Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/566/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/566/21 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Файдюка В.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державного податкового університету про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державного податкового університету, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України від 05.01.2021 року № 2-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким звільнено ОСОБА_1 з посади ректора Університету державної фіскальної служби України у зв`язку із порушенням умов Контракту та згідно з п.8 ст.36 КЗпП України; - поновити ОСОБА_1 на посаді ректора Університету державної фіскальної служби України; - стягнути з Університету державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 06.01.2021 року по день прийняття рішення у справі; - стягнути з Міністерства фінансів України моральну шкоду спричинену незаконним звільненням із займаної посади у розмірі 10 000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивача протиправно звільнено в період тимчасової непрацездатності під час перебування у відпустці, а саме звільнення відбулось за відсутності порушень контракту та всупереч процедурі звільнення, що призвело до моральних страждань. Міністерство фінансів України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що відпустка позивача не була погоджена, а про факт тимчасової непрацездатності не було встановлено у день звільнення. При цьому позивача було звільнено не за прогул, а за порушення умов контракту, зокрема систематичне порушення положень п.2.4 контракту. Державний податковий університет також подав відзив, в якому вказав, що про перебування на лікарняному позивач повідомив роботодавця лише на стадії судового розгляду, не узгодив умови відпустки та допустив порушення умов контракту, внаслідок чого його було звільнено правомірно. Відповідно до ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні та введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Державної фіскальної служби України від 24.06.2016 № 2433-0 доктора економічних наук, професора Пашка П.В. призначено ректором Університету Державної фіскальної служби України з 29 червня 2016 року (а.с.10 т.1). Між Державною фіскальною службою України та ОСОБА_1 укладено контракт від 24.06.2016 строком на п`ять років (а.с.86-93 т.1). Відповідно до приписів пункту 10 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Контракту від 24.06.2016, Статуту Університету Державної фіскальної служби України, Мінфіном видано наказ від 05.01.2021 № 2-о, яким ОСОБА_2 звільнено з посади ректора Університету Державної фіскальної служби України у зв`язку з порушенням умов Контракту та згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (а.с.108 т.1). Не погоджуючись з правомірністю наказу про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що видаючи оскаржуваний наказ від 05.01.2021 року № 2-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", відповідач 1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, з урахуванням усіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України). Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст.19 КАС України Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Наведені правові висновки закріплені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №755/9215/15-ц. Згідно з визначенням, поданим у п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. 01 травня 2016 року набрав чинності Закон № 889-VIII, згідно з преамбулою якого цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 889-VIII державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Згідно з п.4 ч.1 ст.2 вказаного Закону посадою державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону. Пунктом 2 ч.2 ст.3 Закону № 889-VIII установлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. За нормами п.15 ч.3 ст.3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами. Таким чином, спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 у справі № 520/6612/17, від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17, від 01 квітня 2020 року у справі №804/2823/16 та від 07 квітня 2021 року у справі № 320/2654/19. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в цій справі є, зокрема, оскарження наказу Міністерства фінансів України про звільнення позивача з посади ректора Університету державної фіскальної служби України. Проте, з обставин справи вбачається, що відповідна посада ректора Університету державної фіскальної служби України не є посадою державного органу та його апарату, а робота на ній не належить до публічної служби. При цьому, позивач був призначений на вказану посаду за результатами укладення відповідного контракту. Колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.02.2020 у справі №693/1140/16-ц, згідно з яким спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ. Отже, правовідносини щодо оскарження наказу Міністерства фінансів України від 05.01.2021 року № 2-о не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, а стосуються підстав та умов укладання строкового трудового договору (контракту), стороною в якому (роботодавцем) є Міністерство фінансів України, внаслідок чого спір у цій частині не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, є трудовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Видання відповідного акта суб`єктом владних повноважень не змінює правової природи цих відносин. Отже, спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №531/1197/15-а, від 28.10.2021 у справі №361/5784/18 та підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.04.2020 у справі №200/26696/15-а, від 01.04.2020 у справі №804/2823/16 та від 14.11.2018 у справі №806/2808/18. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.09.2020 у справі №205/6196/18 вказала, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). Колегія суддів враховує, що наказ Міністерства фінансів України від 05.01.2021 року № 2-о про звільнення позивача прийнятий на підставі Контракту та п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства незалежно від обставин, які передували його прийняттю. Пунктом 1 ч.1 ст.28 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що в Україні діють заклади вищої освіти таких типів, як університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей. Верховний Суд вже досліджував питання підсудності спорів щодо належності посади ректора вищого навчального закладу до посад публічної служби, зокрема у справі №826/3330/18 у свій постанові від 30.03.2021 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду констатовано, що посада ректора Національного медичного університету імені О.О.Богомольця не є публічною службою, відповідна особа, перебуваючи у трудових відносинах із Міністерством охорони здоров`я України, не здійснювала службову діяльність у розумінні приписів п.17 ч.1 ст.4 та п.2 ч.1 ст.19 КАС України. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин та має вирішуватись судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином, оскаржуваний наказ від 05.01.2021 року № 2-о "Про звільнення ОСОБА_1 " прийнятий Міністерством фінансів України не як суб`єктом владних повноважень, а як роботодавцем, внаслідок чого такий наказ в даному випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України. Відповідно до ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. З урахуванням наведених норм права та наведених позицій Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, натомість його слід розглядати за правилами, встановленими ЦПК України, внаслідок чого наявні підстави для застосування положень п.1 ч.1 ст.238 КАС України та закриття провадження у даній справі. На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про закриття провадження у справі з підстав не підсудності даного спору суду адміністративної юрисдикції. Керуючись ст.ст.238, 239, 243, 308, 311, 315, 319, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року - скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державного податкового університету про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - закрити. Роз`яснити позивачу право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства та про наявність у позивача права протягом десяти днів з дня отримання копії даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 28 квітня 2026 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді В.О.Аліменко В.В.Файдюк