Постанова 4803 № 650/1403/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4305/26 Справа № 650/1403/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 650/1403/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Обласов Сергій Анатолійович, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Поповим В. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 7407872, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти, які зобов`язався повернути на умовах, визначених Договором. 27 вересня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 27092024, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до боржників ТОВ «Авентус Україна». Відповідно до Реєстру боржників від 27 вересня 2024 року до Договору факторингу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн 52 коп - заборгованість за відсотками. Також, 29 лютого 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 47952-02/2024, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти, які зобов`язався повернути на умовах визначених Кредитним договором. 25 липня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 27092024, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до боржників ТОВ «Аванс Кредит». Відповідно до Реєстру боржників від 25 липня 2024 року до Договору факторингу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за Кредитним договором № 7407872 у розмірі 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн 52 коп. - заборгованість за відсотками; за Кредитним договором № 47952-02/2024 у розмірі 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за Кредитним договором № 7407872 у розмірі 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн 52 коп - заборгованість за відсотками; за Кредитним договором № 47952-02/2024 у розмірі 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Обласов С.А., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача посилається на те, що матеріали справи містять копію договору № 7407872 від 25 грудня 2023 року, де позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. В укладеному договорі у п. 9.6. вказано, що з боку позикодавця він підписаний за допомогою електронного підпису ЕЦП (КЕП), проте перевіркою зазначеного файлу через систему Центрального засвідчувального органу https://czo.gov.ua встановлено відсутність електронних підписів взагалі. Тож, кредитний договір № 7407872 від 25 грудня 2023 року не узгоджений сторонами взагалі. Також відсутні підписи сторін і у паспорті споживчого кредиту, що свідчить про те, що з боку позичальника він не укладався та з ним не ознайомлювався. Апелянт звертає увагу суду на те, що наданий позивачем в якості доказу друкована версія електронного кредитного договору № 7407872 від 25 грудня 2023 року взагалі не містить ані одноразового ідентифікатора, ані ЕЦП. Зазначає, що позивачем до позовної заяви не додано доказів про те, що особа відповідача була належним чином ідентифікована під час реєстрації в системі фінансової установи (наприклад, через BankID, не надано фото ідентифікаційних документів, введення персональних даних, що відповідають паспорту), що допомогло б встановити, що саме ця особа створила обліковий запис, з якого відбувалося подальше укладення договору. Окрім цього, не надано підтвердження того, що особа самостійно ввела свої персональні дані (ПІБ, ІПН, паспортні дані, реквізити банківської картки), які співпадають з її ідентифікаційними даними. Крім того, позивачем, на підтвердження позовних вимог, не надано до суду технічних доказів, а саме: лог-файлів (журналів дій): детальні записи дій користувача в системі, що включають: IP-адресу, з якої здійснювався доступ до системи, Дату та час усіх операцій, включаючи запит на одноразовий ідентифікатор, його отримання та введення, Інформацію про пристрій (тип браузера, операційна система), з якого здійснювався доступ; доказів відправки та отримання SMS-повідомлення: підтвердження від оператора мобільного зв`язку про відправку одноразового ідентифікатора на конкретний номер телефону та його доставку, а також не надано підтвердження того, що вказаний номер телефону належить саме відповідачу; доказів того, що одноразовий ідентифікатор був надісланий саме на фінансовий номер телефону, який належить особі (тобто номер, прив`язаний до її банківської картки або іншим чином ідентифікований як її особистий); скріншотів та записів екрану: якщо такі були зроблені в процесі укладення договору. Позивач стверджує, що при укладенні кредитного договору Первинний Кредитор здійснює комплекс заходів, спрямованих на повну ідентифікацію та верифікацію особи позичальника, що не відповідає дійсності. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договорів. Також апелянт посилається на те, що на підтвердження переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 позивач не надав суду Реєстру, на підставі якого можна було б встановити, чи дійсно право вимоги до ОСОБА_1 було включене до Реєстру прав вимог; на підставі якого правочину виникло право вимоги у первісного кредитора; у якій сумі перейшло право вимоги від первісного кредитора до позивача. Позивач долучив до Договору факторингу не повний Реєстр прав вимоги, а непідписаний сторонами Витяг. Отже, без повного Реєстру боржників суд позбавлений можливості констатувати, що право вимоги до боржника ОСОБА_1 дійсно перейшло до позивача. Також, звертає увагу, що позивачем не надано до суду розрахунку заборгованості складеного первинним кредитодавцем ТОВ «Авентус Україна», тож будь-які стверджування щодо наявної заборгованості є безпідставними, недоведеними та необґрунтованими. Зазначає, що надана позивачем до суду паперова копія електронного кредитного договору № 7407872 від 25 грудня 2023 року з додатками, відповідачем та кредитодавцем взагалі не підписані. Матеріали справи не містять також і доказів фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника) а лише банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком. Апелянт зазначає, що відповідач ОСОБА_1 кредитний договір № 47952-02/2024 від 29 лютого 2024 року з ТОВ «Аванс Кредит» в електронному вигляді не укладав та не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував; матеріали справи містять копію договору № 47952-02/2024 від 29 лютого 2024 року, де позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Наданий позивачем в якості доказу друкована версія електронного кредитного договору № 47952-02/2024 від 29 лютого 2024 року взагалі не містить ані одноразового ідентифікатора, ані ЕЦП. Відсутні будь-які докази, що підтверджують перерахування коштів відповідачу від ТОВ «Аванс Кредит» за кредитним договором № 47952 02/2024 від 29 лютого 2024 року та отримання саме відповідачем вищезазначених коштів. Звертає увагу на те, що у розрахунку заборгованості, складеним первинним кредитодавцем, вказано, що з боку позичальника здійснювались сплати по кредиту. А саме 1 440 грн - за тіло кредиту та 43 186,81 грн - за відсотки. Тож якщо дійсно позичальником сплачено коштів на загальну суму 44 626,81 грн, то заборгованість має вважатись повністю та навіть з надлишком сплаченою та погашено. Матеріали справи не містять також і доказів фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника) а розрахунки заборгованості за договором, копію якого додано до позовної заяви є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25 грудня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено Договір № 7407872 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 14 000 грн, строком на 360 днів, тобто до 19 грудня 2024 року, зі сплатою 2,20% в день, знижена процентна ставка становить 0,44% в день та застосовується відповідно до умов, передбачених п. 1.5.2 Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом становить 124 880 грн. Відповідно до п.2.1. Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі, шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Кредитний договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора А7179. Відповідно до листа ТОВ «Пейтек» за вих. № 20241002-1/1 від 02 жовтня 2024 року, 25 грудня 2023 року на картковий рахунок № НОМЕР_1 було успішно перераховано кредитні кошти у розмірі 14 000 грн. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за Кредитним договором № 7407872 за період з 25 грудня 2023 року по 26 вересня 2024 року становить 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн 52 коп - заборгованість за відсотками. заборгованість нараховувалась до 10 червня 2024 року включно. 27 вересня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 27092024, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до боржників ТОВ «Авентус Україна». Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 27 вересня 2024 року до Договору факторингу № 27092024, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 7407872 у сумі 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн.52 коп - заборгованість за відсотками. Згідно до наданого розрахунку убачається, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не нараховувались штрафні санкції. 29 лютого 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 47652-02/2024, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 12 000 грн, строком на 120 днів, тобто до 27 червня 2024 року, зі сплатою 2,50 % в день, загальна вартість кредиту 48 000 грн. Кредитні кошти надаються відповідачу шляхом перерахування їх на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Кредитний договір укладено в електронній формі шляхом підписання відповідачем електронним підписом W3416. Відповідно до розрахунку, заборгованість відповідача за Кредитним договором № 47652-02/2024 від 29 лютого 2024 року за період з 29 лютого 2024 року по 25 липня 2024 року становить 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками. 25 липня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 25072024, згідно умов якого позивач набув прав вимоги до боржників ТОВ «Аванс Кредит». Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 25 липня 2024 року до Договору факторингу № 25072024, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 47652-02/2024 у розмірі 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № 7407872 у розмірі 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн 52 коп - аборгованість за відсотками; за Кредитним договором №47952-02/2024 у розмірі 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов`язань за укладеними кредитними договорами позичальником в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з цим, вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). В цій справі судом першої інстанції правильно встановлено, що для підписання кредитних договорів ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог ч.ч. 6-8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір. Отже, договори про надання кредитних коштів підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що кредитні договори між первісними кредиторами та ОСОБА_1 були укладені в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. При цьому ОСОБА_1 на вебсайтах товариств подав заявки на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого товариства надіслали відповідачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитних договорів та того, що укладення кредитних договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Так, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитні договори не були б укладені між первісними кредиторами, суд дійшов висновку, що ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст.ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Так, права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 7407872 від 25 грудня 2023 року, укладеного між первісним ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі Договорів факторингу № 27092024 від 27 вересня 2024 року. Відповідно до Реєстру боржників від 27 вересня 2024 року до Договору факторингу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн 52 коп - заборгованість за відсотками. Права вимоги за Договором про надання фінансового кредиту № 47652-02/2024 від 29 лютого 2024 року укладеного між первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі Договору факторингу № 25072024 від 25 липня 2024 року. Відповідно до Реєстру боржників від 25 липня 2024 року до Договору факторингу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а ст. 615 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається. У відповідності до ст. 611 ЦК України за порушення зобов`язання наступають правові наслідки, передбачені ст.ст. 624, 625 ЦК України. Імперативним приписом ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 611, ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Так, у зв`язку із неналежним виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе грошових зобов`язань, у останнього утворилася заборгованість перед первісними кредиторами, право вимоги щодо яких на підставі вищезазначених договорів факторингу та реєстрів боржників до договорів факторингу перейшло до позивача. На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів, неналежного виконання зобов`язань за укладеними кредитними договорами позичальником в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим, як наслідок, наявністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № 7407872 у розмірі 46 788 грн 51 коп, з яких: 12 853 грн 99 коп - заборгованість за основною сумою боргу, 33 934 грн 52 коп - аборгованість за відсотками; за Кредитним договором №47952-02/2024 у розмірі 38 961 грн, з яких: 11 988 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 26 973 грн - заборгованість за відсотками. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення кредитних договорів в порядку, визначеному чинним законодавством, та на зазначених позивачем умовах, є безпідставними, оскільки як вбачається зі змісту кредитних договорів між позичальником та кредиторами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Підпис відповідача під договорами свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України. Кредитні договори підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо їх умов; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту. Отже, підписавши кредитні договори, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з їх умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредитів до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Матеріалами справи підтверджено, що між первісними кредиторами (позикодавцями) та відповідачем у цій справі були укладені кредитні договори, за умовами яких відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договорами строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами договорів розмірі за користування такими кредитними коштами. Тобто, сторони погодили порядок та строки виконання зобов`язання. Водночас, доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту матеріали справи не містять. У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції. Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 66 011,75 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Обласов Сергій Анатолійович, залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 27 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: