Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/21301/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/21301/25 пров. № А/857/3306/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 380/21301/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя Брильовський Р.М., м.Львів, спрощене позовне провадження без виклику учасників справи), В С Т А Н О В И В: 24.10.2025 ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , компенсації за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 29.12.2018, відповідно до вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (зі змінами), за період з січня 2019 року до 22 жовтня 2025 року; - зобов`язати Навчально-спортивну базу зимових видів спорту «Тисовець» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 29.12.2018, відповідно до вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (зі змінами), за період з січня 2019 року до 22 жовтня 2025 року; - зобов`язати Навчально-спортивну базу зимових видів спорту «Тисовець» подати звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на посаді начальника фінансово - економічної служби Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» Міністерства оборони України. Стверджував, що під час проходження військової служби відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував грошове забезпечення. Лише на виконання судового рішення позивачу було виплачено заборгованість. Позивач переконував, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, він набув право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати. . Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2019 року по день фактичної виплати 22 жовтня 2025 року; - зобов`язано Навчально-спортивну базу зимових видів спорту «Тисовець» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з січня 2019 року до 22 жовтня 2025 року; - у решті позовних вимог відмовлено повністю. Висновки суду першої інстанції зводяться до того, що суми належного позивачу грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 29.12.2018 повністю виплачено лише 21.10.2025. Враховуючи факт несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення за спірний період, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати по дату фактичної виплати заборгованості. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач покликається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, проігнорувавши факт часткового погашення основного боргу, що призвело до зобов`язання нарахувати компенсацію в завищеному розмірі. Відповідач підтверджує, що індексація грошового забезпечення (основний борг) була виплачена позивачу частинами на загальну суму 54 407 грн 52 коп. впродовж 2024 та 2025 років. Вважає, що компенсація за кожну частину боргу має бути розрахована лише до дати фактичної виплати цієї частини. Разом з тим, суд першої інстанції помилково зобов`язав розрахувати компенсацію за період з січня 2019 року до 22.10.2025 року для всієї суми заборгованості (54 407 грн 52 коп.). Ігноруючи надані платіжні документи відповідачем, на переконання відповідача, суд першої інстанції помилково задовольнив вимоги позивача щодо необґрунтованого періоду, чим порушив баланс інтересів сторін, що призведе до необґрунтованої переплати з державного бюджету. У відповідь на апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому проти вимог відповідача заперечує, просить скаргу залишити без задоволення. На підставі ч.1 ст. 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. За правилами ст. 229 КАС України фіксація технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Суд з`ясував, що відповідно до наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 26 жовтня 2017 року № 117 ОСОБА_1 з 3 листопада 2017 року по 29 грудня 2018 року проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на посаді начальника фінансово-економічної служби Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» Міністерства оборони України. Рішенням від 21 липня 2021 року у справі № 380/5493/21 Львівський окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив частково: - визнав протиправною бездіяльність Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі у період з 03.11.2017 по 29.12.2018; - зобов`язав Навчально-спортивну базу зимових видів спорту «Тисовець» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 29.12.2018 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Надалі, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021 апеляційну скаргу Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» задоволено частково: - скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі № 380/5493/21 в частині задоволення позовних вимог та ухвалено постанову, якою відмовлено в задоволенні адміністративного позову в цій частині; - в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Далі, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.03.2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чугуєнка Дмитра Віталійовича задоволено частково: - рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року скасовано в частині вирішення позовних вимог, які стосуються визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання його вчинити дії щодо нарахування й виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період із 03 листопада 2017 року до 29 грудня 2018 року включно. У цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції Львівського окружного адміністративного суду. - в іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року залишено без змін. Рішенням від 07 липня 2023 року у справі № 380/5493/21 Львівський окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив частково: - визнав протиправною бездіяльність Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018 включно з врахуванням базового місяця - січня 2008 року; - зобов`язано Навчально-спортивну базу зимових видів спорту «Тисовець» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць); - визнано протиправними дії Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» щодо неповного нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період 01.03.2018 до 29.12.2018 включно; - зобов`язано Навчально-спортивну базу зимових видів спорту «Тисовець» індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 до 29.12.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (базовий місяць) з врахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078, з врахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду у справі №380/5493/21 відповідач нарахував та виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 29.12.2018, основна сума заборгованості була повністю виплачена позивачу частинами. Загальна сума виплати склала 54407 грн 52 коп. Факт виплати підтверджується платіжними документами від 28.03.2024 1249 грн 61 коп; 19.04.202 224 грн 55 коп; 19.04.2024 89 грн 72 коп; 08.01.2025 12188 грн 39 коп; 13.02.2025 2414 грн 81 коп; 16.10.2025 8347 грн 46 коп. 22.10.2025 29893 грн 08 коп. Всього 54407 грн 52 коп. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з січня 2019 року до 22 жовтня 2025 року звернувся з позовом в суд. Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд враховує наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159). Згідно з ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індексації інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ). За змістом п.п.2,3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Пунктом 4 Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Верховний Суд ухвалюючи постанову від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-ІV, ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Матеріалами справи підтверджується що, суми належного позивачу грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 29.12.2018 було повністю виплачено йому лише 21.10.2025, згідно з платіжною інструкцією №619. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 380/21301/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар