Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/8580/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2358/26 Справа № 199/8580/25 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Мельник Віталій Станіславович на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Якименко Л.Г.), - В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» звернулось до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за період із 01.02.2024 року по 14.03.2025 року у розмірі 40 000 грн, а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за спожиту електроенергію, за період із 01.02.2024 року по 14.03.2025 року у розмірі 40 000 грн. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 адвокат Мельник В.С. та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не відповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема зазначає, що після неправомірного нарахування ОСОБА_1 об`єму спожитої електроенергії у розмірі 31 630 кВт год, вона звернулась до позивача, який запропонував їй реструктурувати борг. На виконання домовленості про реструктуризацію відповідачка у серпні 2024 року сплатила 20 000 грн, після чого з вересня і по момент звернення із апеляційною скаргою продовжує щомісячно сплачувати приблизно по 1 000 грн. Однак не зважаючи на досягнуту домовленість та часткову оплату заборгованості ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію. Також вважає, що судом першої інстанції не правомірно розглянуто справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність заборгованості у відповідачки у лютому 2024 року та раптове нарахування її у розмірі 68 348,28 грн., а також припинення нарахування у серпні 2024 року у зв`язку із відключенням електроенергії. При цьому зазначає, що апелянт не оспорює сам факт наявності заборгованості за спожиту електроенергію, однак вважає, що стягнення заборгованості в судовому порядку паралельно з виконанням нею домовленості про реструктуризацію боргу є неприйнятним та створює загрозу подвійного стягнення. Враховуючи наведене представник ОСОБА_1 адвокат Мельник В.С. просив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити у зв`язку із домовленістю про реструктуризацією боргу, яку відповідач сумлінно виконує. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 40 000 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.06.2018 року №429 ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» видано ліцензію з постачання електричної енергії споживачам. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 року, постачає електричну енергію споживачам та виконує функції постачальника універсальних послуг на території Дніпропетровської області. Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг опубліковано в засобах масової інформації та на веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» https://dnep.com.ua. ОСОБА_1 у точці продажу електроенергії по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем універсальної послуги та приєднався до діючого договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, оскільки продовжує споживати електричну енергію (письмові звернення щодо відключення об`єкту і наміру розірвати публічний договір були відсутні), яка постачається на об`єкт, згідно умов нового договору. Згідно з довідкою АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" про обсяги розподіленої електричної енергії по коду точки комерційного обліку споживача за адресою: АДРЕСА_1 , у період із 01.02.2024 року по 14.03.2025 року спожито електричної енергії 32654 кВт. Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 не виконувала належним чином свої зобов`язання по оплаті послуг за спожиту електроенергію, внаслідок чого за особовим рахунком № НОМЕР_1 утворилась заборгованість у розмірі 40 000 грн. за період з 01.02.2024 року по 14.03.2025 року. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ ««Дніпровські енергетичні послуги»» суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимим доказами доведено наявність підтверджено наявність у відповідача, як фактичного користувача електроенергії, заборгованості за надані їй позивачем послуги. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних права та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Статтею 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтею 77 Закону України від 13 квітня 2017року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018року №

312. Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Відповідно до частини третьої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний: 1) сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; 2) надавати постачальникам послуг комерційного обліку, з якими він уклав договір, доступ до своїх електроустановок для здійснення монтажу, технічного обслуговування та зняття показників з приладів обліку споживання електричної енергії; 3) дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів; 4) врегулювати у порядку, визначеному кодексом систем розподілу, відносини щодо технічного забезпечення розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу. Згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018року № 312, споживач електричної енергії зобов`язаний: користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів); сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; забезпечувати належний технічний стан та безпечну експлуатацію своїх електроустановок та електроприладів згідно з вимогами нормативно-технічних документів та нормативно-правових актів України; узгоджувати з оператором системи нові підключення та переобладнання внутрішньої електропроводки, здійснювані з метою збільшення споживання електричної потужності; своєчасно вживати відповідних заходів для усунення виявлених порушень; не допускати безоблікового використання електричної енергії або використання електричної енергії для професійної та/або господарської діяльності на об`єктах, які розраховуються за електричну енергії за тарифом побутових споживачів, а також відшкодовувати збитки, завдані оператору системи та/або споживачу (основному споживачу), у разі виявлення безоблікового використання електричної енергії (пункт 5.5.5 Правил РРЕЕ). Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом товариство зазначало, що відповідачка має заборгованість за постачання електричної енергії станом на березень 2025 року у розмірі 40 000 грн., відповідачка у свою чергу, в апеляційній скарзі не заперечує проти наявності заборгованості, однак зазначає, що після березня 2025 року вона поступово її погашала на підтвердження чого надає акт звіряння №25-303/522000885570 та квитанції про оплату за користування електроенергією. Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати докази оплати під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, оскільки справа у суді першої інстанції розглядалась у відповідності до положень ст. 19, 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, однак матеріали справи не містять відомостей про отримання ОСОБА_1 копії позовної заяви та ухвали про відкриття провадження, що позбавило її можливості скористатись своїм правом на подання заперечень проти розрахунку заборгованості за електроенергію та відповідних доказів щодо її погашення. Так зокрема із наданих апелянтом доказів вбачається погашення заборгованості за електроенергію на загальну суму на 7 000 грн. Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції приймаючи надані відповідачкою докази вважає за необхідне зменшити стягнутий з ОСОБА_1 розмір заборгованості за спожиту електроенергію із 40 000 грн. на 33 000 грн. Доводи апеляційної скарги з приводу помилковості нарахування позивачем заборгованості за електропостачання у зв`язку із технічною помилкою не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки не входять до предмету позову, а матеріали справи не містять відомостей про звернення ОСОБА_2 із позовом про захист прав споживачів. В іншій частині доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у частині судового рішення яка стосується укладення кредитного договору, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд . Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи наведене апеляційну скаргу представника відповідача слід задовольнити частково, а рішення суду змінити тільки в частині розміру стягнутої заборгованості. Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» підлягають частковому задоволенню (82,5%), як і вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 (17,5%), то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне компенсувати різницю у сплаченому сторонами судовому зборі в порядку взаємо зарахування та зменшити стягнутий судом першої інстанції судовий збір з 2 422,40 грн. до 1 489,78 грн. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 40 000 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» заборгованості за спожиту електроенергію із «40 000 грн.» на «33 000 грн.» та розміру судових витрат зі сплати судового збору із «2 422,40 грн.» на «1 489,78 грн.» Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.В Агєєв А.В. Гапонов