Постанова 4856 № 240/23230/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/23230/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 23 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при звільненні з органів Національної поліції України йому не було виплачено компенсацію за всі невикористані ним дні як основної, так і додаткової відпустки за минулі роки. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України задоволено частково: -визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та додаткової відпустки за період часу 2007-2015 років; за 2017 рік - 20 діб основної оплачуваної відпустки, 9 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2018 рік - 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2019 рік - 15 діб основної оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2020 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки, 12 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій та за 2021 рік 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій. -зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та додаткової відпустки за період часу 2007-2015 років; за 2017 рік - 20 діб основної оплачуваної відпустки, 9 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2018 рік - 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2019 рік - 15 діб основної оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2020 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки, 12 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій та за 2021 рік 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції. -у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 у справі № 240/23230/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього місячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також витрат на професійну правничу допомогу адвоката, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити в повному обсязі. Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з урахуванням наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 08.08.2007 по 06.11.2015 проходив службу в різних підрозділах управління МВС України, а надалі - в Національній поліції України. Під час проходження служби в органах внутрішніх справ, у період часу з 29.05.2014 по 26.06.2014 позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей і отримав статус учасника бойових дій. Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 05.05.2021 №148 о/с майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 11.05.2021 за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Вказаним наказом визначено, зокрема, виплатити компенсацію за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 12 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році. При цьому, на момент звільнення ОСОБА_1 11.05.2021 не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних йому сум за час існування трудових відносин, а саме: не здійснено виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за період часу 2007-2021 років та додаткової відпустки зі збереженням грошової забезпечення як учасника бойових дій за період часу з 2015-2021 років. Вказане, на думку позивача, також зумовило зобов`язання відповідача виплатити йому додатково середній місячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим встановив підстави для часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Оцінюючи доводи апеляційної скарги відповідача в частині задоволення позову з урахуванням ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року. Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин 1, 3 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Стаття 60 Закону № 580-VIII визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з положеннями статті 92 Закону № 580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами 1 - 4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин 8 - 11 статті 93 Закону № 580-VIII, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Отже, Законом визначено право поліцейських на отримання також додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 6 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260). Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. Водночас, положеннями абзаців сьомого і восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. До того ж, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України «Про відпустки» і статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Отже, положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують і не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 травня 2020 року в справі № 360/4127/19, від 14 квітня 2021 року в справі № 620/1487/20, від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а, від 31 травня 2021 року в справі № 200/13837/19-а, від 11.11.2021 року в адміністративній справі № 200/1175/20-а. Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учасник бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Апеляційний суд встановив те, що листом Департаменту захисту економіки від 16.04.2024 №17аз, листом ГУНП в Житомирській області №СЕД-5472-2024 від 17.07.2024, листами Департаменту стратегічних розслідувань №25147-2024 від 24.07.2024 та №54897-2024 від 21.10.2024, довідкою заступника начальника управління - начальника 3-го відділу (кадрового забезпечення) 4-го управління Департаменту стратегічних Національної поліції України від 27.10.2024) підтверджується, що позивачем не використано вказані відпустки та грошова компенсація за невикористані календарні дні цих відпусток при звільненні йому виплачена не була. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Отже, при звільненні, відповідач мав обов`язок виплати позивачу компенсацію за календарні дні невикористаної додаткової відпустки. Доказів виплати такої компенсації матеріали справи не містять, у зв`язку з чим коегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції застосував належний спосіб захисту порушеного права позивача, визнавши протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та додаткової відпустки за період часу 2007-2015 років; за 2017 рік - 20 діб основної оплачуваної відпустки, 9 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2018 рік - 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2019 рік - 15 діб основної оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій; за 2020 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки, 12 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій та за 2021 рік 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій. Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виплату середнього місячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16). Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків відповідного підрозділу) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець виплачує звільненому працівнику всі належні йому суми. Суд враховує, що позовні вимоги про перерахунок грошового забезпечення заявлені за період 2007-2021 роки, та правові позиції суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах щодо порядку визначення розміру виплати середнього заробітку з підстав непроведення з працівником повного розрахунку при звільненні, зокрема, необхідності встановлення періоду з моменту звільнення особи до дня проведення такої виплати відповідачем. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заявлена безпідставно, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, тому відсутні підстави стверджувати про наявність порушення прав позивача. Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання рішення суду першої інстанції протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.