Ухвала КАС ВС № 420/20815/25

УХВАЛА 27 квітня 2026 року м. Київ справа № 420/20815/25 адміністративне провадження № К/990/15728/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Чирка Ольга Олегівна, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Одеської митниці, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ начальника Одеської митниці А. Колівера «Про виконання рішення суду» № 1172-о від 02.06.2025, котрим припинено державну службу ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці та звільнено її із займаної посади у зв`язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 12.07.2023 № 347 та строку призначення на посаду державної служби відповідно до пункту 2 частини першої статті 83, абзацу другого частини першої статті 85 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII); - поновити ОСОБА_1 на державній службі та на посаді заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці з 02.06.2025, або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді, з якої звільнено; - поновити дію контракту про проходження державної служби № 347 від 12.07.2024, що укладений між ОСОБА_1 та Одеською митницею; - зобов`язати Одеську митницю повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2025 про увільнення з займаної посади з 09.09.2024 до демобілізації з урахуванням норм статті 119 Кодексу законів про працю України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2025, залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Чирка Ольга Олегівна, звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) у подібних правовідносинах. У касаційній скарзі вказано, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності наказу Одеської митниці від 02.06.2025 № 1172-о «Про виконання рішення суду», яким припинено з 12.07.2024 державну службу ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці та звільнено її із займаної посади у зв`язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 12.07.2023 № 347 та строку призначення на посаду державної служби відповідно до пункту 2 частини першої статті 83, абзацу другого частини першої статті 85 Закону № 889-VIII. Згідно пунктом 26 Контракту № 347 від 12.07.2023 строк його дії визначено з 12.07.2023 по 12.07.2024, або до призначення на цю посаду переможця конкурсу, або спливу 12 місячного строку після припинення чи скасування воєнного стану. Враховуючи, що даний Контракт не припинено 12.07.2024 за закінченням строку, інформації про призначення на посаду переможця конкурсу - немає, то, на думку касатора, безсумнівно його дія продовжується до спливу 12 місячного строку після припинення чи скасування воєнного стану, який на дату прийняття відповідачем оскаржуваного наказу не припинений. За доводами касаційної скарги, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 85 Закону № 889-VIII, якою визначено, що у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку, в контексті коли в контракті визначено три строки для припинення його дії та роботодавець застосував найкоротший при припиненні державної служби позивачці. Скаржниця звертала увагу на те, що до 20.05.2025 вона перебувала у стані судового спору про поновлення на посаді та перебувала на військовій службі за контрактом. Відтак, звільнення її з роботи, та розірвання з нею контракту заднім числом, в період перебування на військовій службі під час дії особливого періоду, потягнуло порушення її прав, які передбачені КЗпП України та Закону № 889-VIII. У зв`язку з цим скаржниця наголосила на тому, що нею подано до Одеської митниці заяву про виконання рішення суду, в якій, серед іншого, ставилось питання про увільнення її з займаної посади на час до демобілізації, що говорить про те, що вона висловила своє бажання продовжувати державну службу, однак, на її переконання, Одеською митницею належним чином не вирішено питання продовження строку дії укладеного з нею контракту. Скаржниця також наполягала на тому, що Одеська митниця не виконала обов`язок з попередження позивача про її майбутнє звільнення у порядку дії статті 49-2 КЗпП України не пізніше ніж за 30 календарних днів, чого не зробила, чим порушила право позивача. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) є зазначення у касаційній скарзі конкретної норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами першої та (або) апеляційної інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і чіткого визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Визначена касатором норма права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Також слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. В обсязі встановлених у цій справі обставин судами попередніх інстанцій констатовано, що наказом Одеської митниці № 51-дс від 17.05.2024 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », застосовано до заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби, припинено 17.05.2024 державну службу ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці та звільнено її із займаної посади у зв`язку із вчиненням дисциплінарного проступку. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі №420/26491/24 визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Одеської митниці Ю. Чердинцева «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та розірвано контракт про проходження державної служби від 12.07.2023 № 347; поновлено ОСОБА_1 на державній службі та на посаді заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці з 17.05.2024, або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді, з якої її звільнено. Наказом Одеської митниці «Про виконання рішення суду» від 02.06.2025 № 1172-о на виконання постанови постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі №420/26491/24: - скасовано наказ Одеською митниці від 17.05.2024 № 51-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »; - поновлено з 17.05.2024 ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці; - припинено 12.07.2024 державну службу ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу складського обліку, зберігання, оцінки вилученого майна та розпорядження ним управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці та звільнено її з займаної посади у зв`язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 12.07.2023 № 347 та строку призначення на посаду державної служби відповідно до пункту 2 частини першої статті 83, абзацу другого частини першої статті 85 Закону № 889-VIIІ. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність у пункту 26, окрім чітко визначеного, з посиланням на відповідні терміни, строку дії контракту, визначення двох подій з настанням яких пов`язане автоматичне припинення контракту, не впливає та не скасовує чітко визначений строк його дії з 13.07.2023 по 12.07.2024, а свідчить про наявність двох окремих підстав, з яких контракт припиняється в обов`язковому порядку незалежно від дат їх настання. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у даному випадку звільнення ОСОБА_1 відбулося з підстав, прямо передбачених спеціальним законом, який регулює проходження державної служби, - закінчення строку, на який особу призначено на посаду за контрактом. Згідно з абзацом 2 частини першої статті 85 цього ж Закону, прямо зазначено, що у разі призначення на посаду державної служби з укладенням контракту державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту. Такий вид звільнення має автоматичний характер, і роботодавець не має процесуальної дискреції змінювати дату припинення служби. Суди обох інстанції наголосили на тому, що спірні правовідносини регулюються спеціальним Законом № 889-VIII, зокрема його статті 85, і не підпадають під дію загальних норм КЗпП України, а тому вважали безпідставними доводи ОСОБА_1 з посиланням на положення вказаного Кодексу, в т.ч. статтю 49-2. Необхідно зауважити, що Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 260/325/24 сформував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, у справі № 260/325/24 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що у разі закінчення строку, на який укладено контракт, за відсутності підстав для його продовження, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний видати наказ про звільнення державного службовця, який призначений на посаду за укладеним контрактом. Це рішення відповідає вимогам чинного законодавства, яке чітко регулює порядок укладання, виконання та припинення контрактів державної служби. Наголошуючи на тому, що Закон № 889-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює питання вступу, проходження та припинення державної служби, Верховний Суд констатував, що спірні правовідносини регулюються нормами статей 31-1, 83, 85 Закону № 889-VIII. Оскільки предметом спору у справі № 260/325/24, є правомірність звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту , що не є звільненням з ініціативи роботодавця чи через зміни в організаційних умовах, то за висновком Суду, у цьому випадку відсутні підстави для застосування частини шостої статті 49-2 КЗпП при звільненні працівника у зв`язку із закінченням строку контракту, позаяк остання регулює правовідносини, пов`язані з вивільненням працівників із виробничого процесу, зокрема у випадках припинення трудових правовідносин за ініціативою роботодавця або уповноваженого ним органу через зміни в організації виробництва та праці (наприклад, ліквідацію, реорганізацію чи скорочення чисельності або штату працівників). У підсумку Верховний Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальним Законом № 889-VIII, зокрема його статтею 85, і не підпадають під дію загальних норм КЗпП. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржниці на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Разом із цим, у касаційній скарзі скаржниця на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Так, за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Водночас, як слідує зі змісту ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, отже вказану касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, які розглянуті за правилами загального позовного провадження. Отже, вказані доводи не можуть слугувати підставою для відкриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справу розглянуто за правилами загального позовного провадження і підстави для відкриття касаційного провадження скаржниця має наводити підстави для оскарження судових рішень передбачені частиною 4 статті 328 КАС України. Доводи касатора в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Чирка Ольга Олегівна, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - повернути скаржниці. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько