Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/20502/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20502/25 пров. № А/857/1586/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Матковської З.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (судді Андрусів У. Б., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/20502/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 19.05.2021 та з 01.03.2018 по день фактичної виплати 11.07.2025, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 19.05.2021 та з 01.03.2018 по день фактичної виплати 11.07.2025 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення в частині задоволення позову та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 26.11.2018 № 263 старшого сержанта за контрактом ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 26.11.2018. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №380/103/21 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базовими місяцями для нарахування індексації квітень 2016 року, квітень 2017 року, серпня 2017 року, січня 2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січня 2008 року з урахуванням виплачених сум. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо неврахування вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 26.11.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 26.11.2018 з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №380/2910/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі № 380/12910/24 без змін. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №380/103/21 відповідач 19.05.2021 виплатив позивачу суми індексації грошового забезпечення у розмірі 82306,24 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24 відповідач 11.07.2025 виплатив позивачу суми індексації грошового забезпечення у розмірі 34743,95 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку. У відповідь на заяву від 18.08.2025 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, листом від 18.09.2025 350/14/12-Г-75 відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати, зазначивши, що всі виплати, які виплачуються перед звільненням передбачені інструкцією №200, а саме: грошове забезпечення, грошова компенсація вартості неотриманих предметів речового майна, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні. Водночас вказав, що індексація грошового забезпечення, у тому числі за минулі роки, не входить до складу виплат (при звільненні). Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі Порядок). Згідно статті 1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в розумінні статті 2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян. Згідно статті 3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до статті 4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Вищевказане кореспондується також з нормами Порядку. Провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20. Верховний Суд у поставові від 20.10.2022 року у справі №140/862/19 та ухвалі від 01.05.2024 у справі №600/4650/23-а наголосив, що «з системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу». Суд установив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач виплатив позивачу 19.05.2021 на виконання судового рішення у справі №380/103/21, а за період з 01.03.2018 по 26.11.2018 виплатив позивачу 11.07.2025 на виконання рішення у справі №380/2910/24. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період мали бути здійснені відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відповідач-апелянт порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення, яка належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру. Щодо доводів про порушення строків звернення до суду то колегія суддів такі відхиляє з урахуванням наступного. Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Оскільки положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців), тому такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду з цим позовом, суд керується висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, такого змісту:

65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків: 65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин). 65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. Оскільки частина спірних правовідносин стосуються складової грошового забезпечення за період до 19.07.2022, то з огляду норму статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною на той час ("у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком"), та висновки касаційного суду про її застосування, позивач не пропустив строк звернення до суду. Щодо частини спірних відносин за період з 19.07.2022 по 11.07.2025, то до них підлягає застосуванню норма статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яка передбачає право на звернення до суду в трьохмісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Також суд звертає увагу сторін на висновки, сформовані Верховним Судом у постанові від 25.09.2025 у справі № 440/9690/24, за змістом яких: "…Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття "суми, що належать працівникові при звільненні". З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною 2 статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Колегія суддів враховує, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №380/103/21 відповідач 19.05.2021 виплатив позивачу суми індексації грошового забезпечення у розмірі 82306,24 грн., а на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24 відповідач 11.07.2025 виплатив позивачу суми індексації грошового забезпечення у розмірі 34743,95 грн. У відповідь на заяву від 18.08.2025 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, листом від 18.09.2025 350/14/12-Г-75. Отже, позивачем дотримано строк звернення до суду з цим позовом. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі №380/20502/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк З.М. Матковська Повне судове рішення складено 29.04.26