Ухвала Велика Палата ВС № 359/523/23

УХВАЛА 16 квітня 2026 року місто Київ справа № 359/523/23 провадження № 14-24цс26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачки Білоконь О. В., суддів: Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про захист прав споживача, стягнення депозитного вкладу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Муранової-Лесів І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Рейнарт І. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М., УСТАНОВИЛА: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк») про захист прав споживача, стягнення депозитного вкладу, нарахованих відсотків за договором, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

2. Позов мотивований тим, що 10 лютого 2020 року між АТ «Укрсиббанк» та її батьком ОСОБА_2 був укладений договір банківського вкладу (депозиту) № 26308064082602 UAH «Гарантований капітал», за умовами якого сума вкладу становить 300 000,00 грн, розмір процентної ставки - 5,70 % річних зі строком зберігання з 10 лютого 2020 року до 11 лютого 2021 року. 3. 24 серпня 2022 року між нею та її батьком укладений договір дарування грошових коштів, за умовами якого її батько передав безоплатно їй у власність, а вона прийняла в дар від нього гроші в сумі 300 000,00 грн з відповідними відсотками та нарахуваннями, що знаходяться на вкладному рахунку дарувальника в АТ «Укрсиббанк». Договір дарування грошових коштів посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Л. Г. та зареєстрований за № 1118.

4. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 5. 05 грудня 2022 року вона звернулася до банку (відповідача) з вимогою щодо виплати грошових коштів.

6. Проте листом АТ «Укрсиббанк» від 07 грудня 2022 року їй відмовлено з посиланням на те, що вона не зверталась до банку і не приймала у власність кошти за вкладним рахунком. Таким чином, на переконання банку, вона не набула права власності на грошові кошти до смерті дарувальника. Також у листі АТ «Укрсиббанк» роз`яснено, що зазначений вкладний рахунок згідно з нормами статті 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) увійшов до складу спадщини, а тому їй необхідно звернутись до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину.

7. Такі дії банку порушують її права як споживача банківських послуг, оскільки, отримавши договір банківського вкладу (депозиту) № 26308064082602 UАН, що посвідчує належність дарувальнику предмета договору дарування, а саме 300 000,00 грн із нарахованими відсотками відповідно до умов депозитного договору, вона з моменту укладення договору дарування 24 серпня 2022 року стала власником зазначеного вкладного рахунка в АТ «УкрСиббанк». Прийняття обдаровуваним за умовами депозитного договору, що посвідчує належність дарувальнику предмета договору дарування, є прийняттям дарунка, що відповідає правилам частини четвертої статті 722 ЦК України та пункту 2 договору дарування від 24 серпня 2022 року.

8. Отже, вона є власником грошових коштів, розміщених на вкладному рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Укрсиббанк» з нарахованими відсотками відповідно до умов депозитного договору за період з 11 лютого 2022 року до 05 грудня 2022 року, та має право на їх отримання.

9. ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Укрсиббанк» на свою користь: - суму депозитного вкладу в розмірі 300 000,00 грн; - нараховані відсотки за депозитним договором у розмірі 13 961,10 грн; - суму нарахованої пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», розраховану судом на час ухвалення рішення у справі; - 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі станом на час ухвалення судом рішення у справі. ІІ. Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

11. Суд першої інстанції виходив з того, що ані позивач, ані ОСОБА_2 до його смерті з моменту укладення договору дарування грошових коштів не звертались до банку з метою виконання умов цього договору та прийняття / передачі грошових коштів, внесених на вкладний рахунок № НОМЕР_1 .

12. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачка не надала суду доказів прийняття подарованих коштів, а сам факт наявності в неї оригіналу договору банківського вкладу (депозиту) № 26308064082602 UAH «Гарантований капітал» не може бути підтвердженням отримання дарунка, оскільки умовами договору дарування був визначений порядок набуття права власності на подаровані гроші - з моменту їх прийняття.

13. На переконання суду, таким прийняттям дарунка - грошових коштів, що перебували на вкладному рахунку банку (депозит) та нарахованих відсотків, мало б бути звернення позивача ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк» із відповідною заявою. Оскільки відповідних дій позивачка до смерті ОСОБА_2 не вчинила, право власності на дарунок (право вимоги за договором банківського вкладу) залишилося за спадкодавцем та відповідно до вимог статті 1218 ЦК України увійшло до складу спадщини, що відкрилася після його смерті. При цьому свідоцтва про право на спадщину позивачка не отримувала.

