Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/2488/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/97/26 Справа № 215/2488/25 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м.Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2025 року, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце роботи не повідомив, місце проживання: АДРЕСА_1 , якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення,- ВСТАНОВИВ: Згідно постанови ОСОБА_1 31.03.2025 о 01 год. 14 хв. Дорога Байрачна 33 в Тернівському районі м. Кривого Рогу керував транспортним засобом Шкода фабія, д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного, а саме: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці, що не реагують на світло; неприродня блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного чи іншого сп`яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зафіксовано на відеореєстратор 475183, 475181. Постановою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на один рік. Стягнуто судовий збір. Не погодившись з постановою суду ОСОБА_1 оскаржено постанову у апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги вважає постанову незаконною та необґрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням норм права та принципів справедливого суду. Вказує, що був позбавлений права на участь у розгляді справи через поважні причини (стан здоров`я, відстань, воєнний стан), однак суд розглянув справу за його відсутності. Зазначає, що не зловживав правами, а діяв для забезпечення захисту та залучення адвоката; висновки суду про затягування є безпідставними. Вважає, що протокол і рапорт поліції не є належними доказами вини та не можуть її підтверджувати. Вказує, що протокол складено з порушеннями, тому він є недопустимим доказом. Зазначає, що відеодокази є неналежними через відсутність даних про технічний засіб фіксації. Вважає безпідставним відхилення результатів медичного огляду, який не підтвердив наявність наркотичних речовин. Зазначає, що суд не дослідив належно докази та не врахував доводи захисту. Просить скасувати постанову, закрити провадження та допитати працівників поліції як свідків. Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з таких підстав. Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані, а висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є правильним, оскільки він ґрунтується на належних, допустимих, достовірних і достатніх доказах, досліджених у їх сукупності. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №286364 від 31.03.2025, ОСОБА_1 31.03.2025 о 01 год. 14 хв. по вул. Дорога Байрачна, 33 в Тернівському районі м. Кривого Рогу керував транспортним засобом «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці, що не реагують на світло, неприродна блідість, та відмовився від проходження медичного огляду на стан наркотичного чи іншого сп`яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі. Факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується сукупністю доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №286364 від 31.03.2025 (а.с. 1), рапортом працівника поліції (а.с. 2), направленням на огляд (а.с. 3), відеозаписами з відеореєстраторів № 475183, № 475181 (а.с. 4), а також довідкою про наявність у ОСОБА_1 посвідчення водія та відсутність повторності вчинення правопорушення (а.с. 5). На відеозаписі послідовно та безперервно зафіксовано факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , причину його зупинки, спілкування з працівниками поліції, повідомлення останньому ознак наркотичного чи іншого сп`яніння, роз`яснення прав та наслідків відмови від проходження огляду, а також його відмову від проходження медичного огляду в закладі охорони здоров`я. Щодо доводів апелянта про порушення його права на участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд зазначає таке. З матеріалів справи вбачається, що справа неодноразово призначалася до розгляду, а саме 16.04.2025, 06.05.2025, 28.05.2025, 18.06.2025 та 06.08.2025. 23.05.2025 від ОСОБА_1 надійшли заява про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та клопотання про передачу справи за підсудністю, яке ухвалою від 28.05.2025 було залишено без задоволення. 18.06.2025 розгляд справи було відкладено за клопотанням ОСОБА_1 для залучення захисника. Напередодні судового засідання 06.08.2025 ОСОБА_1 подав письмові пояснення, додаткові документи та клопотання про перенесення розгляду справи через хворобу. Отже, суд першої інстанції забезпечив особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, реальну можливість брати участь у розгляді справи, знайомитися з матеріалами, подавати заяви, клопотання, пояснення та докази. Сам по собі факт розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 не свідчить про порушення права на захист, оскільки він був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не був позбавлений можливості подати свої пояснення та реалізував це право, а суд першої інстанції мав у своєму розпорядженні достатній обсяг доказів для вирішення справи по суті. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними. Відповідно до вимог Конвенції про захист прав і свобод людини розгляд справи повинен відбутися в розумний строк, тривалість якого залежить від складності справи, загальної сукупності доказів, які необхідно дослідити, процесуальної поведінки учасників судового розгляду та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та інших обставин. Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі. Так, згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року, у справі «Смірнов проти України» зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, своєю поведінкою та діями сприяти як найшвидшому судовому розгляду, чого в діях апелянта не вбачається. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство. В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляд справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. На підставі викладеного апеляційний суд розцінює вказані дії сторони захисту як зловживання своїми правами та намагання затягнути розгляд справи. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що справа про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, не відносяться до переліку, визначених ст. 268 КУпАП справ, при розгляді яких, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є обов`язковою. Доводи апелянта про недопустимість використання протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту працівника поліції як доказів вини, є необґрунтованими та безпідставними. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. До таких доказів, зокрема, належать протокол про адміністративне правопорушення та інші документи. Протокол про адміністративне правопорушення є належним джерелом доказів, який містить фактичні дані щодо обставин події, особи правопорушника та суті порушення. Сам по собі протокол не є беззаперечним доказом вини, а підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Складання протоколу спрямоване на фіксацію обставин правопорушення і не є вирішенням справи по суті. У даному випадку суд першої інстанції не обмежився лише протоколом, а дослідив також рапорт працівника поліції, направлення на огляд, відеозаписи та інші матеріали справи, надавши їм належну оцінку, у зв`язку з чим підстави вважати протокол недопустимим доказом відсутні. Доводи апелянта про те, що рапорт працівника поліції не може бути доказом, оскільки поліцейський є зацікавленою особою, також є безпідставними. У розумінні ст. 251 КУпАП рапорт працівника поліції є джерелом фактичних даних про обставини виявленого правопорушення, які підлягають перевірці та оцінці судом у сукупності з іншими доказами. У рапорті, долученому до матеріалів справи, містяться відомості про час та місце вчинення правопорушення, особу правопорушника, причини зупинки транспортного засобу, виявлені ознаки наркотичного чи іншого сп`яніння та факт відмови від проходження огляду. Отже, протокол про адміністративне правопорушення та рапорт працівника поліції правомірно були оцінені судом першої інстанції як належні та допустимі джерела доказів у сукупності з іншими доказами, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними. Доводи апелянта про неналежність відеозаписів через відсутність даних про технічний засіб фіксації є безпідставними. Норми КУпАП, за якими проводиться розгляд протоколів про адміністративне правопорушення за даною категорією справ, не містять вимог щодо спеціальної процесуальної форми оформлення відеозаписів поліцейських, які є додатком до протоколу. При цьому ст. 251 КУпАП прямо відносить до доказів, зокрема, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції відеозапису. Матеріали справи містять відомості про номери відеореєстраторів, якими здійснювалася фіксація, а саме № 475183 та № 475181. Долучені до матеріалів справи відеозаписи надають можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку ОСОБА_1 і працівників поліції. Вони отримані у встановленому законом порядку працівниками поліції за допомогою наявних у них технічних засобів, тому є належними та допустимими доказами і жодних сумнівів щодо своєї достовірності у суду апеляційної інстанції не викликають. Вимога про застосування технічних засобів відеозапису під час огляду також передбачена ст. 266 КУпАП та Інструкцією № 1452/735. Також не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис не можна визнати доказом вчинення адміністративного правопорушення, оскільки він не містить усіх обставин події чи моменту зупинки транспортного засобу. Ці доводи є необґрунтованими, оскільки відеозапис містить події правопорушення та увесь суттєвий хід спілкування водія з працівниками поліції, фіксує причину зупинки, встановлення особи водія, повідомлення йому ознак наркотичного чи іншого сп`яніння, роз`яснення прав та відмову від проходження огляду. Для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП у цій справі визначальним є саме встановлений факт відмови водія від проходження огляду на законну вимогу поліцейського, а не фіксація кожної секунди руху транспортного засобу до моменту його зупинки. Щодо доводів апелянта про безпідставне відхилення результатів медичного огляду, який, на його думку, не підтвердив наявність наркотичних речовин вони є необґрунтованими та безпідставними. Відповідно до ч. 4 ст. 266 КУпАП огляд особи на стан наркотичного чи іншого сп`яніння здійснюється в закладі охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення та у встановленому законом порядку. Інструкцією № 1452/735 передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів такого огляду саме поліцейський забезпечує доставку особи до найближчого закладу охорони здоров`я, якому надано право проведення відповідного огляду. Отже, проходження огляду самостійно не відповідає вимогам ст. 266 КУпАП та вважається таким, що не спростовує факту відмови від проходження огляду у встановленому законом порядку. Наданий ОСОБА_1 результат експрес-тесту сечі від 31.03.2025, виконаний у ТОВ «КДМЦ Ваш Доктор Дніпро», не може бути прийнятий як належний доказ відсутності події та складу правопорушення, оскільки такий огляд був пройдений самостійно, без направлення та без участі поліцейського. Крім того, у даній справі особу притягнуто до відповідальності не за встановлений стан сп`яніння як такий, а за відмову від проходження огляду на законну вимогу поліцейського, що є самостійною підставою відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Тому надані ОСОБА_1 результати експрес-тесту не спростовують установленого факту відмови від проходження огляду у визначеному законом порядку. Щодо доводів апелянта про те, що суд не дослідив належно докази та не врахував доводи захисту, апеляційний суд зазначає, що вони спростовуються змістом постанови суду першої інстанції. З оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції дослідив усі наявні в матеріалах справи докази, у тому числі подані ОСОБА_1 письмові пояснення, заяву з правовою аргументацією, результати експрес-тесту та медичну довідку травматолога, після чого навів мотиви, з яких дійшов висновку про їх недостатність для спростування обставин, викладених у протоколі та підтверджених відеозаписом. Незгода апелянта з оцінкою доказів не свідчить про те, що суд їх не дослідив. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Щодо клопотання апелянта про допит працівників поліції як свідків, апеляційний суд виходить з того, що матеріали справи містять достатній обсяг належних та допустимих доказів для вирішення справи по суті, а саме протокол, рапорт, направлення на огляд та відеозаписи, які безпосередньо відображають обставини події, ознаки сп`яніння, роз`яснення прав і відмову від проходження огляду. За таких обставин необхідність у додатковому допиті працівників поліції відсутня, а тому вказане клопотання задоволенню не підлягає. Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за відмову водія, який керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного чи іншого сп`яніння. Чинний п. 2.5 ПДР України покладає на водія безумовний обов`язок на вимогу поліцейського пройти такий огляд у встановленому порядку. Ознаки наркотичного чи іншого сп`яніння, вказані працівниками поліції, узгоджуються з ознаками, визначеними Інструкцією № 1452/735, зокрема щодо звужених зіниць, які не реагують на світло, неприродної блідості та інших зовнішніх проявів. Отже, аналіз досліджених доказів у їх сукупності дає підстави для висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та правильно застосував до нього адміністративне стягнення в межах санкції зазначеної норми. Таким чином, наведені апелянтом аргументи мають суб`єктивний характер, не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують законності і обґрунтованості висновків суду першої інстанції. Інші доводи сторони захисту є неспроможними, не підкріплені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим апеляційний суд їх відхиляє. Доводи апеляційної скарги, які, на думку апелянта, зумовлюють незаконність прийнятого рішення, є безпідставними, оскільки у своїй сукупності зводяться до особистого тлумачення законодавства. Доводи, що сукупність викладених апелянтом обставин у апеляційній скарзі вказують на те, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 є недійсним, а долучені до нього матеріали є недопустимими доказами, є безпідставними, оскільки наведені ним міркування з цього приводу носять суб`єктивний характер і не підтверджені доказами. Суддя апеляційного суду приходить до висновку, що підстави для скасування або зміни постанови судді міського суду відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2025 року, у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя