Постанова Велика Палата ВС № 990/472/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2026 року м. Київ справа № 990/472/25 провадження № 11-11заі26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачки Стрелець Т. Г., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Уркевича В. Ю. розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року (судді Шарапа В. М., Бевзенко В. М., Гриців М. І., Стеценко С. Г., Тацій Л. В.) в адміністративній справі № 990/472/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог 1.У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 4 вересня 2025 року № 1848/0/15-25 за його скаргою про відмову в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора служби дисциплінарних інспекторів ВРП ОСОБА_2 (далі - дисциплінарний інспектор). 2.Позивач твердить, що він звернувся до ВРП зі скаргою на суддю Заводського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_3 . Водночас за результатами попередньої перевірки його скарги дисциплінарний інспектор ОСОБА_2 склала висновок із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарного провадження у зв`язку з тим, що доводи дисциплінарної скарги зводяться лише до незгоди із судовим рішенням у справі № 487/1307/25. ОСОБА_1 не погодився з таким висновком дисциплінарного інспектора ОСОБА_2 . У серпні 2025 року позивач звернувся до ВРП зі скаргою на дії дисциплінарного інспектора ОСОБА_2 під час здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_3. Проте 4 вересня 2025 року ВРП ухвалила рішення № 1848/0/15-25 про відмову в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора ОСОБА_2 за скаргою ОСОБА_1 . Позивач не погоджується з таким результатом. Вважає рішення ВРП невмотивованим. Також, за доводами позивача, ВРП порушила його право на участь у процесі прийняття оскаржуваного рішення. Наводить практику щодо вимог до змісту рішень, які приймаються за зверненням громадян: постанови Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/3313/16, від 30 березня 2021 року у справі № 804/4514/16, від 25 червня 2020 року у справі № 802/1681/17-а, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 9901/327/20. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3.Касаційний адміністративний суд ухвалою від 22 грудня 2025 року відмовив у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки розгляд цього спору перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів та взагалі не підлягає розгляду судами. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії або бездіяльність дисциплінарного інспектора Ради та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення посадової особи до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії дисциплінарного інспектора Ради під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні його до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки саме для цієї посадової особи, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП в рамках розгляду дисциплінарної скарги наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. За висновками суду першої інстанції, подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту прав скаржника в інших правовідносинах. Факт притягнення чи непритягнення дисциплінарного інспектора Ради до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов`язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. Касаційний адміністративний суд наголосив, що оскаржуване позивачем рішення ВРП від 4 вересня 2025 року № 1848/0/15-25 є актом індивідуальної дії. Відповідно це рішення не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов`язків позивача, зазначене рішення щодо позивача не застосоване, позивач не є учасником правовідносин, в яких зазначене рішення застосовується, що унеможливлює його оскарження позивачем у судовому порядку. Одночасно суд констатував, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті. До того ж суд першої інстанції поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» розтлумачив як таке, що стосується не тільки спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, але й спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Суд першої інстанції також вказав на нерелевантність приведеної позивачем практики Великої Палати Верховного Суду, що сформульована в постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 9901/327/20. Щодо постанов Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2028 року у справі № 806/3313/16, від 25 червня 2020 року у справі № 802/1681/17-а, то суд вказав на відсутність інформації про такі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. У справі № 804/4514/16 суд касаційної інстанції не ухвалював будь-яких рішень. Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

4. ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року, а справу № 990/472/25 передати до суду першої інстанції для відкриття в ній провадження та розгляду спору по суті. Апелянт вважає, що Касаційний адміністративний суд порушив його право, гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), на судовий захист від незаконних дій ВРП. Твердить, що ВРП ухвалила невмотивоване рішення за результатами розгляду його скарги на дії дисциплінарного інспектора. Вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 821/197/18 та від 21 квітня 2021 року у справі № 9901/327/20. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги 5.Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Зазначає, що за результатами перевірки скарги ОСОБА_1 .Рада дійшла висновку, що у діях дисциплінарного інспектора ОСОБА_2 не встановлено визначених частиною другою статті 65 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) ознак дисциплінарного проступку, тому в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора було відмовлено. ВРП вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване позивачем рішення за скаргою ОСОБА_1 , яким відмовлено в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора ОСОБА_2 , є актом індивідуальної дії, який стосується прав та обов`язків учасників дисциплінарного провадження, а не позивача. Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав для оцінки оскаржуваної ним ухвали як незаконної та необґрунтованої. Рух апеляційної скарги 6.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 лютого 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 25 лютого 2026 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження. 7.24 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду надійшла відповідь на відзив ВРП на його апеляційну скаргу. ОСОБА_1 твердить, що в цих правовідносинах він є не випадковою особою, а ініціатором процедури і отримувачем адміністративної відповіді. Його інтерес не є «абстрактним відновленням законності», а конкретним правовим інтересом у належній процедурі, яка підлягає перевірці судом. Вважає, що доводи ВРП зводяться до заперечення самого принципу судового контролю за остаточною відповіддю державного органу на звернення особи, якщо така відповідь формально пов`язана з дисциплінарним статусом іншої особи. На думку позивача, такий підхід звужує зміст і обсяг прав і свобод, гарантованих статтею 55 Конституції України, позбавляє його ефективного засобу юридичного захисту, створює «зону безсудності» для рішень ВРП у відповідній категорії справ, а також несумісний із принципом верховенства права та належного врядування. 8.9 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява, в якій він уточнює предмет спору. Позивач зазначає, що у цій справі оскаржується не рішення ВРП як таке, а висновок дисциплінарного інспектора служби дисциплінарних інспекторів ВРП як акт, складений державним службовцем у межах здійснення владних повноважень. На його думку саме цей висновок є процесуальною підставою рішення ВРП, визначає зміст та результат розгляду скарги та фактично підміняє собою мотивоване рішення органу. Відповідно висновок дисциплінарного інспектора як акт державного службовця є джерелом порушення і підлягає судовому контролю. Висновок дисциплінарного інспектора та рішення ВРП є елементами єдиного владного механізму. Позивач також вважає, що суд першої інстанції фактично ототожнив діяльність служби дисциплінарних інспекторів з патронатною службою. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 9.Велика Палата Верховного Суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. 10.Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 11.Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. 12.Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 13.За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб. 14.Для розуміння меж права звернення до адміністративного суду слід мати на увазі роз`яснення Конституційного Суду України, що «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, має той самий зміст, що й «охоронюваний законом інтерес». У свою чергу «охоронюваний законом інтерес» характеризується тим, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (див. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004). 15.Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване, зокрема, у нормах КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права. Ідеться про реально існуючі порушення індивідуально виражених прав (законного інтересу) особи, яка звертається до суду за захистом. 16.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 17.За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП. 18.Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України. Відповідно до частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. 19.У цій справі позивач оскаржує рішення ВРП, яким відмовлено в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора ОСОБА_2 , ухвалене за його скаргою.

20. Вирішуючи питання можливості судового оскарження ініціатором дисциплінарного провадження ухваленого ВРП за його скаргою рішення про відмову в порушенні дисциплінарного провадження стосовно посадової особи (інспектора) дисциплінарного органу, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне проаналізувати положення законодавства, що регулюють правовий статус служби дисциплінарних інспекторів ВРП. Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) у ВРП діє служба дисциплінарних інспекторів, правовий статус якої визначається статтею 291 цього Закону. Положення статті 291 Закону № 1798-VIII визначають, що служба дисциплінарних інспекторів ВРП (далі - служба дисциплінарних інспекторів) є самостійним структурним підрозділом у складі секретаріату ВРП. Статус та повноваження служби дисциплінарних інспекторів визначаються цим Законом. Порядок створення, фінансування, взаємодії служби дисциплінарних інспекторів з іншими органами ВРП та процедури її діяльності визначаються цим Законом та Положенням про службу дисциплінарних інспекторів, що затверджується ВРП. Частина друга статті 292 Закону № 1798-VIII встановлює, що правовий статус дисциплінарних інспекторів визначається Законом № 889-VIII з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Особливості діяльності дисциплінарних інспекторів визначаються цим Законом та Положенням про службу дисциплінарних інспекторів. Порядок створення, фінансування, взаємодії служби дисциплінарних інспекторів ВРП (далі - Служба) з іншими органами ВРП та процедури її діяльності визначає Положення про службу дисциплінарних інспекторів ВРП, затверджене рішенням ВРП від 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24 (далі - Положення). За пунктами 5.1-5.3 Положення правовий статус дисциплінарних інспекторів визначається Законом № 889-VIII з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII. Особливості діяльності дисциплінарних інспекторів визначаються Законом № 1798-VIII та Положенням. Дисциплінарний інспектор призначається на посаду ВРП строком на п`ять років за результатами відкритого конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому законодавством про державну службу, з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII та Положенням. Згідно із пунктом 5.12 Положення застосування до дисциплінарних інспекторів заходів заохочення, дисциплінарного впливу, а також присвоєння дисциплінарним інспекторам рангів державних службовців здійснює ВРП згідно із законодавством про державну службу за поданням керівника Служби. Відповідно до пункту 7.6 Положення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника Служби, заступника керівника Служби, дисциплінарного інспектора, про закриття дисциплінарного провадження вирішує ВРП відповідно до Регламенту ВРП. Пунктом 26.2-1 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 зі змінами, передбачено, що дисциплінарне провадження стосовно дисциплінарного інспектора Ради, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів Ради, здійснюється відповідно до Закону № 889-VIII з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII та Порядком здійснення дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарних інспекторів, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів ВРП. Згідно пунктом 26.3. Регламенту ВРП заява особи / подання відповідних посадових осіб про призначення, переведення, звільнення особи, подання про присвоєння рангу державного службовця, скарга (заява, звернення) на дії осіб, суб`єктом призначення яких є Рада, пропозиція Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя (далі - Комісія) передаються члену Ради, визначеному автоматизованою системою розподілу справ, для підготовки відповідного проєкту рішення Ради протягом десяти днів із моменту надходження до Ради заяви / подання, скарги, звернення, пропозиції. За правилами пункту 26.4 Регламенту ВРП питання, зокрема, про порушення дисциплінарного провадження або відмову в порушенні дисциплінарного провадження, притягнення до дисциплінарної відповідальності або закриття дисциплінарного провадження розглядаються Радою на засіданні у пленарному складі в порядку, визначеному пунктом 10.4 Регламенту. Порушення або відмова в порушенні дисциплінарного провадження стосовно осіб, суб`єктом призначення яких є Рада, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності або закриття дисциплінарного провадження, а також їх звільнення здійснюються за рішенням Ради (пункт 26.1 Регламенту ВРП). Згідно із пунктом 26.9 Регламенту ВРП у рішенні Ради про порушення або відмову в порушенні дисциплінарного провадження зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові особи; назва посади особи; підстава або про відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження з відображенням конкретних фактів або із зазначенням про відсутність фактів, які свідчать про наявність або відсутність у діях особи ознак дисциплінарного проступку; строк здійснення дисциплінарного провадження у разі порушення дисциплінарного провадження. Статтею 64 Закону № 889-VIII передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Отже, дисциплінарне провадження щодо дисциплінарного інспектора ВРП здійснюється суб`єктом його призначення - Радою відповідно до Закону № 889-VIII з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII та Порядком здійснення дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарних інспекторів, з урахуванням особливостей правового регулювання державної служби в системі правосуддя, визначених законодавством. 21.