Постанова КАС ВС № 810/514/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 28 квітня 2026 року справа № 810/514/17 адміністративне провадження № К/990/16252/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Бившевої Л. І., Юрченко В. П., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року (судді: Бєлова Л. В., Аліменко В. О., Безименна Н. В.), у справі №810/514/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артель» до Головного управління ДПС у Київській області, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЕМ-СЕРВІС», Приватне акціонерне товариство «Група «ОМЕГА», Товариство з обмеженою відповідальністю «Адерагруп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдстар» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - УСТАНОВИВ: Рух справи У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Артель» (далі - Товариство, плтник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11 січня 2017 року №0000241401 та №0000261401, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 427 670, 00 грн, з яких: 1 304 136, 00 грн - за податковим зобов`язанням, 123 534, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 731 60, 00 грн, з яких: 487 373, 00 грн - за податковим зобов`язанням, 243 687, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (суддя - Жук Р.В.) в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, мотивуючи тим, що господарські операції позивача з контрагентами мають формальний характер і не підтверджують їх фактичного здійснення, а надані первинні документи не відображають реальних змін майнового стану платника податків. Зокрема, суд встановив відсутність належного підтвердження змісту та обсягу послуг, неможливість ідентифікації осіб, які брали участь у виконанні робіт, а також відсутність доказів використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача. За таких обставин суд погодився з висновками контролюючого органу про нереальність господарських операцій та безпідставність формування витрат і податкового кредиту, у зв`язку з чим підстав для скасування податкових повідомлень-рішень не встановив. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року задоволено апеляційну скаргу Товариства, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року, ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов Товариства задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11 січня 2017 року №0000241401 та №0000261401. Стягнуто на користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у розмірі 77800,95 грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції неповно дослідив докази та безпідставно дійшов висновку про нереальність господарських операцій, тоді як матеріали справи містять належні документи, що підтверджують фактичне надання послуг та виконання робіт, рух коштів та участь уповноважених осіб у спірних правовідносинах. Крім того, суд зазначив, що недоліки в оформленні окремих документів або порушення контрагентами податкової дисципліни не можуть автоматично свідчити про нереальність операцій та позбавляти платника податків права на формування витрат і податкового кредиту за відсутності доказів протиправної поведінки самого платника. 10 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №810/514/17, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року, а також витребувано справу з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою задовольнити клопотання Головного управління ДПС у Київській області та зупинено дію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №810/514/17 до розгляду справи Верховним Судом. 17 квітня 2026 року справа №810/514/17 надійшла до Верховного Суду. Обставини справи Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Артель» (ЄДРПОУ 30554583, місцезнаходження: 07832, Київська область, Бородянський район, смт. Бабинці, вул. Заводська, 45А), зареєстроване в якості юридичної особи 24 січня 2000 року. На момент виникнення спірних правовідносин позивач перебував на податковому обліку в Бородянському відділені Вишгородської обласної державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області. Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі направлень від 24 жовтня 2016 року №1249, №1250, №1251, №1252, №1253, №1254, виданих ГУ ДФС у Київській області, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Артель» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2016 року. За результатами позапланової виїзної перевірки відповідачем складено акт від 09 грудня 2016 року №145/10-36-14-01-13/30554583 та встановлено, зокрема: - порушення пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено витрати за 2014 рік на суму 20 198 грн, 808 333 грн та 1 916 666,67 грн та безпідставно занижено податкове зобов`язання з податку на прибуток за 2014 рік та за 2015 рік на загальну суму 1 304 136 грн; - по розрахунках з контрагентами позивача: ТОВ «Трейдстар», ПрАТ «Група «ОМЕГА», ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС» встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 487 373 грн. Як вбачається з наданих матеріалів, при перевірці правильності декларування позивачем власних податкових зобов`язань за наведені вище звітні періоди відповідачем прийнято до уваги відомості, отримані від інших територіальних органів доходів і зборів про господарську діяльність контрагентів позивача - ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС», ПрАТ «Група «ОМЕГА», ТОВ «Адерагруп», ТОВ «Трейдстар» - та про характер їх взаємовідносин з іншими суб`єктами господарювання по ланцюгу постачання. Податковий орган вважає, що договори, за якими вищевказані контрагенти зобов`язувались надати позивачу послуги, фінансово-господарські документи та податкову звітність складено сторонами правочинів без фактичного здійснення господарських операцій, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту на користь позивача. На підставі акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2017 року: - №0000241401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 1 427 670 грн, з яких 1 304 136 грн. податкове зобов`язання (за 2014 - 494 136 грн, за 2015 - 810 000 грн), а 123 534 грн штрафні санкції; - №0000261401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 731 060 грн, з яких 487 373 грн. податкове зобов`язання (за травень 2014 - 2020 грн, за червень 2014 - 2020 грн, за листопад 2014 - 383 333 грн, за липень 2015 - 100 000 грн), а 243 687 грн штрафні санкції. Доводи касаційної скарги та відзиву на неї У касаційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також порушив норми процесуального права, оскільки дійшов висновків на підставі неповного дослідження доказів та їх неправильної оцінки. Загалом доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд безпідставно визнав реальними господарські операції позивача з контрагентами, тоді як надані первинні документи, за позицією податкового органу, не підтверджують фактичного руху активів, змісту та обсягу виконаних робіт, а також їх зв`язку з господарською діяльністю позивача. У цьому контексті скаржник посилається, зокрема, на порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1- 198.3 статті 198 ПК України, а також положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Щодо епізоду з ПрАТ «Група «Омега» та ТОВ «Адерагруп» скаржник зазначає, що апеляційний суд безпідставно визнав належними доказами документи, подані позивачем на підтвердження отримання юридичних і консультаційних послуг, тоді як такі документи, на думку податкового органу, не містять відомостей про зміст, обсяг, тривалість і результат виконаних робіт та не підтверджують їх фактичного надання. Крім того, податковий орган вказує, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 26 жовтня 2021 року у справі №902/201/19, від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17, від 06 вересня 2022 року у справі №640/10625/21, а також у постановах від 14 лютого 2020 року у справі №810/1530/16 та від 14 лютого 2020 року у справі №810/1122/16, у яких сформульовано підхід щодо необхідності підтвердження реального характеру господарських операцій і недопустимості формування податкової вигоди виключно на підставі формальних документів. Окремо скаржник наголошує, що у справах №810/1530/16 та №810/1122/16 вже досліджувалися взаємовідносини позивача з цими ж контрагентами, і відповідні судові рішення набрали законної сили, а тому апеляційний суд безпідставно не врахував встановлені у них обставини (преюдиційність). Щодо епізоду з ТОВ «Трейдстар», за доводами касаційної скарги, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про підтвердження реальності господарських операцій, оскільки первинні документи, надані позивачем (договір, акт, кошторис тощо), містять істотні недоліки та не дозволяють ідентифікувати осіб, які брали участь у їх підписанні та виконанні робіт. Скаржник також зазначає, що позивач не довів наявності у контрагента необхідних трудових, матеріальних і технічних ресурсів для виконання спірних робіт, а апеляційний суд не дослідив ці обставини. У цій частині податковий орган посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 30 вересня 2025 року у справі №320/17060/21, від 07 листопада 2024 року у справі №640/38063/21, від 30 вересня 2020 року у справі №1540/4936/18, №300/486/19, відповідно до яких правові наслідки для податкового обліку створює лише реально вчинена господарська операція, підтверджена належними первинними документами. Щодо епізоду з ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС» скаржник зазначає, що апеляційний суд не врахував, що фактичне постачання товару не відбулося, а також неправильно оцінив значення вироку Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року у справі №753/12190/16-к, який підтверджує фіктивність діяльності контрагента. Скаржник вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що позивач не може нести відповідальність за невиконання контрагентом обов`язку щодо подання розрахунку коригування, оскільки, на думку податкового органу, за відсутності реального постачання саме позивач повинен був привести свій податковий облік у відповідність до фактичних обставин. Податковий орган в касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки неповно дослідив обставини справи, не надав належної оцінки доводам відповідача та безпідставно відхилив висновки суду першої інстанції. Також відповідач заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на відсутність належного підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, а також на їх неспівмірність зі складністю справи. 23 квітня 2026 року позивач надав суду відзив на касаційну скаргу податкового органу, доводи якого зводяться до того, що касаційна скарга не містить належних підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки фактично спрямована на переоцінку доказів, досліджених судом апеляційної інстанції. Позивач зазначає, що відповідач помилково посилається на висновки Верховного Суду у справах №810/1530/16 та №810/1122/16 як на преюдиційні, тоді як такі висновки є правовою оцінкою, а не встановленими фактами, та стосуються інших періодів і доказової бази. Також наголошується, що контролюючий орган не довів нереальності господарських операцій із контрагентами, не надав належних і допустимих доказів, а його доводи ґрунтуються на припущеннях та узагальненій податковій інформації. Позивач підкреслює, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку первинним документам у їх сукупності та правильно застосував принцип презумпції добросовісності платника податків. Позиція Верхованого Суду Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів Верховного Суду виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. За змістом підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що діяла до 31 грудня 2014 року) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України (в редакції, що діяла до 31 грудня 2014 року) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. За змістом пункту 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції з 01 січня 2015 року) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Відповідно до пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. За змістом пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 ПК України). А згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів чи відсутність в таких обов`язкових реквізитів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до спірних операцій. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту робіт (послуг), що надаються, можливості виконання таких робіт (послуг) з урахуванням кваліфікованих трудових ресурсів, наявності відповідних матеріальних ресурсів господарюючого суб`єкта, тощо. Факт безпосереднього зв`язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які мають однозначно свідчити про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідати змісту цієї діяльності. При цьому, необхідно, щоб первинні документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій, адже за відсутності таких документів неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов`язань на підставі господарських операцій. У підтвердження фактичного отримання послуг можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, який має містити інформацію щодо суті господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання відповідних послуг, в актах виконаних робіт (наданих послуг) має бути конкретний перелік наданих послуг, місце, дата їх надання, а також зазначено, у чому виражено їх результат, критерії для визначення вартості послуг, розрахунок вартості послуг, тощо. Лише при дотриманні вищезазначених умов платники податку мають право віднести витрати на послуги (зокрема, юридичні, консультативні тощо) до складу витрат. Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Трейдстар», ТОВ «Адерагруп», ПрАТ «Група «Омега» та ТОВ «Цем-Сервіс», що, на думку податкового органу, унеможливлює формування витрат і податкового кредиту. Зокрема, щодо взаємовідносин позивача з ПрАТ «Група «Омега» суд першої інстанції встановив, що надані документи не містять відомостей про зміст, обсяг та результат наданих юридичних послуг, не дозволяють встановити їх фактичне виконання та використання у господарській діяльності позивача. Так, суд першої інстанції акцентував на тому, що у звітах ПрАТ «Група «Омега» від 24 листопада 2014 року та 20 лютого 2015 року, що мали засвідчити результати наданих юридичних послуг, наявні окремі аналітичні відомості, при цьому зміст звітів не відображає фактичного виконання робіт, передбачених договорами. У звітах наведено узагальнену інформацію нормативного характеру та дані з відкритих джерел, однак відсутній будь-який зв`язок між цими матеріалами та реальною діяльністю ТОВ «Артель», а останній не довів необхідності здійснення такого аналізу. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що звіт ПрАТ «Група «Омега» з трансфертного ціноутворення ТОВ «Артель» за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року від 24 квітня 2015 року не містить відомостей, які б давали змогу однозначно встановити його складення у межах виконання зобов`язань за укладеними позивачем договорами з ПрАТ «Група «ОМЕГА». Звіт не містить посилань на конкретні договірні відносини та не відображає виконання будь-яких фактичних дій, передбачених умовами таких договорів. За відсутності чітко окресленого зв`язку між змістом звіту та договірними операціями, він не може вважатися належним та допустимим доказом реальності господарських операцій, на підтвердження яких його подано. Суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки суду першої інстанції в частині взаємовідносин позивача з цим контрагентом, установив, що між позивачем та ПрАТ «Група «Омега» був укладений договір №02-05/14юр від 23 травня 2014 року про надання юридичних послуг, до якого надано додаток №1, а також угоду від 20 листопада 2014 року про внесення змін. Суд звернув увагу, що предметом цього договору було надання юридичних послуг у формі системного аналізу господарської діяльності замовника, зокрема: визначення рівня правової безпеки позивача при можливому поглинанні чи злитті, надання практичних рекомендацій щодо оптимізації структури та діяльності підприємства з метою підготовки до залучення іноземного фінансування, а також проведення правового аналізу діяльності позивача у контексті оподаткування, визначення податкової моделі його поведінки та надання рекомендацій щодо зменшення податкових ризиків з урахуванням перспективних змін податкового законодавства. Саме на зміст цих договірних умов апеляційний суд поклався, обґрунтовуючи висновок, що характер послуг був інтелектуально-аналітичним і не зводився до створення матеріального результату. Окремо апеляційний суд проаналізував передбачений договором порядок оформлення результатів послуг. Суд зазначив, що відповідно до умов договору вартість послуг визначалася сторонами в актах наданих послуг, які мали складатися і підписуватися після отримання замовником звіту виконавця, причому сторони погодили складання двох звітів та, відповідно, двох актів: одного - щодо питань, пов`язаних із правовою безпекою та оптимізацією структури діяльності, другого - щодо податкового аналізу та податкової моделі поведінки замовника. Таким чином, апеляційний суд виходив з того, що звіт у межах цих правовідносин є не стороннім чи допоміжним документом, а безпосередньо тим документом, який за волею сторін відображає зміст і результат наданих юридичних послуг та слугує підставою для підписання акта. У межах виконання вказаного договору апеляційний суд урахував акт №01/02-05/14юр від 27 листопада 2014 року, складений за результатами надання послуг, і звернув увагу, що у цьому акті сторони прямо зазначили про складання виконавцем письмового звіту про надані послуги, передачу цього звіту замовнику, а також про конфіденційний характер відповідного документа. Саме тому апеляційний суд не погодився з підходом суду першої інстанції, який фактично відкинув значення такого звіту лише з огляду на відсутність його детального відтворення у самому тексті акта, та виходив з того, що змістовний результат послуг був оформлений у спосіб, прямо передбачений сторонами у договорі. Крім того, апеляційний суд установив, що між тими ж сторонами був укладений ще один договір - договір №03-01/15 ТЦ від 15 січня 2015 року про надання юридичних послуг (трансфертне ціноутворення). За цим договором ПрАТ «Група «Омега» зобов`язувалося провести аналіз господарської діяльності позивача на предмет трансфертного ціноутворення за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, встановити наявність або відсутність у позивача контрольованих операцій, а у разі їх наявності - підготувати документацію і заповнити звіт про контрольовані операції, а також надати рекомендації в контексті трансфертного ціноутворення щодо наступного податкового