Постанова 4856 № 296/499/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 296/499/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Адамович О.Й. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 21 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Житомирській області про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : У січні 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Бондюк Б.В., звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії серії ЕНА № 6481821 від 08.01.2026, винесену поліцейським ВП № 1 (м.Житомир) Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області сержантом поліції Коротчуком Мирославом Миколайовичем по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ч.1 ст.126, ч.2 ст.122, ч.2 ст.126 КУпАП адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., а справу закрити у зв`язку за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління національної поліції в Житомирській області на рахунок ОСОБА_1 понесені процесуальні витрати. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 04 березня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА № 6481821 від 08.01.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складеної поліцейським відділу поліції № 1 (м.Житомир) Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області сержантом поліції Коротчуком Мирославом Миколайовичем, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126, ч.2 ст.122, ч.2 ст.126 КУпАП та з урахуванням ст.36 КУпАП, на позивача накладено стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме за ч.2 ст.126 КУпАП - штраф у розмірі 3400 грн (а.с.17). Згідно постанови - 08.01.2026 об 11 год. 36 хв. у с.Березівка, вул.Європейська, 38, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «AUDI A4» номерний знак НОМЕР_1 », за межами населеного пункту без увімкнення ближнього світла фар, при цьому не мав поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, при цьому не мав права керування таким транспортним засобом, чим порушив ч.1 ст.126, ч.2 ст.122 та ч.2 ст.126 КУпАП. Як вбачається з оскаржуваної постанови, у пункті 7 наявне посилання на відеодоказ. Не погодившись із даною постановою позивач оскаржив її до суду. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху. Правилами дорожнього руху України (далі - ПДР України) визначається порядок дорожнього руху на всій території України, за порушення якого особи несуть відповідальність передбачену законодавством. Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення, серед іншого, правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно із п.9.8 ПДР України, на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Частиною 1 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 2.1 ґ ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат Зелена картка (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування Зелена картка. Частиною 2 статті 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 2.1а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно із п.1 ч.2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Пунктом 2 ч.1 ст.32 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Згідно зі ст.36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до ст.40 Закону України "Про Національну поліцію" (надалі - Закон №580-VIII), поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Надаючи оцінку оскарженій постанові у справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до постанови серії ЕНА № 6481821 від 08.01.2026 об 11 год. 36 хв. вул.Європейська, 38 у с.Березівка, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «AUDI A4» номерний знак НОМЕР_1 », за межами населеного пункту без увімкнення ближнього світла фар, чим порушив п.9.8 ПДР України, при цьому не мав поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чим порушив п.2.1 ґ ПДР України та не мав права керування таким транспортним засобом, чим порушив п.2.1 а ПДР України. Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126, ч.2 ст.122, ч.2 ст.126 КУпАП та з урахуванням ст.36 КУпАП, накладено стягненнясв межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме за ч.2 ст.126 КУпАП - штраф у розмірі 3400 грн. Колегія суддів зазначає, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Суд зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка доведена в законний спосіб. В розумінні ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів. При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ст.73 КАС України). Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.74 КАС України). Судом досліджено відеозаписи події, яка сталась 08.01.2026 за участю ОСОБА_1 , що долучені до матеріалів справи. Вказані відеозаписи є належними та допустимими доказами у справі, оскільки проведення відеофіксації поліцейським ґрунтується на ст.40 ЗУ «Про національну поліцію» та містить інформацію про фактичні обставини справи. На відео зафіксовано події руху транспортного засобу відповідача, зупинки транспортного засобу, процедуру складання матеріалів, із відео можливо встановити обставини, що мають суттєве значення для правильного розгляду даної справи. Так, на відеозаписі з відеореєстратора службового автомобіля поліції зафіксовано рух автомобіля марки «AUDI A4» номерний знак НОМЕР_1 », в якому були відсутні габаритні вогні, які були увімкнені пізніше. Таким чином, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.122 КУпАП, доведена належними та допустими доказами. Із наданого відеозапису з нагрудної камери поліцейського зафіксовано, що під час перевірки документів позивача поліцейський встановив, що ОСОБА_1 не мав поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Верховний Суд в постанові від 25.09.2019 у справі №127/19283/17 дійшов висновку, що притягнення особи до відповідальності та накладення стягнення за ст.126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами) є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Крім того, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п.2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. На вимогу поліцейського, зокрема на місці здійснення спеціального поліцейського контролю водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов`язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції. Відповідно до відомостей ІПНП України інформація про отримання посвідчення водія гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня, що слідує із довідки №47988-2026 від 08.04.2026 виданої відділом поліції № 1 Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області. Із наведеного слідує, що позивач взагалі не отримував посвідчення водія будь-якої категорії. Таким чином, в діях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 та ч.2 ст.126 КУпАП. З відеозапису також вбачається, що під час розгляду справи позивачу було роз`яснено права, передбачені чинним законодавством України та будь - яких клопотань позивачем не було заявлено. Інші доводи позивача не спростовують викладеного та спрямовані на уникнення відповідальності за вчинене правопорушення. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що приймаючи оскаржувану постанову, поліцейський діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, а тому підстави для задоволення позовних вимог - вдсутні. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.