За обставинами справи оскаржуване позивачем рішення від 4 вересня 2025 року № 1848/0/15-25 визначає права та обов`язки конкретної особи -дисциплінарного інспектора ОСОБА_2, тобто є актом індивідуальної дії. 22.Індивідуальний акт ? це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). 23.В абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». 24.Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. 25.Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. 26.Положення частини першої статті 78 Закону № 889-VIII визначають, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями до суду. Отож і нормами Закону № 889-VIII передбачено право на судове оскарження виключно для державних службовців щодо прийнятих стосовно них рішень про накладення дисциплінарного стягнення, а не для скаржників, які ініціювали розгляд дисциплінарної справи. 27.Позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії або бездіяльність дисциплінарного інспектора Ради та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення цієї посадової особи до дисциплінарної відповідальності. Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту прав скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи непритягнення дисциплінарного інспектора Ради до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов`язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. По суті, роль скаржника у поданні дисциплінарної скарги до ВРП зводиться до інформування компетентного органу про можливі факти неналежного виконання службових обов`язків посадовою особою системи правосуддя, призначення якої (особи) віднесено до повноважень ВРП. Водночас саме Рада самостійно вирішує питання як про наявність чи відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження, так і про наявність чи відсутність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності такої особи. Оскаржуване в цій справі рішення ВРП не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов`язків позивача, зазначене рішення щодо позивача не застосоване, позивач не є учасником правовідносин, в яких зазначене рішення застосовується, що унеможливлює оскарження в судовому порядку цього акта Ради позивачем. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті. 28.Щодо доводів апеляційної скарги про те, що норми Конституції України гарантують право звернення до суду, Велика Палата звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, крім того, необхідно обґрунтувати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»). У контексті зазначеного не можна погодитися з доводами скаржника й про те, що суд обмежив його право на доступ до суду. Судове рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження зумовлене не небажанням суду з якихось причин розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 , а тим, що позивач не дотримався установлених законом порядку та умов звернення до суду за захистом порушеного права. У цілому право позивача на звернення до суду ніким не було обмежене.

29. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим твердження позивача про можливість застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 9901/327/20, оскільки такі є нерелевантними до обставин цієї справи. У згаданій справі спір виник щодо неналежного розгляду Президентом України звернення, поданого в порядку Закону України «Про звернення громадян». Натомість спір у цій справі виник між позивачем та ВРП щодо ухваленого за скаргою ОСОБА_1 рішення відмову в порушенні дисциплінарного провадження відносно посадової особи Ради (дисциплінарного інспектора). Щодо тверджень ОСОБА_1 про невідповідність висновків суду першої інстанції позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 821/197/18, то необхідно констатувати, що за такими реквізитами, зокрема за датою ухвалення рішення, жодного процесуального документа на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень не знайдено. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/197/18 датована 20 березня 2019 року. Водночас, навіть якщо не брати до уваги, що позивач помилився у даті ухвалення судового рішення, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/197/18 усе одно не можуть бути застосовані в правовідносинах, що виникли у цій справі, оскільки вони стосується питання юрисдикційної підсудності спорів щодо оцінки майна у межах виконавчого провадження. 30.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 31.У контексті цих правовідносин поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду. 32.Відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Оскільки спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду, суд не вказав, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення. 33.Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав для оцінки ухвали Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року як незаконної та/або необґрунтованої.

34. Щодо поданої позивачем 9 квітня 2026 року заяви про зміну предмета позову, слід зазначити, що за правилами частини п`ятої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги 35.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. 36.На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. 37.Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року - без змін. Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року в адміністративній справі № 990/472/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідачкаТ. Г. Стрелець Судді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. В. БілоконьН. М. Мартинюк О. Л. БулейкоК. М. Пільков М. М. ГімонС. О. Погрібний О. А. ГубськаН. С. Стефанів Л. Ю. КишакевичО. В. Ступак В. В. КорольВ. Ю. Уркевич О. В. Кривенда