року. Апеляційний суд звернув увагу, що й за цим договором сторони передбачили надання виконавцем звіту з трансфертного ціноутворення до моменту підписання акта наданих послуг, що, на переконання суду, підтверджує узгоджений сторонами спосіб фіксації змісту та результату послуг. Аналізуючи ці документи, апеляційний суд виходив із того, що для послуг юридичного та аналітичного характеру результат не завжди набуває форми матеріального об`єкта, а тому наявність договору, змін до нього, актів, письмових звітів, складених на виконання договорів, а також узгодженого сторонами порядку їх оформлення має оцінюватися з урахуванням специфіки саме такого виду послуг. У цьому контексті суд наголосив, що відсутність у самому акті надмірної деталізації обсягу консультацій або тексту всіх аналітичних висновків не може автоматично свідчити про відсутність господарської операції, якщо з інших документів вбачається логічний і послідовний ланцюг: укладення договору - надання звіту - підписання акта - погодження сторонами вартості послуг. У підсумку суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що досліджені ним договір №02-05/14юр від 23 травня 2014 року з додатком та угодою про внесення змін від 20 листопада 2014 року, акт №01/02-05/14юр від 27 листопада 2014 року, звіт, складений на виконання цього договору, а також договір №03-01/15 ТЦ від 15 січня 2015 року і звіт з трансфертного ціноутворення, передбачений цим договором, у своїй сукупності підтверджують реальність правовідносин позивача з ПрАТ «Група «Омега» та спростовують висновок суду першої інстанції про суто формальний характер цих документів. Саме з цього апеляційний суд виходив, визнаючи недоведеними висновки контролюючого органу про нереальність зазначених господарських операцій. Колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи в цій частині спору, визнає, що суд першої інстанції, доходячи висновку про формальний характер відповідних господарських операцій, не здійснив належного аналізу змісту поданих позивачем документів у їх взаємозв`язку, обмежившись констатацією відсутності достатньої деталізації у звітах та актах. При цьому суд не з`ясував, які саме положення договорів визначають порядок формування результату послуг, а також не надав оцінки тому, що за умовами цих договорів результат юридичних послуг оформлюється саме у вигляді звітів, які є підставою для складання актів. Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обмежився констатацією наявності договорів, актів та звітів, не перевіривши, чи містять такі документи відомості про фактичний обсяг наданих послуг, їх конкретний зміст, а також не встановивши, у чому саме полягає результат таких послуг та як він використаний у господарській діяльності позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки доводам контролюючого органу щодо того, що правовідносини позивача з цим контрагентом уже були предметом судового розгляду у справах №810/1122/16 та №810/1530/16, у яких досліджувалися операції за тими самими договорами та встановлювалася відсутність належного документального підтвердження їх реального характеру. Неврахування цих обставин свідчить про неповне з`ясування апеляційним судом фактичних обставин справи та передчасність його висновків. Оцінюючи взаємовідносини позивача з ТОВ «Адерагруп» , суд першої інстанції виходив із того, що подані позивачем документи не підтверджують фактичного надання консультаційних послуг та їх реального використання у господарській діяльності позивача. Суд установив, що між позивачем та ТОВ «Адерагрупп» укладено договір №020614 про надання консультаційних послуг від 02 червня 2014 року, до якого внесено зміни додатковою угодою №1 від 03 червня 2014 року. На підтвердження виконання цього договору позивач подав, зокрема, пояснювальні записки щодо виконання договору та надання консультаційних послуг, однак суд першої інстанції зазначив, що сам по собі зміст таких пояснювальних матеріалів не дає можливості визнати належно доведеним факт реального надання відповідних послуг саме у межах спірних господарських операцій. При цьому суд врахував, що вказаний договір і додаткова угода вже були предметом судового дослідження у справі №810/1530/16, а подані в цій справі пояснювальні записки не подавались позивачем у межах попереднього спору, що, на думку суду, ставить під сумнів їх послідовність та своєчасність як доказів виконання договору. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що пояснювальні записки не можуть сприйматися як належне і переконливе підтвердження фактичного виконання договору та надання консультаційних послуг ТОВ «Адерагрупп». Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився та, спростовуючи висновок суду першої інстанції у цій частині, виходив із того, що останній неповно дослідив наявні у справі докази та не врахував специфіку спірних договірних відносин. Апеляційний суд установив, що за договором №020614 ТОВ «Адерагрупп» надавало позивачу консультаційні послуги, а детальний перелік таких послуг визначався у додатку до договору і охоплював поточну, минулу та перспективну діяльність замовника. Суд окремо звернув увагу на положення пунктів 1.3 та 6.2 договору, відповідно до яких метою надання консультаційних послуг було висловлення незалежної професійної думки виконавця у формі консультацій та роз`яснень правових норм, правил, положень, нормативів та економіко-правових ситуацій, які виникли або можуть виникнути у ході виробничої діяльності замовника і можуть використовуватися ним при прийнятті управлінських рішень. Також апеляційний суд врахував пункт 2.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 03 червня 2014 року, згідно з яким вартість кожної окремої консультації узгоджується сторонами усно при її замовленні та визначається в акті наданих послуг. Суд апеляційної інстанції перелічив документи, які містяться у справі на підтвердження виконання цього договору, а саме: акти надання послуг №35, №42, №43, №44, №45, №46, №47, №48, №49, №50, №51 - усі від 30 червня 2014 року, а також пояснювальні записки щодо отриманих послуг до кожного з цих актів. За висновком суду апеляційної інстанції, ці акти разом із пояснювальними записками відображають вид, зміст і характер консультаційних послуг, наданих позивачу у червні 2014 року в межах договору №020614. Крім того, апеляційний суд врахував, що відповідно до умов договору консультаційні послуги могли надаватися в усній формі, а саме - особисто у приміщенні офісу замовника або виконавця у попередньо узгоджений час, а також з використанням телефонного зв`язку. Саме з урахуванням такого способу виконання договору апеляційний суд дослідив і письмові свідчення директора ТОВ «Артель» ОСОБА_1 (а.с. 158- 161, т. 4), який як засновник товариства та підписант договору №020614 із ТОВ «Адерагрупп» описав форму комунікації та конкретний зміст консультацій, отриманих у червні 2014 року. З цих письмових свідчень, на які послався апеляційний суд, убачається, що директор позивача отримував від виконавця, зокрема, усні роз`яснення з питань управління збутом, аналізу дохідної частини за перше півріччя 2014 року, аналізу витратної частини, у тому числі в контексті фонду оплати праці понад 130 осіб, управління розподілом матеріально-технічного забезпечення, аналізу корпоративного образу товариства, включно з корпоративною культурою, а також пояснення щодо необхідності фінансового планування діяльності. Саме ці пояснення апеляційний суд сприйняв як додаткове підтвердження того, яким чином фактично виконувалися консультаційні послуги за договором. Апеляційний суд також урахував наявність податкових накладних, виписаних ТОВ «Адерагрупп» на загальну суму 970 000,00 грн, у тому числі ПДВ 161 666,67 грн, а також факт оплати позивачем цих послуг у такому ж розмірі, на що послався з відсиланням до матеріалів справи (а.с. 68- 83, т. 2). Окремо суд навів і зміст видів консультаційних послуг, передбачених договором №020614, а саме: консультації з питань ведення фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського, податкового й управлінського обліку, складання фінансової та податкової звітності, застосування правових норм, надання письмових та усних рекомендацій щодо вдосконалення підготовки і ведення бізнесу, контролю за результатами впровадження рекомендацій, консультування з питань комерційної діяльності та керування, а також надання порад щодо тактики і стратегії розвитку підприємства. Саме виходячи з сукупності цих документів - договору, додаткової угоди, актів, пояснювальних записок, письмових свідчень директора, податкових накладних і доказів оплати - апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції передчасно відкинув документи позивача та неповно з`ясував обставини виконання договору з ТОВ «Адерагрупп». Перевіряючи судові рішення в межах доводів касаційної скарги в цій частині спору, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що суд першої інстанції, визнаючи непідтвердженими господарські операції за договором №020614 від 02 червня 2014 року, фактично не надав належної оцінки поданим позивачем доказам, зокрема пояснювальним запискам щодо виконання договору, актам надання послуг №35, №42- 51 від 30 червня 2014 року, а також умовам самого договору, якими передбачено надання консультаційних послуг у формі усних роз`яснень та рекомендацій. Суд обмежився висновком про недостатність доказів, не проаналізувавши їх зміст та не встановивши, чи відповідають вони характеру спірних правовідносин. Водночас суд апеляційної інстанції, спростовуючи ці висновки, хоча й дослідив зазначені документи та дійшов висновку про їх достатність, однак не перевірив належним чином, чи дозволяють такі документи встановити конкретний обсяг наданих послуг, їх індивідуалізований зміст та зв`язок із господарською діяльністю позивача, а також не дав оцінки доводам контролюючого органу щодо формального характеру пояснювальних записок як документів, складених позивачем самостійно. