада 2021 року по справі №761/38133/19 (провадження №61-12471св21), які відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує до спірних правовідносин. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності зі нормами права, якими вони врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про недоведеність позовних вимог належними, достовірними і достатніми доказами, адже єдиними своїм доказом невиконання відповідачкою рішення суду позивач зазначив письмову інформацію, котра не відповідає за формою вимогам достовірності і належності письмового доказу, оскільки не містить печатки установи, дати її надання, та є по суті внутрішньою інформацією, при цьому, позивачем не було надано доказів звернення рішення суду до виконання, доказів стягнення боргу в примусовому порядку, відкриття виконавчого провадження та невиконання відповідачкою рішення суду. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, відмовивши у задоволенні позову, та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення. Заочне рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2025 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.