Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2879/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/2879/25 пров. № А/857/47903/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтей Р.В. Нос С.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 500/2879/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїМандзій О.П. дата складання повного тексту рішення15.10.2025 року ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця з 01.03.2022 по 27.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025 відповідно; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 по 27.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 за ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.03.2025 із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.03.2025 із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; визнати протиправною бездіяльність Військової щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2022 рік, за 20 днів за 2023 рік, за 30 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2022 рік, за 20 днів за 2023 рік, за 30 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, та з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 14 днів за 2024 рік, за 14 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 27.03.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 14 днів за 2024 рік, за 14 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 27.03.2025; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2025 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 - 2025 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 500/2879/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у застосуванні з 01.03.2022 по 30.06.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 30.06.2022, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 01.07.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 31.12.2022, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулися з апеляційними скаргами, та просять: - ВЧ НОМЕР_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог до ВЧ НОМЕР_1 відмовити в повному обсязі. - ІНФОРМАЦІЯ_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 вказує, що судом неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 вказує, що позивач безпідставно посилається на необхідність застосування п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка діяла до 24.02.2018. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі Постанова № 103), що набрала законної сили 24.02.2018, в п.4 Постанови № 704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. За загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акту чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія нормативного акту поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акту або нового акту, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акту та визначення спеціального порядку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №

870. В обґрунтування апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_2 вказує, що судом неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначає, що Постановою № 103 внесено зміни до Постанови № 704 та пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)», вказавши цю розрахункову величину як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Однак зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї Постанови. Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в п. 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)». Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційних скарг відповідачі та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідачів, які полягають у застосуванні у період з 01.03.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та необхідність відновлення порушених прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за періоди з 01.03.2022 по 30.06.2022 та з 01.07.2022 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, відповідно. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.03.2025 із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд першої інстанції зазначав, що відповідно до довідки від 16.09.2025 №11/2/13732, виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 про суми нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення з 01.03.2022 по 30.06.2022, та картки особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_3 за 2022-2025 роки, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , підвищення посадового окладу ОСОБА_1 відбулося внаслідок зміни посади, тому у позивача не виникло права для нарахування й виплати йому індексації-різниці за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.03.2025 відповідно до приписів абз.4, 6 Порядку № 1078. Щодо позовних вимог, які стосуються не включення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову допомогу для оздоровлення та грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та необхідність відновлення порушених прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та раніше виплачених сум. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 01.03.2022 проходив військову службу за призовом у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується відміткою у військовому квитку позивача серії НОМЕР_4 . 15.03.2024 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.03.2025 №86, позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.03.2025 №45-РС, з 27.03.2025 виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення. Вказаним наказом визначено виплатити позивачу грошову компенсацію: за 25 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; за 5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік; за 28 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2024 та 2025 роки. Зі змісту цього ж наказу слідує, що позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік виплачено згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 15.07.2022 № 64агд; грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік виплачено згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.03.2023 року № 95агд; грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік виплачено згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.03.2024 № 105агд; грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік нараховано згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.02.2025 №59, але станом на 27.03.2025 не виплачено. Як слідує з довідки від 16.09.2025 №11/2/13732, виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 про суми нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення з 01.03.2022 по 30.06.2022, та картки особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_3 за 2022-2025 роки, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , про суми нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення з 01.07.2022 по 27.03.2025, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом саме на 01.01.2018 1762 грн. Додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, позивачу виплачувалася щомісяця. Вважаючи протиправними дії відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також Закон № 2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Статтею 9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. 30.08.2017 КМ України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Станом на час прийняття Постанови № 704 пункт 4 цієї постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У свою чергу, додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 цієї постанови містили примітки, у яких відображено тарифні коефіцієнти та у якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Вказані додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться. Тобто, вказані додатки до п.4 Постанови № 704 дублювали положення п.4 цієї постанови в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Починаючи з 24.02.2018, набула чинності постанова КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Однак, зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї постанови. Проте, не приведення КМ України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18 не змінювався. Водночас, рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким вносились зміни до постанов КМ України, що додаються, зокрема, пункту 4 Постанови №

704. Відповідно до редакції п.4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог п.1 приміток додатку 1 та пункту примітки Додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, пунктом 4 Постанови № 704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50 % мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Тобто, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 % розміру мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, 50 % розміру мінімальної заробітної плати стають розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів та окладу за військовими (спеціальними) званнями. Разом з тим, постановою КМ України № 1038 від 28.10.2020, яка застосовується з 01.10.2020, внесені зміни до постанов КМ України, зокрема № 704 від 30.08.2017, а саме примітки до додатка 1 викладено в такій редакції:

1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови №

704. У разі, коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу встановлюються за 1 - 12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів. Крім того, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так і станом на 29.01.2020 неконституційними не визнавалися. Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова КМ України № 704 від 30.08.2017, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, колегія суддів дійшла висновку про те, що при розв`язанні колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п.4 КМ України № 704 від 30.08.2017, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», перевагу слід надати положенням закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст.8 Конституції України. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18 щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Оскільки норма п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 від 21.02.2018, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017, колегія суддів не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням, із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/11952/19, від 11.02.2021 у справі № 200/3774/20-а. Таким чином, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 втратив чинність та була відновлена дія п.4 Постанови № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Отже, положення п.4 Постанови № 704 щодо обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із використанням величини мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України № 2629-VIII від 23.11.2018 «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018. У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закони України Про Державний бюджет України на 2021-2023 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020-2023 роки відповідно, не містять. Тобто, положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з вказаною Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Водночас, з урахуванням положень п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 Постанови № 704, починаючи з 29.01.2020, а саме з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт (однак без урахування показників мінімальної заробітної плати). Враховуючи зазначені положення законодавства та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про протиправність дій відповідачів, які полягають у застосуванні у період з 01.03.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та необхідність відновлення порушених прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за періоди з 01.03.2022 по 30.06.2022 та з 01.07.2022 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, відповідно. Щодо доводів які стосуються включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, то колегія суддів зазначає наступне: Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 в справі № 240/32125/23 констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, п.6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням. Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, Верховний Суд дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 10.042025 у справі № 240/2078/24. Враховуючи зазначені положення законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення позивача, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та необхідність відновлення порушених прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та раніше виплачених сум. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 500/2879/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос