Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/1980/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3290/26 Справа № 180/1980/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 32 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів: Макарова М.О., Городничої В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року у складі судді Янжули О.С. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2025 року ТОВ ФК Фінтраст Капітал звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 18 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4744494, за умовами якого сума кредиту складає 10000 грн, строк кредиту 360 днів: з 18 червня 2024 року по 13 червня 2025 року, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит в сумі 10000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . 31 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №31/03/2025, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» право грошової вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4744494 від 18 червня 2024 року. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки не виконував, допустив утворення заборгованості у розмірі 59650,42 грн., яка складається із суми заборгованості за основним боргом (сума кредиту) 10000,00 грн., суми нарахованих процентів первісним кредитором 38550,43 грн., нарахованих процентів ТОВ ФК Фінтраст Капітал за 74 календарні дні 11100,00 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь та вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року позов ТОВ ФК Фінтраст Капітал задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4744494 від 18 червня 2024 року у загальному розмірі 14947,66 грн., у тому числі: тіло кредиту 9999,99 грн., проценти 4947,67 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту та процентів, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті. Відмовляючи у задоволенні решти позову, суд першої інстанції керувався положеннями п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал"звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що навіть визнавши нікчемними умови договору у частині встановлення денної процентної ставки 1,5%, суд першої інстанції не мав правових підстав повністю відмовляти у стягненні процентів, оскільки законом прямо передбачено можливість нарахування їх у межах максимально допустимого розміру 1% на день. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо стягнення процентів, оскільки в даному випадку нараховані проценти не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з наступних підстав. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно із ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що 18 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4744494, за умовами якого сума кредиту складає 10000 грн, строк кредиту 360 днів з 18 червня 2024 року по 13 червня 2025 року, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит в сумі 10000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . 31 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №31/03/2025, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» право грошової вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4744494 від 18 червня 2024 року. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки не виконував, та допустив утворення заборгованості у розмірі 59650,42 грн., яка складається із суми заборгованості за основним боргом (сума кредиту) 10000,00 грн., суми нарахованих процентів первісним кредитором 38550,43 грн., нарахованих процентів ТОВ ФК Фінтраст Капітал за 74 календарні дні 11100,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом суд першої інстанції керувався положеннями п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», згідно якого за період з 24 грудня 2023 року до 21 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки за договором споживчого кредиту не може перевищувати 2,5 %, за період з 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 не може перевищувати 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року не може перевищувати 1 % денної процентної ставки, а томунарахування процентів за користування споживчим кредитом за ставкою 1,5 % в день після 19 серпня 2024 року є неправомірним, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Таким чином, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі. Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на дату укладення кредитного договору) до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 6) орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування (ч. 3ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування»). Аналогічні за змістом норми містяться і в чинній редакції Закону України «Про споживче кредитування». Стаття 8 Закону України Про споживче кредитування доповнена Законом № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року ч. 5, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг набрав чинності 24 грудня 2023 року. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про споживче кредитування передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України"Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що дія п. 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» здійснило розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 18 червня 2024 року у відповідності до вимог вищевказаного Закону, з яким погоджується колегія суддів. З урахуванням змін до Закону України Про споживче кредитування, які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, сума заборгованості по процентам, яка підлягає до стягнення, складає 33100,28 грн., з якої: сума заборгованості по процентам нарахованих первісним кредитором - 25700,29 грн., сума заборгованості по процентам нарахованих ТОВ «ФК «Фінтратс Капітал» за 74 календарних днів 7399,99 грн. Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про відмову у стягненні процентів за користування кредитом за період з 20 серпня 2024 року по 13 червня 2025 року, оскільки недоведення суми заборгованості не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а встановивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої не має сумніву. Крім того, ТОВ «ФК «Фінтратс Капітал» просили в порядку ч.ч. 10-11 ст. 265 ЦПК України, орган (особі), що буде здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України за відповідною формулою. Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу. Таким чином, норма ч.10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України передбачає, що суд може зазначити в рішенні про нарахування саме відсотків або пені, натомість позивач просить нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних у розумінні положень статті 625 ЦК України, що в розумінні Цивільного кодексу України є різним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) зазначено, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд із урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Крім того, відповідно до п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Вказані кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 18 червня 2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час, а тому колегія суддів вважає у даній частині судове рішення є законним та обгрунтованим. Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань не згоди із висновками суду у даній частині. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову. Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне. Пунктами 1, 4 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Разом з тим, положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовані ч.4 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6,7,9 ст.141 цього Кодексу. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст. 137, ч.8 ст.141 ЦПК України). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсяг фактично витраченого часу за надані послуги, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлені представником позивача витрати на суму 10000,00 грн. за складання в суді першої інстанції позову та 8000,00 грн. за складання апеляційної скарги не відповідають критерію розумності, не зовсім є співрозмірними із складністю виконаної роботи, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер. Колегія суддів вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, пов`язані з наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000,00 грн. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення позову, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК Фінтраст Капітал пропорційно розміру задоволеного позову витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанцій у загальному розмірі 5448,98 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" - задовольнити. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» суму заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 25700,29 грн., суму нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» процентів у розмірі 7399,99 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати зі сплати судового збору у розмірі 5448,98 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 28 квітня 2026 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Суддя: М.О. Макаров В.С. Городнича