Постанова 4814 № 539/1398/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/1398/25 Номер провадження 22-ц/814/1812/26Головуючий у 1-й інстанції Лідовець Т. М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Обідіної О.І., суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л., за участю секретаря: Дороженка Р.Г., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, В С Т А Н О В И Л А: У березні 2025 року адвокат Кулішов В.П., в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути безпідставно отримані кошти в розмірі 162006,04 грн., з яких : 125740,06 грн. безпідставно набуті кошти за період з 2020 по 2022 рік., 8949,93 грн 3% річних, 27316,05 грн. інфляційні втрати та судові витрати. Вказує, що рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 05 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено та стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09 березня 2020 року в розмірі 462 295,21 грн. За період з 2020 року до 2022 року ОСОБА_2 перерахував на рахунок ОСОБА_1 125740,06 грн., що доводиться копіями платіжних інструкцій та виписками по рахунку, які вважав поверненням коштів за договором позики від 09 березня 2020 року. Разом з тим ОСОБА_1 як кредитор заперечив сплату ним як позичальником коштів в розмірі 125740,06 грн. в межах розгляду справи про стягнення заборгованості за договором позики , не заперечуючи при цьому самого факту їх отримання, а отже вказані кошти були безпідставно ним набуті, у зв`язку з чим підлягають поверненню з урахуванням положень ст. 625 ЦК України. Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 125740,06 грн. як безпідставно набуті за період з 2020 по 2022 рік, 8949,93 грн 3% річних та 27316,05 грн. інфляційних втрат, а всього стягнуто 162006,04 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1620,06 грн. судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про безпідставність набуття відповідачем коштів, переказ яких доводиться банківськими виписками та факт їх отримання не заперечується самим відповідачем, в зв`язку з чим стягнув їх з урахуванням відповідальності, визначної ст. 625 ЦК України. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування фактичних обставин по справі, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Вказує, що кошти сплачені позивачем перераховувалися протягом року різними платежами, що виключає помилку платника та свідчить про свідомість його дій, оскільки між ними існували комерційні відносини та спільне ведення бізнесу, пов`язаного з пасажирським перевезеннями. Стверджує, що саме в межах їх спільного бізнесу позивачем і перераховувались на його рахунки грошові кошти, що є свідченням існування між ними інших грошових зобов`язань, а відтак такі кошти не мають статусу безпідставно набутих та не підлягають стягненню в порядку ст. 1212 ЦК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до наступних висновків. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 05.03.2024, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29.08.2024, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики було задоволено та стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09 березня 2020 року в розмірі 462 295,21 грн. та вирішено питання розподілу судових витрат. При розгляді даної справи, суди встановили факт існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 правовідносин за договором позики та не виконання відповідачами як позичальниками обов`язку по їх своєчасному поверненню до 09.03.2021 в розмірі 295000 грн. Також судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 емітована картка за № НОМЕР_1 . Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_4 в АТ «Ідея Банк» на карту № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 було здійснено наступні перекази: 08.09.2020 на суми 1000 грн., 10000 грн. та 15000 грн., 08.12.2020 - 11800 грн; 11.11.2020 - 4265 грн; 12.01.2021 - 4300 грн; 10.02.2021 грн. - 6100 грн; 09.03.2021 - 5500 грн 14.04.2021 - 4200 грн; 17.05.2021 - 4200 грн; 10.06.2021 - 4200 грн; 13.07.2021 - 4250 грн; 17.08.2021 - 4500 грн; 13.10.2021 - 4000 грн; 15.11.2021 - 4000 грн; 10.12.2021 - 4200 грн., а загалом - 91515 грн. Квитанцією № 1830399 від 16.09.2021 засвідчується переказ з рахунку ОСОБА_2 в АТ «Таскомбанк» на банківську карту ОСОБА_1 коштів в сумі 4100 грн. Обставини перерахування коштів ОСОБА_2 . ОСОБА_1 у загальній сумі 30125,06 грн. підтверджується платіжними інструкціями № Р24А331565334D26215 від 02.10.2022 та № Р24А444770790D36024 від 02.11.2022. За період з 2020 по 2022 рік позивачем відповідачу було перераховано кошти на загальну суму 125740,06 грн. Здійснюючи переказ вказаних коштів, ОСОБА_2 вважав, що останні зараховуються на погашення позики згідно умов договору, оскільки повернення коштів ним як позичальником мало бути щомісячним до 8 числа кожного місяця з квітня 2020 року по лютий 2021 року, про що неодноразово пояснював його представник в ході розгляду справи про стягнення боргу за договором позики. Між тим, в ході вказаного судового розгляду позивач ОСОБА_1 заперечував факт отримання таких коштів саме в якості погашення зобов`язань за договором позики та наполягав на стягненні з позичальників усієї нарахованої ним заборгованості. Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Кулішова В.П. на рішення Хорольського районного суду від 05.03.2024, колегія суддів висновувала, що надані стороною відповідача докази перерахування грошових коштів на ім`я ОСОБА_1 , не є належними та допустимим доказами повернення отриманих в позику коштів та погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для стягнення боргу в повному обсязі, без урахування вищевказаних переказів. Ухвалюючи рішення, суд встановив безпідставність набуття відповідачем коштів в розмірі 125740,06 грн., які не охоплювались виконанням зобов`язань за договором позики, тоді як існування інших, не виконаних зобов`язань та будь-яких договірних правовідносин відповідачем доведено не було, в зв`язку з чим стягнув грошові кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, з урахуванням відповідальності за ст. 625 ЦК України. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами, що 09.03.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 295000 грн, що є еквівалентом 11800 доларів США, строком до 09.03.2021. Протягом 2020-2022 років ОСОБА_2 на банківську картку ОСОБА_1 було здійснено переказів на загальну суму в 125740,06 грн., що не заперечувалось відповідачем. Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 05.03.2024, яким було стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09 березня 2020 року в розмірі 462 295,21 грн., колегія суддів надаючи оцінку доказам щодо перерахування коштів, встановила, що останні є неналежними доказами, оскільки не містять призначення платежів, є хаотичними, на різні суми, а отже не доводять факт погашення заборгованості за договором позики. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним, між тим ОСОБА_1 заперечив отримання спірних коштів, як повернення за договором позики. Оскільки перераховані кошти в сумі 125740,06 грн. не були враховані як повернення позики, 07.02.2025 представником ОСОБА_2 адвокатом Кулішовим В.П. було надіслано претензію ОСОБА_1 про повернення грошових коштів у сумі 125740,06 грн. впродовж 5 днів з моменту отримання даної претензії, яка залишилася без належного реагування. При цьому, заперечуючи отримання таких коштів в якості повернення позики, відповідач в ході розгляду справи наполягав на тому, що між ним існували бізнес відносини, в межах яких вони неодноразово передавали один одному грошові кошти, в тому числі і шляхом здійснення банківських переказів на розвиток спільного бізнесу по перевезенню населення, що виключає повернення таких коштів як безпідставно набутих. До предмета доказування в розумінні вимог ст. 77 ЦПК України віднесено обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Між тим, заперечуючи обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, стороною відповідача не було надано суду належних та допустимих доказів існування між ним та позивачем будь-яких інших зобов`язань чи підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України, які-б доводили наявність достатньої правової підстави для отримання спірних коштів. Зважаючи на доведеність перерахування коштів в сумі 125740,06 грн. протягом 2020-2022 років на рахунки ОСОБА_1 , внаслідок помилки з боку позичальника, який вважав, що таким чином повертає отриману позику, суд першої інстанції обґрунтовано визнав отримані відповідачем кошти безпідставно набутими. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно усталеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Враховуючи безпідставне набуття коштів, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є законними, а тому обґрунтовано були задоволені місцевим судом. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує скасування чи зміну судового рішення. Фактично доводи скарги зводяться до твердження апелянта про існування між ним та позивачем інших зобов`язальних правовідносин, на виконання яких останнім і було перераховано грошові кошти на його картковий рахунок, а відтак такі кошти не можуть бути повернуті в порядку ст. 1212 ЦК України. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги внаслідок їх недоведеності. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилаючись на ділові відносини та як факт перерахування коштів на використання їх в спільній підприємницькій діяльності, ОСОБА_1 не довів ці обставини належними доказами ані в місцевому, ані в апеляційному суді, обмежившись лише письмовими посиланнями та зазначенням власної версії походження спірних коштів, що не може бути прийнято до уваги колегією суддів з підстав недоведеності відповідачем обставин, якими він заперечував заявлені позивачем вимоги. Наявні в матеріалах справи докази перерахування коштів не містять в платіжних документах підтверджень на перерахування їх для підприємницької діяльності, а позначені саме як «переказ власних коштів». Заперечуючи безпідставне набуття коштів ОСОБА_1 не спростував на підставі яких взаємовідносин та в рахунок чого ОСОБА_2 були перераховані йому кошти, а відтак не довів достатність правових підстав їх набуття. За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 квітня 2026 року. Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин