Постанова 4803 № 215/7138/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4389/26 Справа № 215/7138/25 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О., секретар судового засідання Лідовська А.А. сторони: позивач Комунальне підприємство «Парковка та реклама» Криворізької міської ради, відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, апеляційну скаргу Комунального підприємства «Парковка та реклама» Криворізької міської радина ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2026 року, яка постановлена суддею Науменко Я.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складання повного судового рішення 15 січня 2026 року, ВСТАНОВИВ У серпні 2025 року Комунальне підприємство «Парковка та реклама» Криворізької міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати та заборгованості з відшкодування земельного податку. Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2026 року закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та роз`яснено позивачу його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства. В апеляційній скарзі Комунальне підприємство «Парковка та реклама» Криворізької міської ради, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки відповідач припинив свою підприємницьку діяльність 07.03.2017 року і починаючи з 08.03.2017 року відповідач вже не здійснює свою підприємницьку як суб`єкт господарювання. Приміщення, яке було взяте відповідачем в оренду ще під час перебування відповідача у статусі фізичної особи-підприємця, після припинення підприємницької діяльності, орендодавцю в користування не повернуте, отже відповідач продовжує використовувати об`єкт оренди з 08.03.2017 року перебуваючи в статусі фізичної особи і не може виступати як суб`єкт господарювання. Звертає увагу на те, що відповідач припинив підприємницьку діяльність 07.03.2017 року, а період заборгованості відповідача з орендної плати становить з березня 2023 року по червень 2025 року, заборгованість з відшкодування земельного податку виникла за період з вересня 2022 року по липень 2025 року. Наголошує, що діяльність, яку здійснює відповідач після державної реєстрації рішення про припинення підприємницької діяльності та втрати статусу фізичної особи-підприємця не може вважатися господарською. Відзив на апеляційну скаргу не подано. В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи. Комунальним підприємством "Парковка та реклама" Криворізької мсіької ради подано заяву, в якій заявник просить розгляд апеляційної скарги здійснити без участі представника позивача, вимоги апеляційної скарги підтримує та просить її задовольнити. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, що виникли з господарських договорів, зобов`язання за якими у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинилися, дійшов висновку про належність спору до господарської юрисдикції. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші). У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно пунктів 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст. 24 ЦК України). Відповідно ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Згідно ст. 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України). Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст. 179 ГК України). Отже, однією з ознак господарського договору, що дає змогу відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, тому і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 9 ст. 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Правовий статус «фізична особа - підприємець» сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа діє як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19), від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) тощо. У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц (провадження № 61-48592св18) зроблено висновок, що: «ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності». У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №591/1304/21 зазначено: «15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем. Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)». Як встановлено з матеріалів справи Договір оренди №22/39 від 14.07.2014 року був укладений 14.07.2014 року Управлінням комунальної власності виконкому Криворізької міської ради та ФОП ОСОБА_1 , як суб`єктом підприємницької діяльності, з метою використання орендарем нежитлового приміщення під розміщення майстерні з ремонту електропобутових товарів, радіо-телевізійної та іншої радіо-відеоапаратури. Крім того, 04.01.2022 року між вказаними сторонами укладено Договір №368-ВЗП від 04.01.2022 року про відшкодування витрати зі сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оренди. Даний договір також укладений з ФОП ОСОБА_1 як з суб`єктом підприємницької діяльності. Вимога про сплату заборгованості позивачем направлялася відповідачу саме як фізичній особі-підприємцю. Доказів про те, що відповідач не здійснює в орендованому приміщенні господарську діяльність після припинення державної реєстрації підприємницької діяльності матеріали справи не містять. Отже, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими. Посилання позивача на те, що оскільки відповідач з 07 березня 2017 року припинила свою підприємницьку, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими. Колегія суддів звертає увагу на те, що спір між сторонами виник з виконання правочину (договору оренди №22/39 від 14.07.2014 року та Договору №368-ВЗП про відшкодування земельного податку від 04.01.2022 року) в їх господарській діяльності, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з нормами ГПК України. Припинення відповідачем своєї підприємницької діяльності, не може свідчити про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки на час виникнення спірних правовідносин відповідач мав статус фізичної особи - підприємця і позбавлення такого статусу не позбавляє його набутих ним раніше цивільних прав і обов`язків. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19 лютого 2025 року у справі №126/506/22, у постанові від 16 січня 2024 року у справі №914/1362/23/ Тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір між сторонами у цій справі за своїм змістом є господарським, тому не вбачаються підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Згідно положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та без порушення норм процесуального законодавства, яке призвело до постановлення помилкової ухвалу, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Парковка та реклама» Криворізької міської ради залишити без задоволення. Ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2026 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: