Постанова 4803 № 190/1830/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3144/26 Справа № 190/1830/25 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таксомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Кудрявцева Ю.В.), - В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року АТ «Таксомбанк» звернувся до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 з позовомпро стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №7045060343 від 13.11.2020 року в розмірі 68 958,25 грн., а також судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 рокув задоволенні позовних вимог АТ «Таксомбанк» відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодився АТ «Таксомбанк» та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не з`ясування всіх обставин справи. Щодо висновку суду про відсутність доказів оплати за договором факторингу №200921 від 20.09.2021 року, зазначає, що такі докази надані представником позивача 17.11.2025 р., що підтверджується клопотанням про долучення до матеріалів справи додаткових доказів від 17.11.2025 за № 8414/25-Вх. Однак суд першої інстанції проігнорував їх та 18.11.2025 року виніс оскаржуване рішення. З приводу не доведеності факту отримання позичальником кредитних коштів, звертав увагу на те, що відповідно інформації з виписки по картковому рахунку, останній фактично користувався ними та здійснив часткове погашення заборгованості, що свідчить про дійсність кредитного договору та отримання позичальником коштів. Враховуючи наведене просив рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 рокускасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 68 958,25 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 13.11.2020 року між ТОВ «ФК» Центр фінансових рішень» (далі - первісний кредитор, ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №7045060343. Відповідно до умов Кредитного договору позичальнику надаються грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 44143,22 гривень; строк користування - 42 місяці; річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти 2,49 % від суми кредиту. У той же день між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦФР» підписано паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5060343, в якому визначені основні умови договору, порядок повернення кредиту: кількість і розмір платежів, графік платежів. 20.09.2021 між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено Договір факторингу №200921, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) АТ «ТАСКОМБАНК» за плату належні йому права вимоги, а АТ «ТАСКОМБАНК» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права вимоги до боржників. Відповідно до Реєстру Прав Вимог до договору факторингу №200921 від 20.09.2021 року АТ «Таскомбанк» набуло права грошової вимоги до відповідачки. Відповідно до розрахунку заборгованості заборгованість ОСОБА_1 за договором №7045060343 станом на 12.05.2025 року складає 68 958,25 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 41 853,89 грн., заборгованість по річним процентам - 4,13 грн., заборгованість по щомісячним процентам 27 100,23 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками з особового рахунку станом на 12.05.2025 року . На адресу відповідача було надіслано повідомлення вимога про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за кредитним договором №7045060343 від 13.11.2020 року, однак зазначені порушення не були відповідачкою усунені, а заборгованість не була погашена. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт надання первісним кредитором грошових коштів відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених договором. При цьому, надана позивачем виписка по особовому рахунку відповідача, не може бути доказом зазначеного, оскільки з неї не вбачається факт перерахунку грошових коштів саме від первісного кредитора відповідачу. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у строк відповідно до умов договору. Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припуступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Так, з матеріалів справи вбачається, що 13.11.2020 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» було укладено договір позики № 7045060343, право вимоги за яким було відступлено на підставі договору факторингу від 20.09.2021 року АТ «Таскомбанк». Пунктом 1.4 договору №7045060343 передбачено, що ОСОБА_1 , яка позичальинк, підписавши цей договір доручає ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту суми грошових коштів на рахунки відкриті в АТ «Таскомбанк» на ім`я ОСОБА_1 , ПАТ «СК «ТАС», ТОВ «ЦФР» для погашення кредитної заборгованості та оплати послуг зі страхування і цифрових послуг. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач зазначає, що ним надано належні та допустимі докази на підтвердження перерахування грошових коштів первісним кредитором відповідачці за договором №7045060343, зокрема розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, яка є первісним бухгалтерським документом . Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит. З матеріалів справи вбачається, що АТ «Таскомбанк» дійсно надало виписки по рахункам ОСОБА_1 , однак вони не містять відомостей щодо перерахування відповідачці кредитних коштів, оскільки не відображають спірний період, а саме листопад 2020 року (момент укладення кредитного договру), а містять лише відомості про рух коштів та нарахування заборгованості за кредитом після відступлення права вимоги у 2021 році. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказані документи не підтверджують перерахування грошових коштів в рамках умов договору №7045060343 ПАТ «СК «ТАС», ТОВ «ЦФР». Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. У своїй позовній заяві не було вказано про неможливість надання доказів та не заявлено клопотання про витребування таких додаткових доказів. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій. Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за кредитним договором, який складений представником позивача, як на підставу задоволення позовних вимог, є безпідставним, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в рамках кредитного договору. У зв`язку із не доведенням позивачем факту перерахування відповідачці кредитних коштів з метою доведення виконання умов договору про надання кредиту, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, колегія суддів не знаходить правових підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та відсотками. Що ж стосується доводів апеляційної скарги про надання платіжної інструкції про перерахування АТ «ТАСКОМБАНК» фактору- ТОВ «ФК «ЦФР» коштів за договором факторингу №200921, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказаний документ не міг бути врахований судом першої інстанції оскільки був наданий позивачем вже після ухвалення рішення по суті спору. Крім того, відсутність зазначеного доказу не було покладено в основу відмови у задоволені позову, суд першої інстанції тільки констатував в оскаржуваному рішенні зазначений факт. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваному рішення, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд . Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 68 958,25 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.В Агєєв А.В. Гапонов