Постанова Київський апеляційний суд № 753/6358/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/6358/24 Головуючий у суді І інстанції: Осіпенко Л.М. провадження №22-ц/824/5999/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Болотова Є.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Кузьміна Андрія Ренатовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, ВСТАНОВИВ: У березні 2024 року позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит. В обґрунтування позову зазначає, що 04.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4942301. Згідно п. 1.1. Договору кредитодавець (ТОВ «Мілоан») зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику ( ОСОБА_1 ) грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2., 1.3. договору сума кредиту становить 7 100,00 грн у валюті українські гривні, та надається строком на 15 днів з 04.11.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту 19.11.2021 року. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 1 331,25 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Згідно п. 4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Відповідачка здійснила дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті за допомогою введення коду підтвердження (одноразового ідентифікатора) та зазначенням реквізитів власної банківської картки. На виконання умов договору, ТОВ «Мілоан» перерахувало на банківську картку ОСОБА_1 7 100,00 грн кредитних коштів. Строк повернення грошових коштів вже наступив, натомість відповідачка ОСОБА_1 кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. 26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №26-01/2022-83, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4942301 від 04.11.2021 року. В свою чергу, за договором про відступлення права вимоги № 10-03-2023/01 від 10.03.2023 року, ТОВ «Вердикт Капітал» передало, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4942301 від 04.11.2021 року, а тому позивач наділений правом вимоги до відповідачки. Станом на 08.03.2024 року, заборгованість відповідачки за договором про споживчий кредит № 4942301 від 04.11.2021 року становить 40 807,25 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 7 100,00 грн, заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги - 32 926,25 грн, заборгованість з комісії - 781,00 грн, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 4942301 від 04.11.2021 року за період з 26.01.2022 року по 08.03.2024 року у розмірі 40 026 грн 25 коп.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 2 969 грн 86 коп.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 750 грн 40 коп.. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Кузьмін А.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Також просив постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону (підробка платіжного доручення № 60313459 від 04.11.2021 року, тобто подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, що створює склад злочину, передбачений ст. 384 КК України). Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що позивач на підтвердження позовних вимог не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання безпосередньо кредитодавцем договірних зобов`язань, а саме надання саме ТОВ «Мілоан» відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені кредитним договором, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами, а тому позивач не довів наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданих ним розрахунках за кредитним договором. Вказував, що долучене позивачем до позовної заяви платіжне доручення №60313459 від 04.11.2021 року підписане лише представником ТОВ «Мілоан» та не відповідає вимогам Постанови Національного банку України від 21.01.2004 року №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (яка діяла станом на 04.11.2021 року та втратила чинність 27.05.2022 року). Вивченням наданого позивачем платіжного доручення встановлено, що у порушення вимог Інструкції у ньому не зазначено: дату отримання платіжного доручення банком; номер рахунку як платника так і отримувача за стандартом IBAN; дату проведення платежу банком; підпис банку. Представник відповідача вважає, що цей документ (доказ) є відверто сфальсифікованим (підробленим). Таким чином, матеріали позовної заяви не містять первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують: факт виконання безпосередньо позичальником (ТОВ «Мілоан») зобов`язань за кредитним договором; факт перерахування саме ТОВ «Мілоан» відповідачу, саме з власного рахунку, саме власних (належних ТОВ «Мілоан») коштів за кредитним договором; факт наявності заборгованості відповідача перед ТОВ «Мілоан» та відповідно позивачем за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що на підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» надало копію договору про споживчий кредит (індивідуальна частина) №4942301 між ТОВ «Мілон» та ОСОБА_1 , додаток №1 до вказаного договору - графік платежів, додаток №2 до договору - паспорт споживчого кредиту, анкету-заява на кредит №4942301, та довідку про ідентифікацію, в яких зазначено, що вони нібито були підписані ОСОБА_1 з використанням електронного підпису (ЕЦП) у формі одноразового ідентифікатору S18597 04.11.2021 року. Разом з тим, вказані документи були сформовані самим ТОВ «Мілоан», а тому не можуть вважатися безспірним доказом проведення ідентифікації відповідача при укладенні договору. Зазначав, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази проведення ідентифікації відповідача ОСОБА_1 при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Мілоан». Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо заявлених позивачем вимог до стягнення судових витрат на правову допомогу, представник відповідача зазначав зокрема про те, що враховуючи категорію справи, шаблонність позову, у відповідача наявні сумніви щодо дійсності визначених послуг та наданих документів, обгрунтованості їх вартості та тривалості, відсутність належних документів про обсяг і сам факт надання адвокатським об`єднанням правничої допомоги, відповідач вважає, що заявлена позивачем вимога про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає відмові у задоволенні у повному обсязі. 03 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача ТОВ «Коллект Центр», в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Щодо факту перерахунку кредитних коштів позивач зазначав, що картка, на яку були перераховані кошти за договором № 4942301 належить відповідачу. Номер телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор є фінансовим номером телефону відповідача. Виписка по рахунку підтверджується зарахування кредиту. Таким чином, матеріали справи містять належні докази на підтвердження перерахування грошових коштів за договором, протилежного відповідачем не доведено. Щодо факту укладення кредитного договору, позивач посилався на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронну комерцію», та наголошував на тому, що відповідач здійснив дії спрямовані на укладення договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, та ввів одноразовий ідентифікатор, який отримав на зазначений ним номер мобільного телефону, з метою підписання договору. Позивач вважає, що довідка про ідентифікацію, яка містить всю необхідну інформацію щодо здійсненого електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належним доказом вчинення позичальником підписання кредитного договору в електронній формі згідно вимог ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, останній зазначав, що відповідач не наводить обгрунтування неспівмірності витрат зі складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, отже такі твердження є припущеннями. Разом з відзивом на апеляційну скаргу позивач подав клопотання про розгляд справи з викликом сторін, посилаючись на положення ч. 5 ст. 279 ЦПК України, відповідно до якої за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 48 том 3). Однак, вказане клопотання не може бути задоволене судом з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідно до ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Судом встановлено, що подане клопотання позивача не містить жодних доводів щодо необхідності розгляду справи в судовому засіданні, зокрема необхідності вчинення певних процесуальних дій, вчинення яких неможливе при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, інші обставини, які виключають можливість розгляду справи без повідомлення сторін чи порушують процесуальні права позивача в клопотанні не зазначено. Враховуючи, що дана справа є незначної складності, не відноситься до тих, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки предметом позову є стягнення грошової суми у розмірі 40 807,25 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а спірні правовідносини та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, тому підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. За вказаних обставин, у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін слід відмовити. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконала у передбачений в договорі строк, грошові кошти та нараховані проценти за користування кредитом не повернула, внаслідок чого у неї виникла заборгованість. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що умовами Договору про споживчий кредит №4942301 від 04.11.2021 року встановлена сплата комісії за надання кредиту: 781,00 грн, яка нараховується за ставкою 11.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проте, ні умовами кредитного договору, ні іншими доказами не підтверджено зміст та перелік послуг щодо сплати комісії за надання кредиту. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідачки комісії не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі послуги не є послугою у визначенні вказаного Закону, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі 781,00 грн задоволенню не підлягають. Вирішуючи питання судових витрат в частині стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору у розмірі 2969,86 грн, та витрати на правову допомогу у розмірі 12 750,40 грн, суд першої інстанції виходив з пропорційності розміру задоволених вимог. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис є одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно дост.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії цивільного процесу. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Встановлено, що 04.11.2021 року ТОВ «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4942301 (а.с. 5-9 том 1). Договір укладено між сторонами у вигляді електронного документа, шляхом його підписання відповідачкою аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «S18597», який вона отримала 04.11.2021 року на особистий номер мобільного телефону, що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» (а.с. 12 том 1). У відповідності до п. 1.1. договору кредитодавець (ТОВ «Мілоан») зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику ( ОСОБА_1 ) грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2. договору сума кредиту становить 7 100,00 грн у валюті українські гривні. Відповідно до п. 1.3. договору, кредит надається строком на 15 (п`ятнадцять) днів з 04.11.2021 року (строк кредитування). Відповідно до п. 1.4. договору, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 19.11.2021 року. Відповідно до п. 1.5.1. договору, комісія за надання кредиту: 781,00 грн, яка нараховується за ставкою 11,0 % від суми кредиту одноразово. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 1 331,25 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Розділом 2.3. договору, сторонами узгоджено порядок пролонгації строку кредитування. Так у відповідності до п. 2.3.2. договору, вказаний розділ є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному: а) здійснені платежу(ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 договору та розділу 6 Правил; б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору. Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується кредитодавцем в особовому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. Згідно п. 4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Крім того, сторони узгодили між собою основні умови кредитування, шляхом підписання паспорту споживчого кредиту № 4942301 від 14.11.2021 року, що є додатком № 2 до Договору про споживчий кредит № 4942301 від 14.11.2021 року (а.с. 10 том 1). Відповідачка ОСОБА_1 здійснила дії, спрямовані на укладення вказаного вище договору, а саме: 04.11.2021 року о 03:01:19 - 03:01:30 - заповнення заяви; 04.11.2021 року о 03:02:14 - 03:03:02 - підписання договору, що підтверджується анкетою-заявою на кредит № 4942301 від 14.11.2021 року ТОВ «Мілоан» (а.с. 11 том 1). Зі змісту довідки про ідентифікацію, за підписом генерального директора ТОВ «Мілоан» вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір № 4942301 від 04.11.2021 року, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор S18597, дата відправки ідентифікатора позичальнику 04.11.2021 року, номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор НОМЕР_5 (а.с. 12 том 1). На виконання умов договору про споживчий кредит № 4942301 від 14.11.2021 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало на банківську картку № НОМЕР_2 , яка належить відповідачці ОСОБА_1 , кредитні кошти у розмірі 7 100,00 грн (а.с. 12 зворот том 1). Вказані обставини підтверджуються: платіжним дорученням ТОВ «Мілоан» № 60313459 від 04.11.2021 року (а.с. 12 том 1), листом АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-250414/87509-БТ від 21.04.2025 року (а.с. 83-84 том 2), листом АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-250505/88923-БТ від 07.05.2025 року (а.с. 85-88 том 2), листом АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-250918/86589-БТ від 26.09.2025 року (а.с. 218 т. 2). 26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №26-01/2022-83 (а.с. 16-18 том 1). Відповідно до реєстру боржників від 26.01.2022 року до договору факторингу №26-01/2022-83 від 26.01.2022 року, ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4942301 від 04.11.2021 року у сумі 30 512,25 грн, з яких 7 100,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 781,00 грн - сума комісії, 22 631,25 грн - заборгованість за процентами (а.с. 19-20, 22 том 1). 10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення права вимоги № 10-03-2023/01 (а.с. 23-25 том 1). Відповідно до реєстру боржників від 10.03.2023 року до договору про відступлення права вимоги № 10-03-2023/01 від 10.03.2023 року, ТОВ «Вердикт Капітал» передало, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4942301 від 04.11.2021 року у сумі 40 807,25 грн, з яких 7 100,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 781,00 грн - сума комісії, 32 926,25 грн - заборгованість за процентами (а.с. 29 том 1). Згідно з розрахунком наданого позивачем, у відповідачки ОСОБА_1 наявна заборгованість станом на 08.03.2024 року за договором про споживчий кредит № 4942301 від 04.11.2021 року в розмірі 40 807,25 грн, з яких 7 100,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 781,00 грн - сума комісії, 32 926,25 грн - заборгованість за процентами (а.с. 15 том 1). З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного про часткове задоволення позовних вимог, оскільки фактично отримані та використані відповідачкою кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, у зв`язку з цим позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, та сплати відсотків. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів перерахування коштів за договором та отримання їх відповідачкою, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявне платіжне доручення №60313459 від 04.11.2021 року про зарахування 7100 грн на банківську картку № НОМЕР_2 , отримувач вказаний ОСОБА_1 , призначення платежу: кошти згіно договору 49423001 (а.с. 12 зворот том 1). Окрім того, в ході розгляду справи в суді першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» на вимогу суду листом від 21.04.2025 року повідомлено, що картка № НОМЕР_3 емітована на ім`я ОСОБА_1 , 04.11.2021 року на цю картку було здійснено переказ коштів на суму 7100 грн, фінансовий номер телефону клієнта НОМЕР_4 . Також надано виписку по рахунку із відображенням суми зарахування кредиту у розмірі 7100 грн 04.11.2021 року. У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. Колегія суддів вважає, що позивачем, при зверненні до суду з цим позовом, було надано достатні та допустимі докази щодо перерахування відповідачу кредитних коштів на картковий рахунок. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків при вирішенні спору та застосував вірно норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те, що платіжне доручення № 60313459 від 04.11.2021 року підписане представником ТОВ «Мілоан» про зарахування 7100 грн на банківську картку № НОМЕР_2 є відверто сфальсифіковим (підробленим), суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, оскільки вказаний доказ не містить видимих ознак його підроблення, а також відсутні обставин, що викликають сумніви в його на належності, як доказу. Відповідач або його представник не заявляли клопотання про проведення відповідної судової експертизи. Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази проведення ідентифікації відповідача ОСОБА_1 при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Мілоан», суд апеляційної інстанції відхиляє, адже зі змісту кредитного договору вбачається, що при його укладенні, відповідачкою ОСОБА_1 були надані персональні дані, достатні для її ідентифікації, а саме: номер реєстраційного номеру платника податку, серія та номер паспорту, дата народження, адреса реєстрації та контактна інформації. В свою чергу відповідачка, під час розгляду справи як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції не повідомляла про невідповідність зазначеної персональної інформації, чи про неправомірне використання цієї інформації сторонніми особами. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.». Отже, апеляційний суд встановив, що відповідач здійснив дії спрямовані на укладення договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, та ввів одноразовий ідентифікатор, який отримав на зазначений ним номер мобільного телефону, з метою підписання договору. Без здійснення таких дій кредитний договір між позивачем та відповідачкою не був би укладений. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідачки на користь позивача судові витрати на правову допомогу, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, судом першої інстанції враховано фактично витрачений час, обсяг наданої допомоги, понесених витрат, їх пропорційність відповідно до задоволених позовних вимог, значення справи для сторін та її складність та обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивачки понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 750,40 грн, оскільки вони підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами. Щодо вимог представника відповідача про ухвалення апеляційним судом окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення (частина третя статті 262 ЦПК України). Згідно з положеннями частини восьмої статті 262 ЦПК України, а також положеннями статті 385 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом апеляційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки і їхній діяльності під час вирішення спору». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року у справі №761/32388/13-ц (провадження №61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком». Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №755/15473/20. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції у процесі перегляду цієї справи не встановила порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Щодо судового збору. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання апеляційної скарги відповідачка сплатила судовий збір у розмірі 3635 грн (а.с. 19 том 3), що у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Кузьміна Андрія Ренатовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «27» квітня 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді С.Г. Музичко Є.В. Болотов