Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/1516/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1516/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 21 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : У січні 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення штрафу від 15.01.2026 ВП № 79493049. В обґрунтування позову Позивач зазначає, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №560/17565/24 було ним виконане в повному обсязі, що свідчить про безпідставність оскаржуваної постанови. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що, на виконанні в Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження ВП № 79493049 з примусового виконання виконавчого листа Хмельницького окружного адміністративного суду, виданого 30.10.2025 у справі № 560/17565/24, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 № ХС 50247 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. На підставі заяви стягувача 03.11.2025 державним виконавцем відкрите виконавче провадження ВП № 79493049, зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Постанову про відкриття виконавчого провадження передано представнику боржника під розписку згідно з реєстром. У наданій відповіді пенсійний орган повідомив про те, що ОСОБА_1 з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022 було здійснено перерахунок пенсії на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 № ХС 50247 про розмір грошового забезпечення. У січні 2026 року стягувач повторно звернувся до виконавця із заявою, у якій повідомив, що рішення суду залишається невиконаним, оскільки перерахунок проведений з обмеженням пенсії максимальним розміром. 15.01.2026 державним виконавцем складений акт, яким встановлено, що перерахунок пенсії стягувача з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022 було здійснено з урахуванням максимального розміру, що підтверджується наданими до листа пенсійного органу протоколами перерахунків. Зазначає, що такі дії пенсійного органу уже були визнані протиправними у справі № 560/9330/21. 15.01.2026 державним виконавцем прийнята спірна постанова про накладення на боржника штрафу 5100 грн. за невиконання рішення суду. Не погодившись із даною постановою позивач оскаржив її до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами. колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі також Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Слід зазначити, що у розумінні ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 ст.3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. При цьому, в силу вимог ч.1 ст.5 Закону №1403-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до положень ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Отже, законодавством не передбачено повноважень державного виконавця здійснювати заходи примусового виконання судового рішення у спосіб, інакший, аніж визначений безпосередньо самим виконавчим документом. Відповідно до вимог ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений ст.63 Закону № 1404-VIII. Так, згідно зі ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Зазначеного вище видно, що чинним законодавством визначено певний послідовний порядок, а також механізм виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії. Так, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру. Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, розглядаючи адміністративний позов щодо законності дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Висновок аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 619/562/18. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Отже, відповідальність за невиконання судового рішення настає виключно за умови, що судове рішення не виконане без наявності поважних причин і у строк, встановлений державним виконавцем. Даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника накладений штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, необхідно з`ясувати у чому полягає причина невиконання рішення у відведений на це строк. Це означає, що сам факт невиконання рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин такого невиконання, не може вважатись достатньою підставою для відповідальності боржника відповідно до норми Закону України "Про виконавче провадження". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 640/9234/19. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення та повинні бути підтверджені належними доказами. Із матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження (протоколів перерахунків, вчинених з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022) встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022 були проведені перерахунки пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 № ХС 50247. Як вбачається зі змісту протоколів перерахунків, вчинених з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, усі ці перерахунки проведені 17.11.2025 та з обмеженням максимального розміру пенсії стягувача. Зі змісту листа пенсійного органу встановлено, що ОСОБА_1 з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022 було здійснено перерахунки пенсії на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 № ХС 50247 про розміри грошового забезпечення. Розмір пенсії після перерахунку станом на 01.02.2020 склав 24948,61 грн., 01.02.2021 - 24948,61 грн., з 01.02.2022 - 24948,61 грн. Пенсійний орган зазначив, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 уже було нараховано пенсію у розмірі 24948,61 грн., розраховану на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.11.2021 у справі №560/9330/21, відповідно, на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №560/17565/24 доплата відсутня. Суд вважає, що у цьому випадку пенсійний орган формально повідомив виконавця про проведення перерахунків пенсії стягувачу та зазначив її кінцевий розмір, однак не навів детального розрахунку із належним та зрозумілим обґрунтуванням визначених ним перерахованих сум пенсії. Пенсійний орган, зокрема, не обґрунтував органу ДВС, на якій конкретній підставі ним було застосовано обмеження максимального розміру пенсії стягувача за вказаними перерахунками. Також боржником не було обґрунтовано, чому після перерахунків за різні періоди (2020 - 2022 роки) розмір пенсії стягувача залишився незмінним, та із яких конкретних підстав не була нарахована доплата на виконання рішення суду від 24.02.2025 у справі №560/17565/25. Колегія суддів наголошує, що у рішеннях Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.05.2024 у справі №560/4930/24, від 21.08.2023 у справі №560/13563/23, від 02.02.2023 у справі №560/11726/22, від 19.11.2021 у справі №560/9330/21 вже визнавалось протиправним застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром. За таких умов, до стягувача не повинно було застосовуватись обмеження пенсії максимальним розміром при перерахунках її у подальшому, а також при нарахуванні і виплаті пенсії за поточні періоди. Висновки судів щодо безпідставного обмеження пенсії максимальним розміром, відображені у відповідних рішеннях, є обов`язковими не лише в межах виконання таких рішень, але і під час виникнення/існування інших правовідносин, які пов`язані з пенсійним забезпеченням особи, включаючи подальші перерахунки пенсії. Крім того, висновки суду у рішенні від 24.02.2025 у справі №560/17565/24 про передчасність позовних вимог щодо оскарження обмеження пенсії максимальним розміром, не можуть тлумачитись пенсійним органом на власний розсуд як підтвердження правомірності застосування такого обмеження. Передчасність вимог означає лише відсутність на той момент факту перерахунку з обмеженням розміру виплати, але не надає пенсійному органу право в черговий раз вчиняти визнані судом раніше протиправними дії. З огляду на це, пенсійний орган не надав органу ДВС зрозумілого та достатнього обґрунтування правильності проведених перерахунків пенсії стягувача та доказів належного виконання рішення. Відтак, суд не має підстав погодитись з тим, що рішення було виконане боржником у повному обсязі і у спосіб та порядку, що визначені виконавчим документом. З урахуванням зазначеного відповідач довів, що діяв в межах наданих повноважень та відповідно до закону, відтак у задоволенні позову необхідно відмовити. З огляду на це, державний виконавець під час перевірки стану виконання правомірно встановив, що рішення суду не було виконане у повному обсязі і поважні причини такого невиконання встановлені не були, що давало обґрунтовані підстави для накладення штрафу. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у діях та постанові державного виконавця відсутні ознаки протиправності або виходу за межі повноважень, відтак позов не є обґрунтованим та не підлягає задоволенню. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.