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою доводи податкового органу про те, що операції за цим самим договором вже були предметом оцінки у справі №810/1530/16, що також свідчить про неповне дослідження обставин справи. Суд першої інстанції, досліджуючи взаємовідносини позивача з ТОВ «Трейдстар», виходив із того, що подані позивачем документи не підтверджують фактичного виконання робіт та не дають можливості встановити реальний зміст господарських операцій. Зокрема, суд першої інстанції встановив, що між позивачем та ТОВ «Трейдстар» укладено договір підряду на виконання робіт (послуг), на підтвердження виконання якого позивачем подано: акти виконаних робіт; локальні кошториси; технічну документацію; податкові накладні; платіжні документи. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені документи не дозволяють належним чином ідентифікувати осіб, які фактично виконували роботи, не містять достатньої конкретизації обсягу та змісту виконаних робіт, не підтверджують зв`язку між задекларованими роботами та фактичною господарською діяльністю позивача, а відтак не підтверджують реального характеру відповідних господарських операцій. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та спростував їх, зазначивши, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи та неправильно оцінив подані позивачем докази. Апеляційний суд виходив із того, що наведені документи узгоджуються між собою за змістом, відображають послідовний ланцюг виконання господарської операції, свідчать про наявність реальних змін у майновому стані позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що сам по собі недолік окремих реквізитів документів (зокрема, відсутність детальної ідентифікації окремих виконавців робіт) не може бути безумовною підставою для висновку про відсутність господарської операції, а податковим органом не доведено обставин, які б прямо спростовували факт виконання робіт саме для позивача. Колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи в цій частині спору, визнає, що суд першої інстанції, визнаючи відсутнім належне підтвердження виконання робіт, не надав оцінки у сукупності поданим позивачем документам, зокрема договору підряду, актам виконаних робіт, локальним кошторисам, технічній документації та доказам оплати, обмежившись посиланням на окремі недоліки оформлення документів, зокрема щодо ідентифікації виконавців робіт. Водночас суд апеляційної інстанції, визнаючи ці документи достатніми, не перевірив, чи усуває їх сукупність ті недоліки, на які послався суд першої інстанції, а саме не встановив, чи дозволяють вони достовірно визначити фактичний обсяг виконаних робіт, осіб, які їх виконували, та зв`язок таких робіт із діяльністю позивача. За таких обставин обидва суди не здійснили повного та всебічного дослідження доказів у цій частині. Суд першої інстанції, досліджуючи взаємовідносини позивача з ТОВ «Цем-Сервіс», виходив із того, що надані позивачем документи (договір поставки (постачання товару), податкові накладні, виписані ТОВ «Цем-Сервіс»; платіжні доручення на перерахування грошових коштів) не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій із постачання товару, у зв`язку з чим відсутні підстави для формування податкового кредиту за такими операціями. Водночас суд першої інстанції звернув увагу на те, що фактичне отримання товару позивачем не підтверджено, відсутні документи, які б засвідчували транспортування товару, його оприбуткування, використання у господарській діяльності. Крім того, у позивача обліковується дебіторська заборгованість, що свідчить про відсутність завершеності господарської операції. Окремо, суд першої інстанції врахував наявність у матеріалах справи вироку суду, яким встановлено обставини, що характеризують діяльність контрагента як пов`язану з придбанням (створенням) юридичних осіб з метою прикриття незаконної діяльності, що, на думку суду, у сукупності з іншими обставинами ставить під сумнів реальність спірних операцій. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що подані позивачем документи не підтверджують фактичного руху товару та реального характеру господарських операцій із ТОВ «Цем-Сервіс», а відтак відсутні підстави для формування податкового кредиту за такими операціями. