Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/7042/19

Дата документу 23.04.2026 Справа № 333/7042/19 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний №333/7042/19 Головуючий у 1-й інстанції: Михайлова А. В. Провадження № 22-ц/807/975/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2026 року м. Запоріжжя апорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Писаренка Сергія Юрійовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2019 року Концерн «Міські теплові мережі» надавав ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води проте, відповідач не здійснює оплату за отримані послуги, у зв`язку з чим заборгованість складає 23070, 72 грн. Претензій щодо якості теплової енергії за вказаний період не надходило. У зв`язку з вищенаведеним Концерн «Міські теплові мережі» просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за послуги з централізованого опалення та центрального постачання гарячої води за період з 01.10.2016 року по 31.03.2019 року в розмірі 23070, 72 гривень та судові витрати у розмірі 1921, 00 грн. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за житлово-комунальні послуги (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) за період з 01 грудня 2016 року по 31 березня 2019 року в розмірі 10 891, 88 гривень. Судовий збір 1179,34 гривень компенсувати Концерну «Міські теплові мережі» за рахунок держави. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , представник, адвокат Писаренко Сергій Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, який у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що у період нарахування боргу позивачем ОСОБА_1 не користувався послугами теплопостачання, отже не має оплачувати ті послуги, які він не споживав і не міг споживати через не допуск його у квартиру іншим співвласником, на що є відповідні докази рішення суду. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу було направлено Концерну «Міські теплові мережі» в його електронний кабінет та дставлено до електронного кабінету 19.03.2026 о 18:54:58 ( а.с. 176). Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 23 070,72 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , які надає позивач, оскільки є власником 2/3 частини вищезазначеної квартири. Доказів того, що споживач ОСОБА_1 звертався до Концерну «Міські теплові мережі» із заявою та підтверджуючими документами про його відсутність за місцем реєстрації суд не було надано. Проте, належним чином не виконує зобов`язання щодо їх сплати, що підтверджується наданим позивачем розрахунком та не спростованим відповідачем. Враховуючи строки позовної давності та частки відповідача у спірній квартирі (2/3), тому є підстави для стягнення заборгованості за період з 01 грудня 2016 року по 31 березня 2019 року в розмірі 10 891,88 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності зареєстровано в реєстрі 30 грудня 2015 року (а.с.9). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 30.12.2015 року, частка позивача у спадковому майні 2/3, інша частка 1/3 ОСОБА_2 , що встановлено постановою Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у справі №333/3733/18 (а.с.89). Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг від 23 грудня 2019 року за №01-71/20892, інформація про місце реєстрації ОСОБА_1 відсутня (а.с.14). До смерті спадкодавці ОСОБА_3 на квартиру було відкрито особистий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується розрахунком основного боргу (а.с.8). Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості та довідки по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 рахується заборгованість у розмірі 23 070,72 грн (а.с.8). Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту). Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Крім того, вказаним законом передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Концерн «Міські теплові мережі» по відношенню до відповідача, як споживача послуг є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.01.2009 року, виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «Міські теплові мережі» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерн «Міські теплові мережі»(п. 1.2. Рішення). Зазначені рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 року та № 200 від 28.04.2011 року було офіційно надруковано у офіційному засобі масової інформації Запорізької міської ради - газеті «Запорізька Січ». Отже, Централізоване опалення будинку АДРЕСА_3 здійснюється Концерном «Міські теплові мережі». За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-1V з подальшими змінами, (далі Закон №1875). Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). За змістом положень частини 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-1V плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або нормами ,затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-1V передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житло-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-1V, обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги строки, встановлені договором або законом. Відповідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Згідно з абз. 8 п. 2 Правил «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормальної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання. Відповідно до частин 1,3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Послуги з опалення квартири та постачання гарячої води не відносяться до тих, які не надаються виключно мешканцям житла, а одночасно забезпечують утримання житла в належному стані, тож відповідачі в даному випадку є споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються за вказаною адресою. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст. 32 Закону № 1875). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Законом України "Про теплопостачання" від 2 червня 2005 року N 2633-IV, в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин (надалі Закон N 2633-IV) визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Частиною шостою статті 19 Закону України «По теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від сплати послуг повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. На підтвердження вартості надання послуг та отримання таких споживачем, Концерн «МТМ» надав розрахунок заборгованості за надані послуги по особовому рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якої за вказаною адресою нараховано заборгованість з оплати за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.10.2016 року по 31.03.2019 року у розмірі 23 070,72 грн (а.с.7,8). Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦПК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно вимог ст. ст. 526, 530, 611, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Предметом спору є стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартиру АДРЕСА_1 , по особовому рахунку № НОМЕР_1 відкритого на ім`я ОСОБА_3 , яка за період з 01.10.2016 року по 31.03.2019 року становить 23 070,72 грн. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 належить 2/3 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 , право власності зареєстроване 30.12.2015 року, інша 1/3 частини квартири зареєстрована за ОСОБА_2 .. За даною адресою Концерн «МТМ» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 .. Оскільки ОСОБА_1 є власником 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 з 30.12.2015 року, тобто був споживачем наданих позивачем послуг за вищевказаною адресою, а тому він як співаник квартири має нести саме з цього часу зобов`язання щодо утримання належної йому частки квартири (2/3 частки). Водночас власник 1/3 частки квартири ОСОБА_2 відповідачем у справі залучена не була, позовні вимоги до неї щодо оплати комунальних послуг позивачем не висувалися. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем належним чином не обґрунтовані підстави стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комунальні послуги за 1/3 частку іншого співвласника квартири ОСОБА_2 , отже стягненню підлягаю сума заборгованості пропорційно до частки, яка перебуває у власності відповідача, а саме 2/3 від суми боргу. Під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності. Вирішуючи заяву про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції вірно виходив з наступного. Згідно положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Згідно ч.1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позивач звернувся до суду з позовом 11 грудня 2019 року та просив суд задовольнити вимоги про стягнення боргу у сумі 23070, 72 грн за період з 01.10.2016 року по 31.03.2019 року, тобто за три роки та два місяці. Відтак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що з відповідача підлягає стягнення сума заборгованості з урахуванням позовної давності за період з 01 грудня 2016 року по 31 березня 2019 року, та частки відповідача у вказаній квартирі, що становить 14161,71 грн (23070,72 - 1 828,15) *2/3. При цьому суд вірно зазначив, що оскільки на час примусового виконання заочного рішення суду по цій справі від 24 лютого 2020 року, яке було скасовано подальшому ухвалою суду від 14 травня 2024 року з ОСОБА_1 була стягнена заборгованість у розмірі 3269,83 грн, тому стягненню з ОСОБА_1 на користь Концерн «Міські теплові мережі» підлягає заборгованість за комунальні послуги у розмірі 10891, 88 грн, яка є документально підтвердженою, нормативно обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не зобов`язаний оплачувати комунальні послуги по вказаній квартири, так як відповідач протягом 2016-2019 років не мав доступу до зазначеного приміщення через конфліктну ситуацію з іншим співвласником і був вселений до квартири за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютог 2019 року, яке постановою Запорізького районного суду від 16 квітня 2029 року залишено без змін не заслугговують на увагу, так як власність зобов`язує нести всі витрати по утриманню належного особі майна в будь-якому випадку, незалежно від того, чи проживав відповідач у квартирі у зазначений період часу чи ні. Разом з тим, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону N 1875-IV зазначено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Відповідно до підпункту 7 пункту 43 "Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 N 690, зазначено, що споживач має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови надання виконавцю заяви та документального підтвердження (зокрема, довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, іншого документа, що підтверджує право на виїзд з України чи в`їзд в Україну у відповідний період часу) в електронній або паперовій формі відповідно до умов договору. Як вбачається з матеріалів справи з відповідними заявами про відмову від таких послуг з підстав, передбачених вищезазначеним Законом та Правил до Концерну «Міські теплові мережі» ОСОБА_1 не звертався. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування розрахунку чи розміру заборгованості відповідачем суду не надавалися. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідача за надані послуги. Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуг у визначеному судом розмірі, який в апеляційній інстанції відповідачем ОСОБА_1 не спростовано та власного розрахунку не надано. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно виначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)). Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Писаренка Сергія Юрійовича - залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 23 квітня 2026 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.