Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/16265/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/16265/23 Головуючий у 1-й інстанції: Слободонюк Михайло Васильович Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 15 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо відмови в нарахуванні та виплаті йому щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 02.08.2022 по 19.01.2023; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату на його користь щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 02.08.2022 по 19.01.2023. Ухвалою суду від 31.10.2023 позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з вручення (отримання) копії ухвали шляхом подання до суду клопотання (заяви) про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску. 02.11.2023 на виконання зазначеної ухвали від позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначено, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення додаткової винагороди, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Представник позивача вказує, що позивач був працівником Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області та перебував у трудових відносинах з відповідачем. Відтак, на думку представника, оспорювана бездіяльність відповідача є триваючою та стосується невиплати додаткової винагороди, як частини належного позивачу до виплати грошового забезпечення (заробітної плати). На переконання позивача, спір між сторонами є спором щодо оплати праці, а тому при визначенні строку звернення до суду слід застосовувати положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України щодо права позивача на звернення до суду з позовом без обмеження будь-яким строком. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами повернуто позивачеві. IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час звільнення позивача зі служби стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яка визначала трьохмісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належних при звільненні сум. Про факт невиплати позивачу усіх належних йому сум, зокрема спірної щомісячної додаткової винагороди, позивач був обізнаний з моменту його звільнення - 17.03.2023 (зокрема, на час свого звільнення позивач знав, що спірну доплату він не отримував і така не нараховувалась), а тому трьохмісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом спливав для позивача 19.06.2023 (17-18 червня вихідні дні). Cуд також врахував те, що Законом України від 30.03.2020 №540-IX КЗпП України було доповнено главою XIX такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.", зазначивши, що, навіть якщо відраховувати визначений в ст. 233 КЗпП України трьохмісячний строк звернення до суду з часу завершення карантину (30.06.2023), то такий строк все одно вважається пропущеним позивачем. Оскільки позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом та при цьому не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 належить повернути на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України. ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно зі ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач звертається до суду як особа, яка проходила службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Вінницькій області, яка в силу пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України є публічною службою. При цьому спір між сторонами виник через невиплату позивачу щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за період проходження служби з 02.08.2022 по 19.01.2023. Вирішуючи питання застосування норм КАС України та КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22. Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Судом встановлено, що позивач проходив службу у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Вінницькій області та згідно наказу тимчасового виконувача обов`язків начальника Служби судової охорони від 17.03.2023 №233 о/с (по особовому складу) звільнений зі служби в службі судової охорони за пп. 7 п. 2 розділу ХІІ Положення про проходження служби співробітниками служби судової охорони у запас збройних сил (за власним бажанням) з 17.03.2023. Таким чином, станом на час звільнення позивача зі служби стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яка визначала трьохмісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належних при звільненні сум. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі №380/653/23. Позивач був звільнений 17.03.2023 і саме цього дня з отриманих документів з питань грошового забезпечення позивач був обізнаний про факт невиплати усіх належних йому сум, зокрема спірної щомісячної додаткової винагороди, тому суд першої інстанції правильно зазначив, що трьохмісячний строк звернення до суду з даним позовом спливав для позивача 19.06.2023 (17-18 червня вихідні дні). При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а тому визначені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, відновили свою дію з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року внаслідок відміни постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. При прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції вірно виходив з того, що даний позов мав бути поданий позивачем у тримісячний строк, починаючи з дня припинення карантину, тобто з 30.06.2023 року, а оскільки з даним позовом позивач звернувся 25.10.2023 року, то строк звернення до суду був пропущений. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи, викладені в поданому представником позивача клопотанні про поновлення строку звернення до суду, жодним чином не спростовують викладені судом висновки, так як ґрунтуються на застосуванні старої редакції статті 233 КЗпП України, яка станом на час виникнення спірних правовідносин (дату звільнення позивача зі служби - 17.03.2023) не підлягала до застосування. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановленні статтею 123 КАС України. Так, відповідно до частини 1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частин 2, 3 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, позовної заяви. Як у випадку невиконання вимог статті 160 КАС України щодо форми та змісту позовної заяви, так і вимог щодо дотримання строку звернення до суду, зокрема, відсутності відповідного клопотання про його поновлення чи визнання вказаних у ньому причин неповажними, - позовна заява залишається без руху. З аналізу положень статей 123, 171 КАС України слідує, що питання дотримання позивачем строку звернення із позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності. Закріплений у частинах 1-3 статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого строку. До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху із пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення цього строку. Колегія суддів зазначає, що залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої заяви та встановити спосіб і строк їх усунення. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку звернення із позовною заявою суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними. Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та які були визнані судом неповажними. Водночас у цій справі суд першої інстанції не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалося судом вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року по справі № 160/9356/22. Таким чином, суд першої інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку та навести інші поважні причини для його поновлення. Втім, з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення слідує, що суд першої інстанції не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалося судом вказати інші підстави поважності пропуску строку звернення до суду . З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки, дійшовши висновку про неповажність наведених позивачем в заяві про поновлення строку причин пропуску строку, не вчинив дій щодо надання позивачу можливості повідомити інші причини поважності пропуску строку звернення до суду, тобто діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, повернув позовну заяву позивачу, чим обмежив його право на оскарження бездіяльності відповідача. З огляду на наведене, повернення позовної заяви з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів визнає передчасним, оскільки матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні "Мушта проти України" від 18 листопада 2010 року (заява №8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби . На підставі вищезазначеного колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позову, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. Враховуючи викладені обставини, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви позивачу, наявні підстави для скасування його ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. VI. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи викладене, ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню в зв`язку з порушенням норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Моніч Б.С. Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.