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що останній неправильно застосував норми матеріального права та неповно дослідив обставини справи. Апеляційний суд установив, що між позивачем та ТОВ «Цем-Сервіс» існували договірні відносини, оформлені відповідним договором поставки, на виконання якого позивач здійснив перерахування грошових коштів, що підтверджується платіжними документами, а ТОВ «Цем-Сервіс» складено та зареєстровано податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сам факт відсутності товару на момент перевірки або наявність дебіторської заборгованості не свідчить автоматично про відсутність господарської операції, адже господарська операція у сфері поставки може перебувати на різних стадіях виконання, і відсутність її завершення не виключає факту її здійснення. Крім того, апеляційний суд зазначив, що контролюючим органом не доведено обставин, які б безпосередньо свідчили про відсутність поставки товару саме позивачу, а також не надано доказів того, що спірні операції не спричинили жодних змін у майновому стані позивача. Окремо апеляційний суд відмежував правове значення вироку суду, зазначивши, що сам по собі вирок щодо контрагента не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій платника податків, а платник податків не несе відповідальності за можливі порушення, допущені його контрагентом, за відсутності доказів узгодженості їх дій або обізнаності платника про протиправний характер діяльності такого контрагента. У підсумку суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність окремих доказів фактичного отримання товару, наявність дебіторської заборгованості та посилання на вирок щодо контрагента не є достатніми підставами для заперечення реальності господарських операцій, у зв`язку з чим спростував висновки суду першої інстанції щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Цем-Сервіс». Перевіривши судові рішення в частині дослідження і оцінки взаємовідносин позивача з ТОВ «Цем-Сервіс», колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, визнавши нереальними господарські операції, виходив, зокрема, із відсутності факту отримання товару та наявності дебіторської заборгованості, однак не встановив належним чином стадію виконання договору та не перевірив, чи могли відповідні операції перебувати у процесі виконання, а також не дослідив питання виникнення у позивача права на податковий кредит у контексті моменту здійснення господарської операції. Водночас суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки суду першої інстанції, обмежився посиланням на факт оплати та наявність податкових накладних, не надавши оцінки встановленим обставинам відсутності фактичного руху товару, а також не перевіривши, чи спричинили відповідні операції реальні зміни у майновому стані позивача. Крім того, апеляційний суд формально відмежував значення вироку щодо контрагента, не оцінивши його у сукупності з іншими доказами, що також свідчить про неповне дослідження обставин справи. За наведених обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного з`ясування обставин справи, не надали оцінки доказам у їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд, задовольняючи позов, не спростував належним чином доводи контролюючого органу, зокрема щодо правової оцінки аналогічних операцій у справах №810/1122/16 та №810/1530/16, у зв`язку з чим висновки обох судів є передчасними, а справа підлягає направленню на новий розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України). Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України). Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно дослідити докази, надати належну правову оцінку як кожному окремому доказу та сукупності доказів, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Під час нового розгляду справи судам першої та апеляційної інстанції слід взяти до уваги вказане та встановити обставини реальності чи відсутності такої у спірних господарських операціях на підставі наявних у справі доказів та первинних документів в сукупності, з наданням обґрунтованої та об`єктивної оцінки доводам як позивача так і відповідача з відображенням такої у мотивувальній частині рішення. Згідно статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає. Водночас залишення в силі рішення суду першої інстанції, як на цьому наполягає відповідач, також є неможливим з огляду на наведені у цій постанові недоліки його мотивування та неповноту дослідження обставин. За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року скасувати, а справу №810/514/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча Р. Ф. Ханова Судді: Л. І. Бившева В. П. Юрченко