Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/6682/25

Справа № 346/6682/25 Провадження № 33/4808/134/26 Категорія ст.172-20 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Степанової О.В. на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, стягнуто судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп. у дохід держави, - встановив: Судом першої інстанції встановлено, що 17.12.2025 року, о 16 год. 10 хв. ОСОБА_1 перебував на території військової частини НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в стані алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби, в умовах особливого періоду. Огляд проводився у встановленому законом порядку, із застосуванням спеціального технічного приладу «Drager 6810». Результат: 3,83 проміле. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Степанова О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову відносно ОСОБА_1 та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційних доводів посилається на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що 17 грудня 2025 року ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби. У матеріалах справи відсутній наказ по стройовій частині, згідно якого апелянту доведено виконання ряду обов`язків до яких той приступив. У витягу з наказу №366 зазначено, що він лише зарахований в розпорядження командира частини, крім того даний наказ не містить часу, коли він був виданий. Вважає, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння здійснювався із застосуванням спеціального технічного засобу, який не мав чинної повірки на момент проведення огляду, що підтверджується відсутністю належних доказів дійсності повірки в матеріалах справи. Оскільки алкотестер не мав чинної повірки, про що свідчить Сертифікат, долучений до матеріалів справи, згідно якого алкотестер мав пройти технічне обслуговування не пізніше 07.07.2024 року, то результати огляду не відповідають критеріям належності та допустимості доказів. Вказує, що позиція суду щодо статусу ОСОБА_1 є суперечливою, тому що суд визнає його таким, який виконував обов`язки військової служби, а також всупереч п.12 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», стягує з нього судовий збір. З огляду на це, захисник просить звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору, оскільки той є військовослужбовцем. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адвокат Степанова О.В. не з`явилися. Адвокат Степанова О.В. подала клопотання про розгляд справи без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Апеляційний суд звертає увагу, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги захисника адвоката Степанової О.В. може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та захисника. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"). Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Так, судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі сторона захисту, посилається на те, що в матеріалах провадження відсутні належні та достатні докази на підтвердження винуватості у вчиненні правопорушення. За приписами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, а оцінка доказів, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному, та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП. Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.172-20 КУпАП, доводиться даними, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, зокрема: даними протоколу про військове адміністративне правопорушення серії № 303/К від 17.12.2025 року; даними акту медичного огляду. Під час перегляду справи в апеляційній інстанції судом, з метою перевірки доводів захисника, у повному обсязі було повторно досліджено докази, які містяться в матеріалах справи. Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення №303/К від 17.12.2025 року, ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 17.12.2025 року о 16 год. 10 хв. ОСОБА_1 перебував на території військової частини НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в стані алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби, в умовах особливого періоду. Огляд проводився у встановленому законом порядку, із застосуванням спеціального технічного приладу «Drager 6810». Результат: 3, 83 проміле. (а.с. 1-3). Вказаний протокол складений уповноваженою особою з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний уповноваженою на те особою та ОСОБА_1 . ОСОБА_1 був ознайомлений з процесуальними правами та обов`язками, які передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, змістом протоколу про адміністративне правопорушення та отримав його копію, що підтверджується його власноручним підписом. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що останній як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, звинувачується в тому, що будучи військовослужбовцем перебував на території військової частини у стані алкогольного сп`яніння та виконував обов`язки військової служби в нетверезому стані в умовах особливого періоду. Апеляційний суд вважає, що доводи апелянта щодо виконання обов`язків військової служби, є такими, що суперечать положенням Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу». Перебування військовослужбовця у розпорядженні командира саме по собі свідчить про виконання обов`язків служби незалежно від наявності окремого стройового наказу чи конкретного доручення. Наказ №366 підтверджує цей статус, і не спростовує факту проходження служби. Крім того, для визначення наявності складу правопорушення, яке передбачене ч.3 ст.172 КУпАП достатньо тільки встановлення факту перебування військовослужбовця у стані сп`яніння на території військової частини в умовах особливого періоду. На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам статей 254, 255, 256 КУпАП і не містить недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи будь-яких інших процесуальних порушень. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що згідно з п. 3, 8 Порядку направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2024 року № 32 огляду підлягають військовослужбовці/військовозобов`язані, щодо яких є підстави вважати, що вони виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин (установ, закладів) у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд військовослужбовців/військовозобов`язаних проводиться посадовою особою, уповноваженою на його проведення начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу) Збройних Сил, іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення (далі уповноважена посадова особа), з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Військовослужбовець/військовозобов`язаний, який відмовився від проведення огляду уповноваженою посадовою особою з використанням спеціального технічного засобу і тесту або не висловив згоду з його результатами, направляється відповідним командиром (начальником) для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. Уповноважена посадова особа забезпечує проведення огляду військовослужбовця/військовозобов`язаного у закладі охорони здоров`я. У разі відмови військовослужбовця/військовозобов`язаного від проведення огляду в закладі охорони здоров`я уповноважена посадова особа із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд вважає, що стороною захисту не доведено, що огляд на стан сп`яніння було проведено з істотним порушенням вимог чинного законодавства та прав і свобод військовослужбовця. Так, відповідно до роздруківки приладу Драгер прилад № ARZD-0992, тест проведений о 16 год. 20 хв. 17.12.2025 року, тест №685, результат 3,83% проміле. (а.с. 4) Відповідно до акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1570 від 17.12.2025 року, відповідно до якого у видихуваному ОСОБА_1 повітрі вміст алкоголю становив 3, 83 проміле. (а.с. 5) Апеляційний суд неодноразово звертав у своїх рішеннях увагу на те, що лікар медичного закладу самостійно, у відповідності до вимог Інструкції проводить медичний огляд обстежуваної особи та застосовує різні методи дослідження з метою виявлення стану алкогольного або наркотичного сп`яніння і на підставі сукупності отриманих даних, оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, як особа яка має спеціальні знання та кваліфікацію і несе правову відповідальність за правильність свого висновку. Судом було встановлено, що лікарем медичного закладу була застосована сукупність різних методів з метою виявлення стану сп`яніння, зазначені результати зовнішнього огляду, поведінки обстежуваної особи , стан свідомості, дані щодо мовної здатності, вегетативно-судиних реакцій, рухової сфери, наявність ознак нервово-психічних захворювань, органічного ураження нервової системи, використання технічних засобів для визначення наявності або вимірювання стану сп`яніння та їх результати. Зі змісту вищевказаного акту вбачається, що ОСОБА_1 під час проведення огляду на стан сп`яніння визнавав вживання алкогольних напоїв протягом дня та мав різко виражений запах алкоголю з рота, здійснював пальцевоносові проби з промахом, був нестійкий у позі Ромберга та мав інші явні ознаки сп`яніння, які у сукупності з іншими доказами по справі доводять вчинення правопорушення. Зокрема, ОСОБА_1 був направлений для проведення огляду на стан сп`яніння до медичного закладу сержантом ОСОБА_3 саме у зв`язку з наявністю відповідних ознак сп`яніння. Апеляційний суд неодноразово зазначав, що результати огляду на стан сп`яніння не можуть вважатися беззаперечним доказом, який має заздалегідь встановлену силу, оскільки суд приходить до висновку про винуватість у вчиненні правопорушення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх наявних у справі доказів. Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом доводить, що військовослужбовець ОСОБА_1 , перебував у стані алкогольного сп`яніння на території військової частини під час виконання обов`язків військової служби в умовах особливого періоду. Апеляційний суд звертає увагу на те, що військовослужбовець, який підозрюється в тому, що перебуває у стані сп`яніння, повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а своєю поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду. Апеляційний суд неодноразово звертав у своїх рішеннях увагу на те, що лікар медичного закладу самостійно, проводить медичний огляд обстежуваної особи та застосовує різні методи дослідження з метою виявлення стану алкогольного або наркотичного сп`яніння і на підставі сукупності отриманих даних, оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, як особа яка має спеціальні знання та кваліфікацію і несе правову відповідальність за правильність свого висновку. Особа, яка проходить обстеження повинна виконувати всі вимоги лікаря медичного закладу та забезпечити своєю поведінкою можливість проведення такого огляду . Такими чином, перевіривши сукупність доказів по справі, апеляційний суд вважає, що в матеріалах провадження достатньо належних та допустимих доказів, які поза всяким розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_1 у перебуванні його на території військової частини у стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд вважає, що посилання апелянта щодо звільнення правопорушника від сплати судового збору, є безпідставними. Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 5 Закон України «Про судовий збір», звільнення військовослужбовців застосовується лише у справах, пов`язаних із виконанням службових обов`язків. Притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення не належить до таких випадків, оскільки сам статус військовослужбовця не звільняє від сплати судового збору. Так, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резкрвісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, та під час виконання службових обов`язків. Згідно зі ст.40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Зокрема, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків. Однак, для звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» особа повинна мати статус військовослужбовця, а спір у справі повинен бути пов`язаний із проходженням нею військової служби, тобто професійною діяльністю особи, пов`язаною із обороною України. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №640/7310/19. Системний аналіз ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, однак не звільняються від обов`язку виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Перебування військовослужбовця у стані сп`яніння унеможливлює належне виконання ним службових обов`язків та свідчить про відсутність правових підстав для звільнення від сплати судового збору. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Степанової О.В. залишити без задоволення. Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв