Постанова 4856 № 240/29366/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/29366/25 Головуючий у 1-й інстанції: Токарева Марія Сергіївна Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 23 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області за участі третьої особи Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області , в якому просить: - визнати протиправними та скасувати: - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирській області №0084712407 від 29.04.2025 про сплату податкового зобов`язання військового збору в сумі 67 666,26 грн. та штрафу в сумі 16 916,57 грн.; - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирській області №0084722407 від 29.04.2025 про сплату податкового зобов`язання - податку на доходи фізичних осіб в сумі 811 995,10 грн. та штрафу в сумі 202 998,78 грн.; - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирській області №0084732407 від 29.04.2025 про сплату штрафу в сумі 1 020,00 грн.; - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирській області №0084742407 від 29.04.2025 про сплату штрафу в сумі 340,00 грн.; - податкову вимогу ГУ ДПС у Житомирській області № 0007782-1302-0630 від 08.09.2025; - рішення ГУ ДПС у Житомирській області про опис майна у податкову заставу вих. № 06-30-13-02-7782-25 від 09.2025. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач поверхнево провів перевірку взявши до уваги лише податкову звітність АТ "УкрСиббанк" та його листи, які не надавались позивачу для безпосереднього ознайомлення, при цьому, відповідач не перевіряв первинну бухгалтерську документацію щодо виконання кредитних договорів, та навіть самі кредитні договори. Державна податкова служба України повідомила позивача про продовження строку розгляду Скарги - 07.06.2025, тобто через 4 дні, після закінчення строку розгляду Скарги, визначеного п. 56.8. ст. 56 ПКУ. Як наслідок, відповідно до абз. 3 п. 56.9. ст. 56 ПКУ: Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. Крім того, зазначає, що відповідачем безпідставно віднесено прощений (анульований) борг позивача перед АТ "УкрСиббанк", як додаткове благо до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, через здійснення прощення (анулювання) боргу кредитором після закінчення строку позовної давності. В позовній заяві представник позивача заявив клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування клопотання вказав, що здійснення позивачем заходів адміністративного оскарження Акту, а в подальшому ППР в порядку ст. 56 Податкового кодексу України, фактичне ознайомлення з результатами оскарження - 06.11.2025, необхідність збирання адвокатом додаткових доказів для пред`явлення даного позову щодо подій шестирічної давності, - є поважними причинами пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання у справі. Головне управління ДПС у Житомирській області надало до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду. У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи факт використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження), застосуванню підлягає місячний строк звернення до суду, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Підпунктом 57.17.3 пункту 57.17 статті 57 ПК України передбачено, що процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Отже, початок відліку строку звернення до суду з цим позовом слід обраховувати з дня отримання рішення Державної податкової служби України за результатами розгляду скарги, а саме 06.11.2025. З вказаним позовом, позивач звернувся до суду 27.12.2025, а тому строк звернення до суду позивачем пропущений в частині позовних вимог щодо оскарження податкових повідомлень-рішень. Оцінивши заявлені доводи позивача в обґрунтування пропуску строку, суд дійшов висновку, що такі є неповажними, та позивачем не надано жодних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що постановивши ухвалу про залишення позову без розгляду, з мотивів неповажності підстав поновлення строку, зазначених у позовній заяві, яку перед цим визнав такою, що відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАСУ, суд фактично позбавив позивача можливості вказати інші підстави для поновлення строку. Оскільки судом не надавалась можливість вказати інші підстави для поновлення строку, а також навести додаткові докази поважності наведених у позовній заяві підстав, або більше детально вивчити питання строку звернення до суду, і прийти до висновку, що строк звернення до суду не закінчився, позивач наводить інші підстави для поновлення строку. Зазначає, що процедура адміністративного оскарження, відповідно до ст. 56.17.3. ПКУ, не є закінченою 06.11.2025, оскільки платник податків не одержав рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, а лише одержав інформацію про його наявність такого рішення у вигляді електронної копії письмового документа, без електронного підпису та/або електронної печатки. Враховуючи, що процедура адміністративного оскарження не завершена 06.11.2025, але позивач дізнався про порушення його прав 23.09.2025, коли одержав податкову вимогу ГУ ДПС у Житомирській області №0007782-1302-0630 від 08.09.2025 та рішення про опис майна у податкову заставу вих. № 06-30-13-02-7782-25 від 09.2025, які також, є предметом оскарження за адміністративним позовом, саме з цієї дати і слід рахувати загальний шестимісячний строк звернення до суду, встановлений абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАСУ, який закінчується 23.03.2026. Також, судом проігноровано попередню поведінку сторін, і той факт, що позивач систематично вживав заходи в адміністративному порядку для захисту своїх прав. Поза увагою суду залишились загальновідомі об`єктивні обставини, як безпосередньо вплинули на час підготовки позовної заяви, а саме повітряні тривоги та систематичні відключення електроенергії в місті Житомирі, як за графіком відключень, так і в екстреному порядку. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив залишити її без задоволення. V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України). Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною. При цьому в кожному випадку темпоральні проміжки, як і момент початку відліку строку, є різними. 26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» . Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 у пункті 17 виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень: 1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України); 2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України); 3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України). Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення із використанням процедури досудового вирішення спору становить один місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Розумні строки в адміністративному судочинстві це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. В даному випадку предметом оскарження позивачем в судовому порядку є податкові повідомлення-рішення, винесені контролюючим органом 29.04.2025, податкова вимога ГУ ДПС у Житомирській області № 0007782-1302-0630 від 08.09.2025, рішення ГУ ДПС у Житомирській області про опис майна у податкову заставу вих. № 06-30-13-02-7782-25 від 29.09.2025. Суд першої інстанції правильно зазначив, що враховуючи факт використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження), застосуванню підлягає місячний строк звернення до суду, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Підпунктом 57.17.3 пункту 57.17 статті 57 ПК України передбачено, що процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Суд першої інстанції дійшов висновку, що початок відліку строку звернення до суду з цим позовом слід обраховувати з дня отримання рішення Державної податкової служби України за результатами розгляду скарги, а саме 06.11.2025. Та оскільки з вказаним позовом, позивач звернувся до суду 27.12.2025, позивачем пропущений в частині позовних вимог щодо оскарження податкових повідомлень-рішень. Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, позивач посилався, зокрема, на необхідність збирання представником додаткових доказів щодо обставин, які мали місце значний час тому, а також на тривалість адміністративного оскарження та інші обставини, пов`язані з підготовкою позовної заяви. Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт необхідності збирання доказів, у тому числі щодо подій попередніх періодів, а також організаційні аспекти діяльності представника не можуть розглядатися як об`єктивно непереборні обставини, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду у межах установленого законом строку. Разом із тим такі обставини підлягають оцінці судом з урахуванням конкретних даних справи, поведінки позивача та наявності чи відсутності належних доказів на їх підтвердження, що має здійснюватися із дотриманням процесуальних гарантій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановленні статтею 123 КАС України. Так, відповідно до частини 1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частин 2, 3 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, позовної заяви. Як у випадку невиконання вимог статті 160 КАС України щодо форми та змісту позовної заяви, так і вимог щодо дотримання строку звернення до суду, зокрема, відсутності відповідного клопотання про його поновлення чи визнання вказаних у ньому причин неповажними, - позовна заява залишається без руху. З аналізу положень статей 123, 171 КАС України слідує, що питання дотримання позивачем строку звернення із позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності. Закріплений у частинах 1-3 статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого строку. До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху із пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення цього строку. Колегія суддів зазначає, що залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої заяви та встановити спосіб і строк їх усунення. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку звернення із позовною заявою суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними. Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та які були визнані судом неповажними. Водночас у цій справі суд першої інстанції не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалося судом вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року по справі № 160/9356/22. Таким чином, суд першої інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку та навести інші поважні причини для його поновлення. Утім, з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення слідує, що суд першої інстанції не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалося судом вказати інші підстави поважності пропуску строку звернення до суду. Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі наводить додаткові доводи на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, зокрема щодо обставин отримання рішення контролюючого органу та впливу об`єктивних факторів на можливість своєчасного звернення до суду. Однак колегія суддів не надає оцінки зазначеним доводам та обставинам, оскільки вони не були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції, який, дійшовши висновку про неповажність первинно наведених причин, не забезпечив позивачу можливості подати інші підстави для поновлення строку звернення до суду та відповідні докази на їх підтвердження. З огляду на це, надання оцінки таким доводам вперше судом апеляційної інстанції призвело б до виходу за межі апеляційного перегляду та фактичної підміни суду першої інстанції у вирішенні питання, яке не було предметом його належного процесуального розгляду, що є неприпустимим з огляду на засади адміністративного судочинства. Відтак, наведені позивачем додаткові обставини підлягають оцінці судом першої інстанції під час продовження розгляду справи з дотриманням встановленої процесуальним законом процедури. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки, дійшовши висновку про неповажність наведених позивачем в заяві про поновлення строку причин пропуску строку, не вчинив дій щодо надання позивачу можливості повідомити інші причини поважності пропуску строку звернення до суду, тобто діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, залишив позовну заяву без розгляду, чим обмежив його право на оскарження податкових повідомлень-рішень. З огляду на наведене, залишення позовної заяви без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів визнає передчасним, оскільки матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні "Мушта проти України" від 18 листопада 2010 року (заява №8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби . На підставі вищезазначеного колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. Враховуючи викладені обставини, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду, наявні підстави для скасування його ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. VI. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи викладене, ухвала про залишення позовної заяви без розгляду підлягає скасуванню в зв`язку з порушенням норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області за участі третьої особи Публічного акціонерне товариство "УкрСиббанк" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Моніч Б.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.