Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/5360/13

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1193/26 Справа № 175/5360/13 Суддя у 1-й інстанції - Краснокутська Н. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №175/5360/13 (провадження №2-др/175/47/25) за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Верби Андрія Петровича на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення, постановлену у складі судді Краснокутської Н.С.,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_2 . Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця задоволено частково. Визнано дії/бездіяльність державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савенко О.О. щодо неналежного виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року та постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2018 року у виконавчому провадженні №58788709 по цивільній справі № 175/5360/13 неправомірними. Зобов`язано державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савенко О.О. вчинити усі необхідні та передбачені законом дії, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень у виконавчому провадженні №58788709, спрямовані на виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року та постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2018 року у цивільній справі № 175/5360/13. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати на відшкодування суми витрат за надання правової допомоги в розмірі 2000 грн. та на відшкодування суми витрат за поштову пересилку в розмірі 100 грн. В іншій частині заявлених вимог скарги відмовлено. 13 серпня 2025 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла заява представника боржника адвоката Верби А.П. про ухвалення додаткової ухвали у цій справі, в якій просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Правобережного відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника боржника адвоката Верби А.П. про ухвалення додаткової ухвали щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі №175/5360/13 (провадження №2-др/175/47/25) за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_2 адвокат Верба А.П. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою, прийнятою при неповному встановленню обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів. У зв`язку із розглядом скарги ОСОБА_2 як учасник справи понесла судові витрати на професійну правничу допомогу. Всі докази понесених судових витрат ОСОБА_2 подала до ухвалення судового рішення і покладалась на правильне застосування судом норм процесуального права, відповідно до яких на суд покладено обов`язок встановити розмір судових витрат учасників справи та правильно розподілити відповідно до обставин, встановлених під час судового розгляду. Процесуальний Закон не покладає на ОСОБА_2 обов`язку окремо заявляти суду вимогу про стягнення судових витрат і не дає суду законних підстав відмовити учаснику справу у випадку не зазначення учасником справи про це у процесуальних заявах. Зазначає, що закон саме на суд покладає обов`язок встановлення розміру судових витрат і вирішення питання як розподілити такі витрати між учасниками справи. Із резолютивної частини оскаржуваної ухвали суду вбачається, що суд частково задовольнивши скаргу (лише 1 із багаточисленних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України мав розподіли витрати пропорційно до задоволених вимог. Натомість суд, замість пропорційного розподілу витрат, зменшив витрати ОСОБА_1 із 6100 грн. до 2100 грн. і стягнув їх на підставі ст. 452 ЦПК України із відділу державної виконавчої служби. Питання про судові витрати ОСОБА_2 суд не вирішив взагалі. Розділ VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень», а також інші статті ЦПК України не покладають на учасника справи обов`язку просити суд провести розподіл судових витрат кожного з учасників і не пов`язує із відсутністю такої вимоги обов`язкову відмовити такому учаснику у разі не зазначення про це. Так само в чинному законодавстві відсутня норма, яка б надавала суду право відмовляти у стягненні судових витрат учасника справи в залежності від висловленої ним позиції по справі. А також відсутня норма Закону яка звільняла б суд від обов`язку встановленого ч. 2 ст.141 ЦПК України щодо пропорційного розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позову або скарги в процесі виконання судового рішення. У зв`язку із чим просив суд скасувати ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким вирішити питання розподілу судових витрат ОСОБА_2 понесених в суді першої інстанції пропорційно до задоволення вимог скарги стягнувши на її користь з інших учасників справи судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. Також просив вирішити питання судових витрат у суді апеляційної інстанції, орієнтовний розрахунок яких 6000 грн. ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, подав відзив, в якому вважає апеляційну скаргу безпідставною, а ухвалу суду першої інстанції такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права. Зазначає, що ним подано скаргу в порядку ст.452 ЦПК України, та законодавець чітко визначив лише двох учасників заявник та орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця для розподілу судових витрат. Жодної згадки про третю особу ст.452 ЦПК України не має, при цьому третя особа чи її представник не були позбавлені права стати заявником та звернутись із відповідною скаргою до суду. Звертає увагу, що представник боржника не був присутнім на жодному судовому засіданні, тому заявлена сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною. У зв`язку із чим просив суд залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Верби А.П. без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року залишити без змін. Також просив стягнути на свою користь судові витрати у суді апеляційної інстанції: на правничу допомогу 3500 грн., сплачені кошти на відправлення відзиву 80 грн. Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відзив на апеляційну скаргу не подавав. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. Відмовляючи у задоволенні заяви представника боржника адвоката Верби А.П. про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходи з того, що такі витрати відповідно до ст. 452 ЦПК України можуть бути стягнуті з органу державної виконавчої служби саме на користь скаржника, а представник ОСОБА_2 адвокат Верба А.П. просив відмовити у задоволені скарги ОСОБА_1 . Письмові заперечення адвоката Верби А.П. не містять вимогу про розподіл судових витрат. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Частиною 2 ст.270 ЦПК України передбачено, заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Змістом ст. 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно зі ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Згідно із ч. 1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Як передбачено ч.4, ч.5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)). Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Таким чином, у змісті вказаної норми визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Аналогічні висновки викладені у змісті постанов Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) та додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22). При вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо. Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 (провадження № 61-19951св21) сформовано висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Встановлено, у письмових поясненнях (запереченнях на скаргу) представник ОСОБА_2 - адвокат Верба А.П. просив відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 , а також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_2 понесла і очікує понести у зв`язку із розглядом справи становлять 3000 грн. (а.с.94-98). На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги у суді першої інстанції було надано: копію договору про надання правничої допомоги від 08 червня 2025 року, в п.3 якого зазначено, що розмір гонорару адвоката 3000 грн., платіжну інструкцію про сплату 3000 грн. за договором про надання правничої допомоги від 08 червня 2025 року, акт виконаних робіт (наданих послуг) на суму 3000 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця задоволено частково. 13 серпня 2025 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла заява представника боржника адвоката Верби А.П. про ухвалення додаткової ухвали у цій справі, в якій просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Правобережного відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №75/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує щодо стягнення на користь боржника витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною, навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції в розмірі 1000 грн., що на переконання колегії відповідатиме критеріям розумності, справедливості та співмірності. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції адвокатом Вербою А.П. надано: копію договору про надання правничої допомоги від 22 вересня 2025 року, в п.3 якого зазначено, що розмір гонорару адвоката 6000 грн., платіжну інструкцію про сплату 6000 грн. за договором про надання правничої допомоги від 22 вересня 2025 року, акт виконаних робіт (наданих послуг) на суму 6000 грн. З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 грн., що на переконання колегії відповідатиме критеріям розумності, справедливості та співмірності. Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення скасуванню з ухваленням нового рішення. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Верби Андрія Петровича задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у справі №175/5360/13 (провадження №2-др/175/47/25) скасувати. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 44896456) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати на відшкодування правової допомоги у суді першої інстанції - 1000 грн. та судові витрати на відшкодування правової допомоги у суді апеляційної інстанції - 1000 грн. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 44896456) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1000 грн. та на відшкодування суми витрат за поштову пересилку в розмірі 80 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року. Судді: