Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/4360/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4360/25 ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М., при секретарі Литвин С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення за наслідками розгляду апеляційних скарг Міністерства освіти і науки України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та на додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства освіти і науки України «Інформаційно-іміджевий центр» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач,) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі по тексту - відповідач, МОН України) в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення МОН України від 14.11.2024 №1/21226-24 про відмову у визнанні іноземного документа про освіту ОСОБА_1 , а саме: диплома магістра психології від 10.11.2023 № НОМЕР_1 , виданого університетом Кот д`Азюр (Університет Лазурного берега); - зобов`язати МОН України визнати диплом від 10.11.2023 № НОМЕР_1 , виданий університетом Кот д`Азюр та видати відповідне свідоцтво про визнання диплому. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року значений позов задоволено. Додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року заяву представника позивача Панченко К.А. про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства освіти і науки України «Інформаційно-іміджевий центр» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Не погоджуючись із зазначеними рішенням та додатковим рішенням суду, відповідач подав апеляційні скарги, в яких просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та на додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю. Постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2026 року апеляційні скарги Міністерства освіти і науки України залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 залишено без змін. 10.04.2026 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява представника позивача Боднар А.М. про ухвалення додаткового рішення по даній справі та стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 38 268, 00 грн. (далі по тексту - заява). Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. 17.04.2026, через підсистему Електронний суд, надійшла заява представника позивача Боднар А.М. про розгляд справи без участі позивача. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Досліджуючи матеріали справи та заяву представника позивача про стягнення судових витрат, колегією суддів встановлено, що під час перегляду судового рішення в апеляційній інстанції судом не вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У поданій заяві, представником позивача Боднар А.М. зазначено, що ОСОБА_1 , під час апеляційного розгляду, понесено витрати в розмірі 38 268,00 грн. на професійну правову допомогу. За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано. На підтвердження судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, представником позивача Боднар А.М. додано до заяви наступні копії: - договір №1301/3-10-01-2025 про надання правничої (правової) допомоги від 10.01.2025; - додаткову угоду №7 від 05.08.2025; - акт наданих послуг №155 від 07.08.2025; - акт наданих послуг від 08.04.2026 №65 - розрахунки на оплату від 08.04.2026 № 68 на суму 15728,40 грн. та від 07.08.2025 № 174 на суму 22 539,60 грн; - платіжну інструкцію від 07.08.2025 №791075656.1 на суму 22 539,60 грн,.; - платіжну інструкцію від 08.04.2026 №928148510.1 на суму 15728,40 грн.; - ордер про надання правничої допомоги від 05.01.2026 серія АІ №2092378. Таким чином, понесені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката підтверджені належними доказами. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегією суддів враховується, що, відповідно до вимог ч. 6 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами може бути зменшено судом виключно за клопотанням іншої сторони. Поряд із цим, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу, на суд покладено обов`язок із встановлення підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги та підтвердження факту понесення таких витрат. Згідно з ч.ч.1-2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У даному випадку, представником позивача Боднар А.М. частково доведено співмірність витрат на правову допомогу, з огляду на що, вимоги позивача про відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 134 КАС України, в розмірі 10 000,00 грн. Керуючись ст.ст. 134, 242, 252, 308, 310, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково. Прийняти додаткову постанову, якою вирішити питання про розподіл судових витрат. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок). Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак О.М. Оксененко Повний текст виготовлено 22.04.2026 року