Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/62/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5015/20 Справа № 182/62/20 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 182/62/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання - Голуб О.О. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ФОП ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2020 року, яка постановлена суддею Кобеляцькою-Шаповал І.О. в місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали в матеріалах справи відсутні,- ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ФОП ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії в обґрунтування якого зазначив, що в період з 09.07.2019 року по 11.12.2019 року він був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Для реалізації підприємницької діяльності, 22.07.2019 року позивач уклав договір оренди нежитлового приміщення з відповідачем - ФОП ОСОБА_2 . Однак, у зв`язку з неприбутковістю підприємницької діяльності та погіршенням стану здоров`я, 11.12.2019 року позивач припинив підприємницьку діяльність та звернувся до ФОП ОСОБА_2 з вимогою про припинення договору оренди нежитлового приміщення та передачі орендованого приміщення власнику. На даний час ФОП ОСОБА_2 відмовляється від розірвання договору оренди, тому позивач просив суд зобов`язати відповідача прийняти від позивача нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80.5 кв.м. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2020 року позивачу відмовлено у відкритті провадження у зазначеній справі. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що 11 грудня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено відомості про припинення ФОП ОСОБА_3 , отже, оскільки суб`єкт господарювання припинено, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, позивач вважає що вірно звернувся з даним позовом в порядку цивільного судочинства. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Учасники справи, будучи належним чином, завчасно, повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з`явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 в період з 09.07.2019 року по 11.12.2019 року був зареєстрованим як фізична особа-підприємець (а.с.13). 22.07.2019 року ФОП ОСОБА_1 уклав договір оренди нежитлового приміщення № 01/07 з ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якого позивач прийняв в оренду (платне користування) 80,5 кв. метрів нежитлового приміщення, розташованого на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9) 11.12.2019 року ФОП ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність та звернувся до ФОП ОСОБА_2 з вимогою про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та передачі орендованого приміщення (а.с.18). В зв`язку з тим, що ФОП ОСОБА_2 відмовляється від розірвання договору оренди, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов`язання ФОП ОСОБА_2 прийняти від позивача нежитлове приміщення, яке було предметом оренди, відповідно до укладеного між сторонами договору № 01/07 від 22.07.2019 року. Відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його позовом, суд першої інстанції керувався положеннями ч.5 ст.185 ЦПК України та дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Згідно зі статтею 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства. Разом з тим, статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП. Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу . Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України . За частиною першою статті 173 ГК України, зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. Згідно ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Відповідно до ст. 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Проте, до підприємницької діяльності фізичних осіб, згідно зі статтею 51 ЦК України, застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП. Відповідно до статті 52 ЦК України, ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14?144цс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, провадження № 12-294гс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, провадження № 12-249гс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року по справі №127/23144/18, згідно якої у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем, із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення, її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Як вбачається із матеріалів справи, 22.07.2019 року ФОП ОСОБА_1 уклав договір оренди нежитлового приміщення № 01/07 з ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якого позивач прийняв в оренду (платне користування) 80,5 кв. метрів нежитлового приміщення, розташованого на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 стосується спору, що виник при виконанні правочину у господарській діяльності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розгляд цієї справи повинен відбуватися за правилами господарського, а не цивільного судочинства. Спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору оренди, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто, стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні. У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення, її господарські зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про те, що позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки 11 грудня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено відомості про припинення ФОП ОСОБА_3 . На підставі викладеного вище колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін, як така, що постановлена з дотриманням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січя 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: