Постанова 4857 № 460/15952/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Щербаков В.В. 27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/15952/24 пров. № А/857/1436/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "АВТОБАЗА" Рівненської обласної ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 460/15952/24 за адміністративним позовом Комунального підприємства "АВТОБАЗА" Рівненської обласної ради до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису,- В С Т А Н О В И В : 30.12.2024р. позивач, Комунальне підприємство "АВТОБАЗА" Рівненської обласної ради звернувся з позовом до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, у якому просив суд: - скасувати припис від 13.11.2024р. №3Х/РВ/33073/133/П. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.11.2025р. в позові відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Комунальне підприємство "АВТОБАЗА" Рівненської обласної ради подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство «Автобаза» Рівненської обласної ради є діючою юридичною особою з основним видом діяльності за КВЕД 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт. н.в.і.у. Другорядними видами діяльності є : 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 86.21 Загальна медична практика; 47.30 Роздрібна торгівля пальним; 49.32 Надання послуг таксі; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи нерухомого майна; 71.20 Технічні випробування та дослідження; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами Як видно з матеріалів справи, до Державної служби України з питань праці надійшло звернення від 17.10.2024р. вх. № Т-3441-24а щодо можливого порушення законодавства про працю у Комунальному підприємстві "Автобаза" Рівненської обласної ради. Листом від 21.10.2024о. вих. № ЦА-53833/1.3/2.4.2-24а Державною службою України з питань праці повідомлено про надання погодження на проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у Комунальному підприємстві "Автобаза" Рівненської обласної ради. У зв`язку з наведеним, Міжрегіональне управління видав наказ від 04.11.2024р. №616/ЗХ-ЗК та направлення від 04.11.2024р. №ЗХ/1/17053-24, якими інспектора праці уповноважено на проведення позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі перевірки на предмет додержання вимог законодавства про працю з питань оформлення трудового договору, оплати праці, компенсації за невикористані дні відпустки, обліку робочого часу, припинення трудового договору. Результати перевірки оформлено актом від 31.01.2025р. №ЗХ/РВ/33073/133-ЗХ/РВ/333/П023696, відповідно до висновків якого інспектор праці виявив порушення абз.4 ч.1 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX, у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому не виплачено грошову компенсацію відповідно до ст.24 Закону України «Про відпустки». На підставі зазначеного акту винесено припис від 13 листопада 2024 року за № 3X/PB/33073/133/П, яким зобов`язано КП «Автобаза» в строк до 31.12.2024р. виплатити звільненій 08.10.2021р. працівниці ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка має дитину, за 2016- 2021 роки. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення № 96) встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (п.п. 6 п. 4 Положення №96). В п.7 Положення №96 видно, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Міжрегіональне управління є територіальним органом Держпраці та утворене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці». Таким чином, Міжрегіональне управління Держпраці є органом, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції щодо реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877 (далі - Закон № 877) цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Із змісту ч.1, ч.3 ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» видно, що у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів. Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються: за наявності підстав, визначених абзацами п`ятим, восьмим, дев`ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації; у зв`язку з невиконанням суб`єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року. Як видно з матеріалів справи до Державної служби України з питань праці надійшло звернення від фізичної особи від 17.10.2024р. вх. № Т-3441-24а щодо можливого порушення законодавства про працю у Комунальному підприємстві "Автобаза" Рівненської обласної ради. 21.10.2024р. листом вих. № ЦА-53833/1.3/2.4.2-24а Державною службою України з питань праці повідомлено про надання погодження на проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у Комунальному підприємстві "Автобаза" Рівненської обласної ради. Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що в контексті правового регулювання визначеного положеннями ст.16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач дотримав процедуру призначення позапланового заходу державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану. Порядок проведення позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) регламентовано положеннями ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». ч.3, ч.4 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб`єктів малого підприємництва - двох робочих днів. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається. ч.1 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою. Відповідно до ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, обов`язкові складові якого визначено нормами коментованої статті. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю). ч.7, ч.8, ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. В ході перевірки інспектором праці виявлено порушення абз.4 ч.1 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому не виплачено грошову компенсацію відповідно до ст.24 Закону України «Про відпустки» (акт від 31.01.2025р. № ЗХ/РВ/33073/133-ЗХ/РВ/333/П023696) На підставі зазначеного акту винесено припис від 13 листопада 2024 року за № 3X/PB/33073/133/П, яким зобов`язано КП «Автобаза» в строк до 31.12.2024р. виплатити звільненій 08.10.2021р. працівниці ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка має дитину, за 2016- 2021 роки. Щодо спірних правовідносин колегія суддів звертає увагу на таке. 23.03.2009р. Наказом КП «Автобаза» № 45 прийнята на роботу ОСОБА_1 на посаду головного бухгалтера з 23 березня 2009 року з оплатою праці - з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Відповідно до інформації з особової картки працівника ОСОБА_1 є запис про дитину: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час роботи ОСОБА_1 користувалась державними гарантіями права працівників на відпустки. В ст.74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. ст.4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (тут і надалі в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача із служби в поліції, якщо окремо не буде зазначено інше), внормовано наступні види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). ст. 19 Закону України «Про відпустки» (в редакції Закону України від 15 квітня 2021 р. № 1401-ІХ, який набрав чинності з 09 травня 2021 р.), визначено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). Однак, до 09 травня 2021 року ст.19 Закону України «Про відпустки», викладена в такій редакції: «Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.73 КЗпП України». Як видно з наданих суду копій наказів та матеріалів, в тому числі вказані відомості внесено до особової катки., за період з 23.09.2009р. ОСОБА_1 надавались соціальні відпустки: - тривалістю 10 календарних днів з 20.08.2010р. - 30.08.2010р. за 2009 pік (наказ №48) - тривалістю 10 календарних днів з 08.08.2012р. - 17.08.2012р. за 2010 pік (наказ №97) - тривалістю 10 календарних днів з 22.03.2017р. - 31.03.2017р. за 2011 pік (наказ №20) - тривалістю 10 календарних днів з 06.04.2018р. - 16.04.2018р. за 2012 pік (наказ №34) - тривалістю 10 календарних днів з 26.05.2019р. - 17.05.2019р. за 2013 pік (наказ №32) - тривалістю 10 календарних днів з 18.12.2020р. - 28.12.2020р. за 2014 pік (наказ №79-К) - тривалістю 10 календарних днів з 02.03.2021р. - 12.03.2021р. за 2015 pік (наказ №7-К) Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Комунальне підприємство "АВТОБАЗА" Рівненської обласної ради не заперечує, що ОСОБА_1 право на виростання соціальних відпусток за 2016-2021 роки не скористалась. Наказом КП Автобаза» від 15.09.2021р. № 74-к ОСОБА_1 звільнена з роботи 08.10.2021р. за угодою сторін, п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, з виплатою компенсації за 170 календарних днів не використаної відпустки, на підставі заяви від 15.09.2021р. ст. 24 Закону України «Про відпустки», передбачено виплату грошової компенсація за невикористані щорічні відпустки. Зокрема, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. В ході проведення позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, інспекторами праці встановлено не виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, як одинокій матері, яка має дитину за 2016-2021 роки. Колегія суддів звертає увагу на те, що Пленум Верховного Суду України (постанова від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів») зазначив, що право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька). Якщо жінка дійсно є одинокою матір`ю, то вона щороку з наданням роботодавцю заяви про додаткову соціальну відпустку одночасно надає відповідну довідку з органів реєстрації актів цивільного стану та інші будь-які офіційно складені, оформлені та засвідчені в установленому порядку документи, які з достовірністю підтверджують відсутність батька у вихованні дитини. Такими документами можуть бути: рішення суду про позбавлення батька батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук батька у справі за позовом про стягнення аліментів; акт дослідження ОСББ, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо. Обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця. В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт покликається на те, що ОСОБА_1 жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері щороку за період 2016р.-2021р. під час перебування на посаді головного бухгалтера для КП «Автобаза» не надавала і з відповідною заявою про надання такої відпустки не зверталася. Стосовно таких висновків роботодавця, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 18-1 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). У постанові від 18 березня 2021 року у справі № 818/1350/16 Верховний Суд зазначив, що одинока мати - це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, що підтверджується випискою з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька малюка відповідно до абз.1 ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України; документом про народження дитини, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (для дітей, народжених за межами України), вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама, що підтверджується рішенням суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішенням органів опіки та піклування або суду щодо участі батька (матері) у вихованні дитини. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі №260/9387/23. Наведена правова позиція свідчить, що статус одинокої матері має визначатись на підставі юридичних фактів у кожному конкретному випадку і має підтверджуватися відповідними юридичними документами. Відповідно до інформації особової картки працівника ОСОБА_1 та свідоцтва про народження зазначено відомості про дитину: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 17.12.2020р. видно, що відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України. Наведене свідчить, що позивач мала статус «одинокої матері» та не потребувала додатково підтверджувати такий статут письмовими доказами. Стосовно доводів апелянта про те, що ОСОБА_3 не реалізувала своє право на відпустку за 2016-2021 роки як одинокій матері, не подававши відповідні заяви, колегія суддів наголошує, що чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на додаткову соціальну відпустку. Тому, в контексті вищенаведеного правового регулювання, суд дійшов вірного висновку, що якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на відпуску за попередній рік чи за кілька років, має право використати її, а в разі звільнення (незалежно від підстав) йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні цієї відпустки. Однак, під час звільнення ОСОБА_3 , на виконання оскаржуваного припису таку компенсацію не виплачено. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Комунальне підприємство "АВТОБАЗА" Рівненської обласної ради діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства "АВТОБАЗА" Рівненської обласної ради - залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 460/15952/24- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель