Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/13913/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/13913/25 Суддя-доповідач Яремчук К.О. 22 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Салом П.І. у м. Вінниці) від 10 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року позов задоволено частково. Так, рішенням суду: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 023830020848 від 11 липня 2025 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 липня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що правовою підставою для виникнення у позивача права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є наявність необхідного страхового стажу, пільгового стажу та досягнення відповідного пенсійного віку. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у ОСОБА_1 достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, а також визнав, що пенсійним органом помилково в оскаржуваному рішенні зазначено, що необхідний пенсійний вік для призначення пенсії має становити 50 років, оскільки чинним законодавством передбачено, що такий вік має складати 45 років, якого ОСОБА_1 досягла. Водночас частково задовольняючи позов, суд зважав на те, що матеріали справи не містять належних даних про дослідження пенсійним органом графіків роботи, правил внутрішнього трудового розпорядку, наказів роботодавця щодо встановлення тривалості робочого часу, штатного розпису/тарифікації, колективного договору чи інших документів, які б дозволяли визначити норму робочого часу для посади ОСОБА_1 за період з 01 березня 2011 року по 09 вересня 2016 року, що не дозволило коректно обчислити відсоток фактичної зайнятості позивачки. Суд першої інстанції підсумував, що у зв`язку із скасуванням оскаржуваного рішення пенсійного органу процедура розгляду питання про призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивачки та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Короткий зміст апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що пенсійним органом правомірно відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки ОСОБА_1 не досягла необхідного пенсійного віку (вік позивачки становить 49 років, а необхідний вік для призначення пенсії складає 50 років). Інших заяв від учасників справи до суду не надходило. Стислий виклад встановлених обставин 03 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке рішенням № 023830020848 від 11 липня 2025 року відмовило в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи (не менше 07 років 06 місяців), а також у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивачки достатньо страхового стажу та вона досягла необхідного пенсійного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Водночас автор апеляційної скарги оспорює рішення суду першої інстанції в тій частині, що стосується висновків суду про досягнення ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку. На думку апелянта, необхідний пенсійний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" складає 50 років, а не 45, як про те зазначено судом першої інстанції. Відтак, переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів надаватиме оцінку лише тим доводам апеляційної скарги, що у ній наведені (такі стосуються обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині досягнення/недосягнення ОСОБА_1 пенсійного віку для призначення пенсії за Списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"). Так, статтею 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) та "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон 1058-IV). Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років ? на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Натомість згідно з пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII. Пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Таким чином, згаданим вище рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення такого рішення. Одночасно орган конституційної юрисдикції встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України). Отже, на час виникнення спірних правовідносин існувала колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Констиуційного Суду України № 1-р/2020, з одного боку, та Законом № 1058-ІV, з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий у 50 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, тому такі явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не приписи Закону № 1058-ІV. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що однією з підстав для виникнення у позивачки права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є досягнення нею 45-річного віку. Матеріали справи підтверджують те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 досягла необхідного пенсійного віку, позаяк її вік становив 49 років. Підсумовуючи, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які апелянт поставив під сумнів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим. Висновки щодо розподілу судових витрат Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року - без змін. Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України). Суддя-доповідач Яремчук К.О. Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.