14. За таких обставин дії відповідача щодо відмови у видачі вкладу та нарахованих процентів суд визнав правомірними. Тому немає підстав для задоволення позову щодо стягнення суми вкладу та нарахованих позивачем процентів, а також стягнення пені в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів», і 3 % річних та інфляційних втрат в порядку, визначеному частиною другою статті 625 ЦК України.

15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що договір дарування грошових коштів укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, його предметом є гроші в сумі 300 000,00 грн, які розміщені на рахунку № НОМЕР_1 у АТ «Укрсиббанк», з відповідними відсотками та нарахуваннями. Цим договором передбачено, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти, які перебувають на вкладному рахунку в банку, натомість право власності на подаровані за цим договором гроші виникає в обдаровуваної з моменту їх прийняття, що узгоджується з вимогами частини першої статті 722 ЦК України.

16. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що передача грошових коштів від дарувальника до обдаровуваної не відбулася і не могла відбутися, адже ці кошти внесені на депозит дарувальником і станом на 24 серпня 2022 року були у власності АТ «Укрсиббанк» та обліковувались на вкладному рахунку, який відкритий на ім`я ОСОБА_2 .

17. Доводи апеляційної скарги, що позивачка прийняла дарунок, отримавши від ОСОБА_2 оригінал договору банківського вкладу, є безпідставними, оскільки згідно з пунктом 2 договору дарування право власності на подаровані за договором гроші в обдаровуваної виникає з моменту їх прийняття. Отже, у цьому випадку йдеться саме про передачу грошових коштів, які є дарунком, а не оригіналу договору банківського вкладу.

18. За своєю правовою природою договір банківського вкладу передбачає, що банк приймає від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), з внесенням вкладу до кредитної установи припиняється право власності вкладника на переданий вклад та виникають зобов`язальні відносини між банком та вкладником. Таким чином, вкладник не вправі розпоряджатися вкладом, внесеним на депозит банку, адже відносини власності у зв`язку із укладенням зазначеного договору трансформувалися в зобов`язально-правові відносини, що відповідним чином визначає коло повноважень сторін. Такий висновок зробив Верховний Суд у поставі від 15 травня 2019 року в справі № 700/2095/15.

19. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що право вимоги за договором банківського вкладу залишилось за спадкодавцем ОСОБА_2 та увійшло до складу спадщини, яка відкрилась після його смерті.

20. Оскільки апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з банку суми банківського вкладу, то й не надавав оцінки іншим доводам апеляційної скарги, які є похідними від вимоги про стягнення з відповідача суми вкладу. ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги

21. У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Заявниця зазначила, що, отримавши договір банківського вкладу, що посвідчує належність дарувальнику предмета договору дарування, а саме 300 000,00 грн з нарахованими відсотками, з моменту укладення договору дарування - 24 серпня 2022 року вона стала власником вкладного рахунка в AT «Укрсиббанк», оскільки прийняття обдаровуваним за умовами депозитного договору, що посвідчує належність дарувальнику предмета договору дарування, є прийняттям дарунка, що відповідає правилам частини четвертої статті 722 ЦК України та пункту 2 договору дарування від 24 серпня 2022 року, а відтак і набула право вимоги за договором банківського вкладу на отримання коштів, розміщених на депозитному рахунка.

23. Посилалася на те, що невиконання зі сторони відповідача обов`язку щодо повернення позивачці належних їй грошових коштів може мати наслідком порушення зобов`язання держави щодо захисту права позивачки користуватися та розпоряджатися її майном - грошовими коштами в іноземній валюті, яке захищене частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

24. У січні 2025 року від АТ «Укрсиббанк» до суду надійшов відзив, який підписаний представником Лютою В. В . Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

25. АТ «Укрсиббанк» посилалося на те, що саме вкладник є споживачем фінансової послуги. Договір банківського вкладу укладений між банком і ОСОБА_2 . Позивачка ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не є споживачем послуг банку в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

26. Банк вважає, що позивачка помилково стверджує, що після звернення її до банку 05 грудня 2022 року із заявою про переоформлення депозитного вкладу на її ім`я або дострокове розірвання з подальшою видачею грошових коштів договір банківського вкладу є розірваним.

