Постанова 4854 № 420/139/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/139/26 Перша інстанція: суддя Іванов Е.А., повний текст судового рішення складено 26.02.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Голуб В.А., суддів: Кравченка К.В., Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року про закриття провадження у справі № 420/139/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункт протоколу та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до Одеського окружного адміністративного суд з позовом, у якому просила: - визнати протиправним пункт 11 Протоколу № 117 засідання Ради адвокатів Одеської області від 15 жовтня 2025 року; - скасувати пункт 11 Протоколу № 117 як індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень; - визнати дії Ради адвокатів Одеської області під час розгляду її скарги незаконними; - зобов`язати Раду адвокатів Одеської області повторно розглянути її скаргу з дотриманням принципів: змагальності, мотивованості, права особи бути почутою. Ухвалою від 26.02.2026 Одеський окружний адміністративний суд закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункт протоколу та зобов`язання вчинити певні дії. Закриваючи провадження суд першої інстанції вказав, що рішення Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області, яке приймається за результатом розгляду скарги позивачки, є процедурним, має лише інформаційно-рекомендаційний характер та не породжує правових наслідків як для ОСОБА_1 , так й для адвоката. Так само як й Рада адвокатів Одеської області за результатом перегляду рішення Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області не може прийняти будь-якого іншого рішення ніж те, яка мало право прийняти комісія з оцінювання із переліку встановленого п.п.12.1.5 Положення про комісію з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги, яке затверджено рішенням Ради адвокатів України від 15 грудня 2017 року № 281 (далі - Положення № 281), а тому також несе лише інформаційно-рекомендаційний характер та не може бути предметом судового оскарження. До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року про закриття провадження у справі № 420/139/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункт протоколу та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування незгоди з ухвалою суду позивачка зазначила, що ухвала від 26.02.2026 не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, а також порушує її право на доступ до суду. Крім того, позивачка наголошує, що надіслана через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему ухвала є внутрішньо суперечливою, що унеможливлює її однозначне розуміння та виконання і дискредитує стандарт «належного здійснення правосуддя». Позивачка зауважує, що пункт 11 Протоколу № 117 є актом індивідуальної дії, який завершує адміністративну процедуру перегляду рішення Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області та блокує реальну перевірку доводів, витребування матеріалів, оцінку відсутності ключового доказу тощо. На думку позивачки, вказане є достатнім для висновку про вплив на її правове становище як скаржниці (принаймні на охоронюваний законом інтерес у належній адміністративній процедурі та ефективному засобі юридичного захисту). З огляду на вказане, позивачка вважає, що спірний пункт 11 Протоколу № 117 засідання Ради адвокатів Одеської області від 15 жовтня 2025 року є оформленим владним рішенням у межах делегованих законом повноважень. Враховуючи вищевикладене, апелянтка просить суд скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2026; відмовити у закритті провадження у справі № 420/139/26 з підстави п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) як такому, що здійснене без законних підстав та встановити, що спір за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області щодо оскарження пункту 11 Протоколу № 117 від 15.10.2025 та пов`язаних дій/бездіяльності під час розгляду скарги підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Крім того, апелянтка просить суд направити справу № 420/139/26 до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду по суті (у тій стадії, на якій провадження було припинено), із зобов`язанням суду першої інстанції розглянути справу по суті позовних вимог з дотриманням стандартів належного врядування, права бути почутою, змагальності та вмотивованості індивідуального акту. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якій вказав, що рішення Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області, так само як і рішення ради адвокатів регіону за наслідками його перегляду - носять рекомендаційний характер, не породжують прав та обов`язків ані для адвоката, дії чи бездіяльність якого оцінюються, ані для особи, яка ініціювала питання щодо проведення оцінювання якості, повноти та своєчасності надання таким адвокатом безоплатної правничої допомоги та не зумовлюють виникнення для них будь-яких негативних наслідків. На думку відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення Ради адвокатів Одеської області, яке оскаржується, не породжує правових наслідків як для позивачки, так й для адвоката. В свою чергу, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивачки. На переконання відповідача, оскільки цей спір взагалі не підлягає судовому розгляду, суд правомірно у спірній ухвалі не роз`яснює, до якого суду слід звертатися з таким позовом. Також відповідач додав, що певні технічні недоліки спірної ухвали не можуть свідчити про її неправосудність, а тому не можуть виступати і підставою для скасування ухвали. З огляду на вказане, відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду від 26.02.2026 про закриття провадження у справі без змін. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне. За змістом статті 125 Основного Закону судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 вказав, що поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача. У даному випадку позивачка оскаржує до суду першої інстанції пункт 11 Протоколу № 117 засідання Ради адвокатів Одеської області від 15 жовтня 2025 року, яким їй відмовлено у задоволенні скарги про перегляд рішення Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області від 08.04.2025 № 08 щодо адвоката Токарчук Вікторії Володимирівни. На переконання колегії суддів, спірне рішення відповідача не породжує виникнення ані у позивачки, ані у інших осіб відповідних обов`язків. Щодо порушення прав позивачки, колегія суддів зауважує, що скаргу апелянтки було розглянуто Радою адвокатів Одеської області у межах визначених законодавством повноважень. Право на подання скарги та її розгляд як Радою адвокатів Одеської області, так і Комісією з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області не було порушено. Сама по собі незгода з результатом розгляду скарги на дії третьої особи не є самостійною підставою для судового захисту, оскільки такий результат безпосередньо не порушує прав, свобод чи інтересів заявниці. На думку суду, відсутність у будь-кого, зокрема й у позивачки, прав та/або обов`язків у зв`язку з виданням спірного рішення відповідача не породжує у такої особи і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику; порушений суб`єктом владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що спірне питання в рамках цієї справи не відповідає ознакам охоронюваного законом інтересу, адже не пов`язане з конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Крім того, діяльність Ради адвокатів Одеської області за змістом не є управлінською діяльністю, яка створювала б безпосередньо для позивачки певні правові наслідки, у зв`язку з чим із таких правовідносин не може виникати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Аналізуючи зазначені положення, можна дійти висновку, що нормами КАС України регламентується порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій. Щодо порушення права позивачки на доступ до суду, колегія суддів зазначає наступне. Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Однак оскаржуване позивачкою рішення не стосується її прав, свобод та/або інтересів, а тому між позивачкою та відповідачем відсутній спір (оскільки відповідач Рада адвокатів Одеської області не здійснював відносно ОСОБА_1 публічно-владних управлінських функцій). Наведене, своєю чергою, не породжує для неї і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів. Що ж до стверджуваного позивачкою порушення права на доступ до суду, то суд зауважує, що обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки, при цьому такі обмеження є запобіжником для недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) осіб, яких такі індивідуальні акти стосуються. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та № 800/587/17 відповідно, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21. Щодо неточностей в ухвалі суду від 26.02.2026, яка міститься у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, колегія суддів зауважує, що оригінал ухвали, наявний у матеріалах справи, таких суперечностей не містить. Окрім того, на переконання колегії суддів, не може бути скасовано правильне по суті судове рішення лише через неточності, допущені при його складанні. Колегія суддів зазначає, що підстави для закриття провадження в адміністративній справі визначені у статті 238 КАС України, згідно із пунктом 1 частини першої якої суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи зазначене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та, відповідно про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки заявлені позивачкою вимоги взагалі не підлягають судовому розгляду. Поряд з цим, у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим місцевий суд правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цієї справи. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивачки та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року про закриття провадження у справі № 420/139/26, - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року про закриття провадження у справі № 420/139/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункт протоколу та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В.А. Голуб Судді К.В. Кравченко Ю.В. Осіпов