Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/4833/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 березня 2022 року м. Дніпросправа № 340/4833/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Куєвди Юлії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в адміністративній справі №340/4833/21 (головуючий суддя першої інстанції Притула К.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Вільшанському районі Кіровоградської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - В С Т А Н О В И В : Позивач 12.08.2021 року звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Вільшанському районі Кіровоградської області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації за дні невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за всі дні невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері, а саме за 70 днів, виходячи із середньої заробітної плати на день звільнення. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 2009 рік по 2015 рік вона мала право на соціальну відпустку як одинока матір. Проте, звернувшись після свого звільнення до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки у кількості 70 днів, вона отримала відповідь що відповідач не вбачає підстав для виплати грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку одинокій матері, так як надана позивачем довідка Виконкому Вільшанської селищної ради від 24.03.2021 року не містить достатніх доказів про відсутність участі батька у вихованні дитини. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених в позові. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 з 05.03.1997 року працювала на посаді економіста у відділенні Державного казначейства у Вільшанському районі Кіровоградської області. Після ряду реорганізацій та переведень в структурі казначейської служби, 31.03.2021 року Наказом ДКСУ від 23.03.2021 року №177-0 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби України у Вільшанському районі Кіровоградської області в порядку переведення до виконавчого комітету Вільшанської селищної ради відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» на підставі п.5 ст.36 КЗпП України (а.с.16). 26.03.2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату їй компенсації за не використані дні додаткової відпустки у відповідності до чинного законодавства, як матері, яка сама виховує дитину (а.с.44). На підтвердження вказаного статусу позивач надала до заяви довідку виконкому Вільшанської селищної ради від 24.03.2021 року, в якій зазначено, що зі слів сусідів, працівників дитячої дошкільної установи, та вчителів школи, які відвідувала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 2006 року до досягнення ОСОБА_2 повноліття, її батько - ОСОБА_4 часті у вихованні дитини не приймав (а.с.45). Крім того, як зазначає позивач, в матеріалах особової справи державного службовця наявні копії свідоцтва про народження доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтва про розірвання шлюбу від 01.02.2006 року. УДКС у Вільшанському районі Кіровоградської області листом від 21.05.2021 року №01.1-36-08/393 повідомило позивача, що для набуття права на таку відпустку крім доказів про наявність дитини та розірвання шлюбу, також потрібні докази, що така мати виховує дітину без участі батька. Для підтвердження факту, що мати сама виховує дитину, можуть слугувати, наприклад, такі документи: рішення суду про позбавлення відповідача (батька) батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача (батька) в справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (якщо є їхні підписи в акті) підтверджується факт неучасті батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не відвідує батьківських зборів) тощо. В листі зазначено, що надана довідка Виконкому Вільшанської селищної ради від 24.03.2021року №833 не містить достатніх доказів про відсутність участі батька у вихованні дитини для виплати компенсації за невикористану відпустку, а також відсутні інші будь-які документи, в яких підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Тому немає правових підстав для виплати компенсації (а.с. 47-48). Вважаючи, що при звільненні відповідачем здійснено не повний розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку одинокій матері, яка виховує дитину без батька, позивачка оскаржила бездіяльність відповідача до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі по тексту - Закон №504). Відповідно до частини першої статті 1 Закону №504 державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Згідно із частиною першою статті 2 Закону №504 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Положеннями статті 4 цього Закону №504 встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Відповідно до частини першої статті 19 Закону №504 (в редакції на час правовідносин) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). Судом першої інстанції вірно визначено, що предметом спору даної справи є визнання протиправною відмову, бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивач грошової компенсаі за невикористані дні соціальної додаткової відпустки за статусом «одинока матір» за 2009- 2015 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити зазначену компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері, за весь період роботи в Управлінні Державної казначейської служби України у Вільшанському районі Кіровоградської області. Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини; запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька). Тобто, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Підставою для отримання статусу одинокої матірі є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Проте, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини. Як вбачається з матеріалів справи матеріали справи, і це не заперечується сторонами, наказом від 31.03.2021 року №12К ОСОБА_1 звільнено з посади в порядку переведення для подальшої роботи відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу». На виконання наказу визначено виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» за 8 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.12.2020 року по 31.03.2021 року; за 10 календарних днів щорічної додаткової відпустки за 2019 рік; за 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за 2020 рік (а.с.16). Судом встановлено, що позивачем 26.03.2021 року подано відповідачу заяву про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні соціальної відпустки як матері, яка сама виховує дитину (а.с.44). На підтвердження доводів, що позивач є матір`ю, яка сама виховує дитину без батька, нею було надано довідку виконкомому Вільшанської селищної ради від 24.03.2021 року №833, відповідно до змісту якої, зі слів сусідів, працівників дитячої дошкільної установи, та вчителів школи, які відвідувала її донька ОСОБА_2 -1997 р.н., починаючи з лютого 2006 року до досягнення ОСОБА_2 повноліття, її батько ОСОБА_4 участі у вихованні дитини не приймав, (а.с.45). Суд враховує, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Таким чином, обов`язок оформлення таких документів полягає на працівника, а не на роботодавця. Зазначений висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеної в постанові від 21.12.2020 року у справі №520/2226/19. Як зазначено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері, або матері, яка сама виховує дитину, позивачка упродовж всього часу перебування у трудових відносинах з Управлінням Державної казначейської служби України у Вільшанському районі Кіровоградської області, у період з 2006 по 2021 роки, не надавала, із заявою про надання такої відпустки не зверталась, та в матеріалах як особистої справи так і в матеріалах даної справи такі докази відсутні. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач при затвердженні графіків відпусток за період з 2006 по 2020 роки, подавала роботодавцю документи на підтвердження статусу матері, яка сама виховує дитину. Крім того, зміст довідки виконкомому Вільшанської селищної ради від 24.03.2021 року №833 викликає сумніви, оскільки не містить ані прізвищ та адрес сусідів, ані прізвищ працівників та вчителів дитячої дошкільної установи та школи, ані визначення яких саме закладів, ані відмостей про те, скільки років, або з якого року саме ці сусіди, працівники та вчителя знають вказану сім`ю, з якого року самі проживають поряд, або працюють у вказаних закладах. З урахуванням наведених вище доказів в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що позивачем не надано доказів наявності у період з 2012 по 2020 статусу одинокої матері, або матері, яка сама виховує дитину, та відповідно протиправності відмови відповідача у нарахуванні та виплаті їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, як вірно зазначив суд першої інстанції. Враховуючи вказані вище обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Куєвди Юлії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в адміністративній справі №340/4833/21 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в адміністративній справі №340/4833/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак