Постанова 4855 № 580/7672/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/7672/25 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 11 березня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 11 березня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про те, що відповідач протиправно не здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача з 11.03.2022 по 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та як наслідок видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 18.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, виплачене за період з 11.03.2022 по 18.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, та виплатити з урахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати щомісячного грошового забезпечення відповідно до положень Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, залишено без розгляду. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині залишення позовних вимог без розгляду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти нову постанову в цій частині, якою позовні вимоги задовольнити. Також, не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційні скарги позивача та відповідача до розгляду в порядку письмового провадження. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно норм ст. 309 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2025 № 29, солдата ОСОБА_1 , радіотелефоніста 2 відділення командно-штабних машин радіовзводу роти зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку, звільненого наказом командира військової частини (по особовому складу) № 107-РСвід 14 грудня 2024 року з військової служби у відставку за пунктом «а» (за віком-у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 29 січня 2025 року виключити зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 30 січня 2025 року. Відповідач починаючи з 11.03.2022 по 12.05.2023 розраховував грошове забезпечення позивача виходячи із розміру 1762 грн (лист від 24.04.2025 № 352; довідка про доходи за вказаний період). Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: - з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103; - враховуючи, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строком, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення відповідно до положень Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 за період з 11.03.2022 по 18.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом: з 11.03.2022 по 19.07.2022, поданий представником позивача у визначений законом строк і в цій частині строк звернення до суду не пропущений; - позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду в цій частині позовних вимог відповідно до вимог частини 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України. Тому, позивач, звернувшись до суду, пропустив тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення відповідно до положень Постанови КМУ №704 за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 відповідно до вимог ст. 233 Кодексу законів про працю України. Позивач в апеляційній скарзі наголошує на тому, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, та не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит, позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Крім того, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України строк на звернення до суду був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року. Отже, на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються, оскільки охоплюють період з 19.07.2022 по 20 травня 2023 року. Відповідач вважає висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог помилковими та необґрунтованими, позаяк скасування судом пункту 6 постанови № 103 не відновлює раніше діючий порядок, оскільки чинне законодавство України не передбачає випадків порядку відновлення правових норм, які в установленому порядку втратили чинність, тому застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом станом саме на 01.01.2018, відповідач діяв правомірно. Підстав для задоволення позовних вимог немає. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII). Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова №704), затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком

14. Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції), було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018. Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, та передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №

103. Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: (1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті спору про те, що грошове забезпечення позивача за спірний період повинно бути визначено, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (а не на 01.01.2018). Тому, грошове забезпечення позивача за вказаний період підлягає перерахунку. У цій частині висновки суду першої інстанції є правильними та підлягають задоволенню. Водночас, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інсатнції про наявність підстав для залишення позову без розгляду за період з 19.07.2022 по 12.05.2023, з огляду на наступне. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України, викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Разом з цим, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651). Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). У справі ж, що розглядається, спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу грошового забезпечення у визначеному законом розмірі та охоплює період з 11.03.2022 по 20.05.2023, тобто, апелянт обґрунтовано стверджує про те, що в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, строк на звернення до суду був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року. Отже, на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються. Також, є доцільним посилання позивача в скарзі й на те, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, та лише після отримання відповіді на адвокатський запит, позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача та вважає висновки суду першої інстанції в частині залишення позову без розгляду за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 є помилковими та здійсненими з порушенням норм процесуального права, хоча суд першої інстанції в мотивувальній частині сам зазначав про п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України (а.с. 27 зворот). Тому, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог за період, який було позовні вимоги залишено без розгляду, з обґрунтуванням мотивувальної частини рішення суду, аналогічним частині рішення, якою позовні вимоги було задоволено. Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, водночас, доводи апеляційної скарги позивача є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині залишення позову без розгляду з прийняттям нової постанови в цій частині. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення. У відповідності до ст. 317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю та ухвалює нове судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з недодержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в частині залишення позову без розгляду прийнято рішення з недодержанням норм процеесуального права, а доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог щодо здійснення перерахунку та виплати щомісячного грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт. Прийняти нову постанову в цій частині, якою позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 - задовольнити. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, виплачене за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, та виплатити з урахуванням раніше виплачених сум. У іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді Я.М. Василенко В.В. Кузьменко