27. До спадкоємців вкладника переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів або списання з рахунка вкладника з інших підстав. Водночас саме свідоцтво про право на спадщину є документом, з яким спадкоємець може звернутись до банку про отримання спадщини в межах, зазначених у цьому свідоцтві. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

28. Ухвалою від 09 грудня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 17 лютого 2026 року призначив цю справу до судового розгляду.

29. Ухвалою від 25 лютого 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 700/2095/15-ц (провадження № 61-6991св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року в справі № 813/4092/17 (адміністративне провадження № К/9901/46897/18). Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

30. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.

31. Майнове право - це суб`єктивне цивільне право, спрямоване на майно, яке здатне до самостійного, незалежного від речі обороту як об`єкт цивільного права.

32. Майновими можуть бути як права на чужі речі, так і зобов`язальні за своєю сутністю права. Правом на вклад є майнове зобов`язальне право вимоги, носієм якого виступає особа-вкладник (сторона договору банківського вкладу).

33. Дарування має бути спрямоване на збільшення майна обдаровуваного, що є безпосередньою метою договору дарування. Категорія «збільшення майна» охоплює й дарування не лише речей, а й майнових прав. Можуть бути такі способи дарування: а) передання дарувальником у власність обдаровуваного речі; б) «передання» обдаровуваному майнового права, що існує або виникне в майбутньому. Законодавець розмежовує випадки, коли дарувальник дарує гроші (тобто ті, що не знаходяться на рахунку в банку чи іншій фінансовій установі), та власне право на вклад (тобто коли дарувальник дарує майнове зобов`язальне право).

34. Право вкладника за договором банківського вкладу є майновим зобов`язальним правом вимоги, яке становить об`єкт цивільного обороту. Тому його дарування слід кваліфікувати як безоплатне відчуження майнового права, що відповідає як конструкції договору дарування, так і загальним принципам приватного права.

35. Сучасна цивілістична доктрина виходить із того, що автономія волі учасників цивільних правовідносин є фундаментальною засадою приватного права. Цей підхід підтримується і практикою касаційного суду, який підкреслює, що завдання приватного права полягає у створенні умов для максимальної реалізації приватного інтересу особи. У цьому контексті констатація неможливості дарування права на вклад без прямої законодавчої підстави суперечила б диспозитивному характеру цивільно-правового регулювання.

36. Колегія суддів вважає, що якщо дарувальник подарував обдаровуваному право на вклад (тобто майнове зобов`язальне право) на підставі нотаріально посвідченого договору та помер, то обдаровуваний з урахуванням такої фундаментальної засади приватного права, як автономія волі, може реалізувати таке право на вклад після смерті дарувальника. Приватне право не може створювати для обдаровуваного штучних перешкод у реалізації набутого ним майнового права на вклад.

37. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у практиці Верховного Суду сформувалося по суті два взаємовиключних підходи щодо допустимості укладення договору дарування коштів, які знаходяться на рахунку в банку.

38. Касаційний адміністративний суд, роблячи висновок у постанові від 24 вересня 2021 року у справі № 813/4092/17, вважає, що такий договір допустимий, але має бути реалізований, і обдаровуваний має вступите у фактичне володіння коштами, які знаходяться на рахунку дарувальника.

39. Натомість Касаційний цивільний суд у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 700/2095/15 зазначає, що за своєю правовою природою договір банківського вкладу передбачає, що банк приймає від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), з внесенням вкладу до кредитної установи припиняється право власності вкладника на переданий вклад та виникають зобов`язальні відносини між банком та вкладником. Таким чином, вкладник не вправі розпоряджатися вкладом, внесеним на депозит банку, оскільки відносини власності у зв`язку з укладенням зазначеного договору трансформувалися в зобов`язально-правові.

40. З урахуванням викладеного колегія суддів вважала за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 700/2095/15-ц (провадження № 61-6991св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року в справі № 813/4092/17 (адміністративне провадження № К/9901/46897/18), та сформулювати висновок, зазначений у пунктах 32-37 цієї постанови. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

41. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.

42. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

43. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

44. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

45. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

46. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

47. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди буде потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

48. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

49. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та в обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).

50. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

51. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

52. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.

53. Принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в іншому разі це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.

54. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

55. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

56. З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41)].

57. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього потрібних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

58. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

59. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просила відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 700/2095/15-ц (провадження № 61-6991св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року в справі № 813/4092/17 (адміністративне провадження № К/9901/46897/18).

60. Отже, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просила відступити також від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 700/2095/15, тобто від висновку, сформованого в межах одного касаційного суду, що суперечить частині третій статті 403 ЦПК України, а тому Велика Палата Верховного Суду не аналізує викладених у зазначеній постанові суду касаційної інстанції висновків на предмет подібності правовідносин та можливості прийняття цієї справи до розгляду.

61. Крім того, розбіжності щодо застосування норм права, якщо такі виникають у межах цивільного судочинства, можна усунути шляхом передачі справи на розгляд палати або об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку, передбаченому статтею 402 ЦПК України.

62. Щодо висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 24 вересня 2021 року в справі № 813/4092/17, то колегія судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що вони викладені у справі, де правовідносини є подібними.

63. Слід зазначити, що умовою прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, є встановлення подібності правовідносин, щодо яких сформульовано висновок про застосування норми права, від якого колегія суддів (палата, об`єднана палата) іншого касаційного суду пропонує відступити.

64. Відповідно до пунктів 25-27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14- 166цс20) для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

65. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

66. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

67. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

68. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що правовідносини у справі № 813/4092/17, від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 24 вересня 2021 року) у якій колегія суддів пропонує відступити, не є подібними до правовідносин у справі № 359/523/23.

69. Так, у справі № 813/4092/17 особа оскаржувала податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області з підстав того, що грошові кошти, які були предметом договору дарування та знаходились на вкладному рахунку, фактично нею не отримувались у зв`язку із введенням банком тимчасової адміністрації та укладенням договору про розірвання договору дарування, а відтак в особи не виникло доходу, який підпадає під оподаткування в порядку, визначеному розділом IV Податкового кодексу України.

70. У зазначеній справі суди попередніх інстанції, з висновками яких погодився Касаційний адміністративний суд, виходили з безпідставності доводів відповідача (Головного управління ДФС у Львівській області) про отримання позивачем доходу у вигляді коштів за договором дарування з огляду на відсутність фактичного отримання вказаних коштів, адже такі залишалися на банківському рахунку дарувальника. Крім того, пізніше було розірвано й сам договір дарування, а відтак у позивача не виникло доходу, який підпадає під оподаткування в порядку, визначеному розділом IV Податкового кодексу України.

71. З наведеного випливає, що постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в адміністративній справі ухвалена у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у цивільній справі, яка розглядається, за предметом та підставами позову, змістом позовних вимог і встановленими фактичними обставинами, а також за матеріально-правовим регулюванням, яке обумовлене наявністю в податкового органу підстав для винесення податкового повідомлення-рішення.

72. Отже, ні за змістовим, ні за суб`єктним та об`єктним критеріям правовідносини у справах № 359/523/23 та № 813/4092/17 не є подібними.

73. Також Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійсненого Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкового для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).

74. У зазначеній постанові від 24 вересня 2021 року у справі № 813/4092/17 колегія суддів не робила самостійних правових висновків щодо застосування норм права, зокрема частини першої статті 722 ЦК України, а лише надала правову оцінку фактичним обставинам справи, які відрізняються від обставин справи, переданої на розгляд Великої Палати Верховного Суду,

75. Тож Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у згаданій постанові не формулював правового висновку, від якого просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

76. Власне здійснення розгляду судом касаційної інстанції касаційної скарги на судові рішення в контексті вимог частини третьої статті 403 ЦПК України не є правовим висновком, потреба відступу від якого слугувала б підставою для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

77. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що сама лише незгода з результатом касаційного перегляду судових рішень, який відбувся в межах доводів касаційної скарги, не є підставою для передачі справи до розгляду згідно із частиною третьою статті 403 ЦПК України. Висновки Великої Палати Верховного Суду

78. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

79. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу треба повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про захист прав споживача, стягнення депозитного вкладу повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідачкаО. В. Білоконь Судді:О. Л. БулейкоМ. В. Мазур І. А. ВоробйоваН. М. Мартинюк М. М. ГімонК. М. Пільков О. А. ГубськаС. О. Погрібний А. А. ЄмецьН. С. Стефанів С. І. КравченкоТ. Г. Стрелець О. В. КривендаО. В. Ступак