Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7738/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2026 р. Справа № 520/7738/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої К.В., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 09.02.2026) по справі № 520/7738/25 за позовом Головного управління ДПС у Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування. Головне управління ДПС у Харківській області (далі ГУ ДПС у Харківській області, позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому просив суд стягнути до бюджету України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), суму податкового боргу в загальному розмірі 98 551,63 гривень. В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідно до облікових даних контролюючого органу фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має податковий борг перед бюджетом в загальному розмірі 98 551,63 грн. ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 задоволено адміністративний позов Головного управління ДПС у Харківській області: ухвалено стягнути до бюджету України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), суму податкового боргу в загальному розмірі 98 551,63 гривень. Ухвалюючи судове рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має податковий борг перед бюджетом у розмірі 98 551,63 грн, який на час розгляду справи не сплачений, що підтверджується інтегрованою карткою платника податків. Отже, у зв`язку з тим, що позивачем надано до суду документи, які підтверджують несплачену відповідачем суму податкового боргу, а відповідач не надав суду доказів погашення вказаної вище суми податкового боргу, суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності вимог податкового органу. ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить визнати нечинним рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 у справі №520/7738/25 та закрити провадження у справі. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що 25.04.2025 нею сплачено суму заявленого податкового боргу, у зв`язку з чим на час розгляду справи заявлений контролюючим органом до стягнення борг відсутній. Незважаючи на відсутність об`єктивних перешкод, позивач не надав суду інформацію на підтвердження відсутності податкового боргу. З посиланням на положення статті 190 КАС України скаржник зауважує, що сторонами врегульовано спір повністю, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 238 КАС України провадження у справі підлягає закриттю. ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. V. Обставини, встановлені судом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 внесена до Державного реєстру фізичних осіб України за реєстраційним номером облікової картки НОМЕР_1 та 18.01.2017 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ФОП ОСОБА_2 є платником єдиного податку з фізичних осіб. Станом на дату подання позову ФОП ОСОБА_2 має заборгованість з єдиного податку у загальному розмірі 98 551,63 грн, який виник в результаті несплати грошових зобов`язань з єдиного податку, по самостійно поданим податковим деклараціям, а саме: - податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця (для третьої групи - квартал, місяць) № 9336917613 від 08.11.2024 ( нарахована 107 863,95 грн, сплачено 101 601,03 грн, сума до стягнення 6 262,92 грн; - податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця (для третьої групи - квартал, місяць) № 9424204970 від 07.02.2025 на суму 92 288,71 грн. Станом на дату звернення з позовом сума заборгованості обліковуються в інтегрованих картках відповідача за відповідним платежем. У зв`язку з непогашенням відповідачем сум податкового зобов`язання протягом встановлених строків, позивачем винесено податкову вимогу №0014294-1311-2040 від 25.12.2024, докази направлення якої відповідачу містяться в матеріалах справи, проте до контролюючого органу повернувся конверт із відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання. Оскільки позивачем не було оскаржено відповідну податкову вимогу та не було у добровільному порядку сплачено податковий борг, Головне управління ДПС у Харківській області звернулось до суду з відповідним позовом. VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковомузадоволенню, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України). Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України: - грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (підпункт 14.1.39 пункту 14.1); - податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1); - пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 14.1.162 пункту 14.1); - податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1). Отже, факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання в установлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку щодо сплати узгодженого податкового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого визначається законом. Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених вказаним Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Пунктом 49.1 статті 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені вказаним Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. З матеріалів справи встановлено, що відповідачем самостійно задекларовано належні до сплати податкові зобов`язання з єдиного податку фізичної особи-підприємця шляхом подання декларацій: № 9336917613 від 08.11.2024 із визначенням суми єдиного податку 92288,71 грн; № 9424204970 від 07.02.2025 із визначенням суми єдиного податку 107863,95 грн. З урахуванням часткової сплати відповідачем сум податку заборгованість станом на 28.02.2025 становила 98551,63 грн, про що свідчить інтегрована картка платника (а.с.31-43, т.1). Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Аналіз наведених норм свідчить про відсутність обов`язку в контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється. Як встановлено судом першої інстанції, з метою погашення податкового боргу позивачем сформовано податкову вимогу форми «Ф» №0014294-1311-2040 від 25.12.2024 на суму 25351,92 грн, яка направлялась на адресу місця реєстрації відповідача у відповідності до вимог статті 42 ПК України (а.с.27-29, т.1), відтак вважається належним чином врученою. Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті). За правилами пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини. Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 95.4. статті 95 ПК України). Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що податковий орган може звернутися до суду з позовом про стягнення з особи податкового боргу у випадку наявності у цієї особи узгодженого та несплаченого грошового зобов`язання. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що відповідач має податковий борг перед бюджетом у розмірі 98 551,63 грн, який на час розгляду справи не сплачений, що підтверджується інтегрованою карткою платника податків. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, колегія суддів зазначає, що предметом доказування у цій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо. Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №520/3060/19, від 13.10.2020 у справі №807/2206/16, від 29.01.2021 у справі №814/948/17, від 02.11.2021 у справі №824/484/17-а тощо. Звертаючись з позовом про стягнення податкового боргу до суду, позивач на підтвердження наявності у ФОП ОСОБА_1 надав інтегровану картку платника, з якої, як вже зазначалось судом, заборгованість станом на 28.02.2025 становила 98551,63 грн. Разом з тим, основним доводом апеляційної скарги є те, що на момент розгляду справи (09.02.2026) відповідний податковий борг відповідачем був сплачений, на підтвердження чому апелянт надала платіжну інструкцію №58 від 25.04.2025 на суму 98551,63 грн, а також довідку Головного управління ДПС у Харківській області від 23.02.206 №2012/20-40-13-11-22 про відсутність заборгованості, за змістом якої ФОП ОСОБА_1 станом на 23.02.2026 не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (у тому числі, розстроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. Колегія суддів зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Таким чином, принцип офіційності сприяє реалізації основних засад адміністративного судочинства - законності, об`єктивності та справедливості, забезпечує баланс між активною участю сторін у процесі та відповідальністю суду за всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин справи. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, наприклад, у постановах від 02.04.2026 у справі №160/33846/23, від 31.03.2026 у справі №580/1623/25, від 18.02.2026 у справі №320/5589/23, від 22.12.2025 у справі №200/3307/25, від 02.07.2025 у справі №320/11900/24 тощо. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує також і те, що встановлені частиною другою статті 341 КАС України межі касаційного перегляду справи позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи доводи апелянта стосовно неповноти дослідження судом першої інстанції факту наявності на момент розгляду справи податкової заборгованості, що становить предмет доказування у цій справі, виходячи з встановленого статтею 9 КАС України принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного вирішення справи, колегія суддів уважала за необхідне витребувати докази у Головного управління ДПС у Харківській області, а саме: належним чином засвідчені докази заявленого у справі до стягнення в судовому порядку податкового боргу (витяг з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 ) з відповідним письмовим поясненням щодо його актуальності станом на час ухвалення рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026. На виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 від Головного управління ДПС у Харківській області 09.04.2026 надійшли витребувані докази по справі, зокрема, інтегрована картка платника ФОП ОСОБА_1 , з якої слідує, що 25.04.2025 відповідно до платіжного доручення №58 від 25.04.2025 сплачено грошове зобов`язання на суму 98551,63 грн, внаслідок чого заборгованість з 25.04.2025 у відповідача була відсутня. Факт погашення відповідачем у повному обсязі податкового боргу, який був предметом стягнення у справі №520/7738/25, також підтвердив позивач у клопотанні про долучення доказів. З урахуванням встановленого судом апеляційної інстанції факту відсутності податкової заборгованості на момент розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позову Головного управління ДПС у Харківській області. За таких обставин судова колегія констатує, що суд першої інстанції ухвалив рішення без встановлення всіх обставин по справі, при цьому не дотримуючись норм процесуального права в частині належного з`ясування обставин (зокрема, встановлення факту наявності у відповідача заборгованості). Щодо доводів апелянта про наявність підстав для закриття провадження у справі суд зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 190 КАС України сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов`язків сторін. Сторони можуть примиритися на умовах, які виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Умови примирення не можуть суперечити закону або виходити за межі компетенції суб`єкта владних повноважень. Відповідно до частини третьої статті 190 КАС України умови примирення сторони викладають у заяві про примирення сторін. Заява про примирення сторін може бути викладена у формі єдиного документа, підписаного сторонами, або у формі окремих документів: заяви однієї сторони про умови примирення та письмової згоди іншої сторони з умовами примирення. За приписами частини п`ятої статті 190 КАС України умови примирення сторін затверджуються ухвалою суду. Затверджуючи умови примирення сторін, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі Відповідно до частин першої, другої статті 314 КАС України позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі. З урахуванням наведених норм колегія суддів зазначає про те, що законодавством регламентовано процесуальне право сторін врегулювати спір на будь-якій стадії судового розгляду шляхом примирення та повноваження суду затвердити умови їх примирення, якщо це не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять заяв (-и) про примирення сторін, у зв`язку з чим суд не вирішував питання щодо затвердження умов примирення сторін, крім того, відсутня заява Головного управління ДПС у Харківській області про відмову від позову відповідно до статті 189 КАС України, тому правові підстави для закриття провадження відсутні. Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За приписами пункту 1 частини першої статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Враховуючи, що суд першої інстанції не встановив належним чином всі фактичні обставини у даній справі, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 520/7738/25 підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі №520/7738/25 скасувати. Ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя К.В. Мінаєва Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко